АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами області за 2004 р

Читайте также:
  1. APQC структура классификации процессов SM
  2. I. Общие критерии оценки рефератов и их структура
  3. I.2 Реформирование и современная структура банковской системы РФ.
  4. II. Структура Доклада
  5. II. Структура Переліку і порядок його застосування
  6. III. Диалектика: ее суть структура и альтернативы.
  7. III. Социальная структура и стратификация
  8. IV. Границы структурализма?
  9. IV.Структура, порядок изложения и оформления работы
  10. VI. Взаимодействие Церкви с государственными структурами и обществом в деятельности по реабилитации
  11. VII. СТРУКТУРА ЛИЧНОСТИ
  12. Административная структура ММЦ «Валко. Новая звезда»
Регіони Експорт Імпорт
вартість, тис. дол. США 2004 р. у % до 2003 р. вартість, тис. дол. США 2004 р. у % до 2003 р.
Усього 1053583,90 100,4 1285176,70 103,1
І. Країни СНД 264828,73 107,1 519947,36 120,5
II. Інші краї­ни світу 788755,17 98,4 765229,34 93,9
Європа 386983,32 81,2 290485,38 111,5
Азія 2283368,26 118,2 395274,53 90,2
Африка 47138,26 109,9 13130,11 у 4,2 р.б.
Америка 126090,46 141,4 65587,13 58,1
Австралія і Океанія 68,87 146,2 752,19 у 5,5 р.б.

 

Найбільш активна участь Одеської області в єврорегіоні "Нижній Дунай". Документи про формування та діяльність єврорегіону "Нижній Дунай" були підписані 14 серпня 1998 р. в м. Галаці (Румунія) на зустрічі керівників прикордонних регіонів України (Одеська область), Республіки Молдова (райони Вулканешти, Кагул, Кантемир) і Румунії (повіти Бреїла, Галац, Тульча). Згодом на базі колишніх молдовських районів Вулканешти, Кантемир і Кагул було сформовано повіт Кагул, який є членом єврорегіону "Нижній Дунай" від молдовської сторони.

Діють комісії у єврорегіоні з транспорту та комунікацій, безпеки особи та боротьбі зі злочинністю.

З метою обміну досвідом, встановлення ділових контактів, обговорення перспектив співробітництва відбуваються взаємні економічні місії для підприємців з України і Румунії.

Триває реалізація проекту програми ТАСІС "Бізнес- інфраструктура Одеської області, Єврорегіон "Нижній Ду­най". Метою проекту є укріплення сектора малого та середнь­ого бізнесу в Придунав'ї у контексті прикордонного співробітництва.

У рамках проекту створено Агентство регіонального роз­витку (АРР) Одеської області, яке з червня 2004 р. активно діє: займається проблемними питаннями економічного роз­витку регіону, пошуком шляхів їх вирішення, надає підтримку реалізації проектів, які сприяють економічному розвитку об­ласті. Так, з метою розширення зовнішньоекономічних зв'язків створено представницький офіс Єврорегіону "Нижній Дунай" в Рені, що має назву "Регіональне агентство трансграничної співпраці". Основна діяльність Агентства в рамках Єврорегіону "Нижній Дунай" спрямована на: коорди­націю діяльності Єврорегіону "Нижній Дунай"; сприяння роз­витку малого і середнього підприємництва через призму при­кордонної співпраці; підготовку проектів по залученню в південні райони Одеської області фінансової і технічної допо­моги донорських організацій.

У Вилкового створено Придунайський інформаційний ту­ристичний центр. З 14 по 16 квітня 2005 р. в Одесі пройшла III Міжнародна Асамблея туристичного бізнесу, у роботі якої брав участь Придунайський туристичний центр. Міжнародна Асамблея туристичного бізнесу — це широкомасштабний про­ект, головним завданням якого є сприяння розвитку туристич­ного бізнесу в Україні, позиціювання Одеської області як ту­ристичного центру міжнародного рівня.

Активно розвиваються відносини Агентства з Британсь­ким Корпусом Експертів (ВЕБО). У листопаді 2004 р. на за­прошення АРР в Одесі працював британський експерт з про­мислових асоціацій і лобіювання інтересів промисловості в міжнародних організаціях. Його завданням було розроблення плану об'єднання розрізнених організацій роботодавців різних рівнів якщо не в єдину організацію, то хоч би в якусь консолідовану систему. Незабаром очікується новий приїзд цього експерта, який повинен привезти план конкретних дій з поліпшення цієї ситуації.

Знаменною подією в житті Агентства була участь АРР у щорічній конференції Агентств регіонального розвитку Європи (EURADA), яка проходила в Брюсселі. АРР в Одеській області стало першою організацією такого роду в Україні, яка була прийнята в члени Європейської асоціації агентств регіонально­го розвитку. Це відкриває перед АРР широкі перспективи глиб­шої співпраці з Європейським Союзом. По суті, членство в Асоціації EURADA повинне, по-перше, полегшити процес по­шуку партнерів у Європі для підприємств-членів АРР, а по-дру- ге, надавати більшої довіри західним підприємцям, що мають намір інвестувати в підприємства Одещини. На конференції бу­ло проведено презентацію Одеської області, мережі Організацій з підтримки бізнесу і самого АРР. Було встановлено ділові кон­такти з керівниками багатьох європейських агентств.

Гордістю АРР є інвестиційний проект, що реалізується за підтримки Міністерства економіки Нідерландів. Мета проекту — створення постійно діючої інфраструктури із збору і пере­роблення придунайського очерету, а також виробництва оче­ретяних виробів у Вилковому. У травні 2005 р. утворилося спільне україно-голландське підприємство з постійно діючим, спеціально навченим персоналом, замість сезонного найму не- кваліфікованих робітників. Це підприємство, що має назву "Екорід", навіть мало вже змогу представити свою екологічно чисту продукцію на Міжнародній будівельній виставці, що проходила в Одесі з 27 по 29 травня 2005 р.

У рамках програми Добросусідства, запропонованій Ук­раїні Європейським Союзом, АРР спільно з торговельно-про­мисловими палатами Єврорегіону "Нижній Дунай" взяло на себе ініціативу по створенню єдиної Торговельно-промисло­вої палати Єврорегіону. Мета цього проекту — стимулювати трансграничну торгівлю і співпрацю.

Крім того, уже протягом 2 років АРР бере участь в ор­ганізації і проведенні І та II Міжнародних форумів з інвес­тицій та інновацій. Проведення у 2004 р. І Міжнародного фо­руму інвестицій та інновацій показало результативність та ефективність даної події, в ході Форуму підприємства Одесь­кої області представляли свої інвестиційні проекти на стендах. Відбір цих проектів проводився на конкурсній основі експер­тами АРР та співробітниками Головного управління зовнішньоекономічної діяльності, європейської інтеграції та туризму Одеської обласної державної адміністрації. Результа­тами II Міжнародного форуму інвестицій та інновацій стало встановлення багатьох ділових контактів між провідними підприємствами Одеської області та більше ніж 50 великих іноземними бізнесменами — керівниками міжнародних інвес­тиційних фондів і компаній, банків, фінансово-промислових груп і корпорацій, юридичних, консалтингових та аудиторсь­ких фірм із США, Норвегії, Німеччини, Сербії і Чорногорії, Фінляндії, Македонії, Болгарії, Чехії, Франції, Індії, Естонії, Голландії, Польщі, Великобританії й інших країн, зацікавле­них в інвестуванні в економіку Одеської області.

Іншим пріоритетним напрямом є членство Одеської об­ласті у Асамблеї європейських регіонів (АЄР), створеній у 1985 р. Вона об'єднує вже 250 регіонів з 25 європейських дер­жав з населенням близько 400 мільйонів чоловік. Основне за­вдання — сприяння регіоналізму, більш активній участі регіонів у європейській політиці. Враховуючи еволюційні про­цеси, які відбуваються на континенті, з 1989 р. Асамблея до­кладає багато зусиль у демократизацію тих процесів, що відбу­ваються в країнах Центральної і Східної Європи.

Організаційна структура АЄР включає Генеральну Асам­блею, Бюро, Президію, Комітети, Генеральний секретаріат, Науковий комітет. В АЄР діють три програми з обміну досвідом для регіонів Європи: "Євродіссея", "Центуріо", "Літня школа".

Одеська область, яка стала членом АЄР в 1993 році і є єди­ним членом з країн СНД в цій організації, активно співробітничає з комітетом Д (щодо питань культури, освіти, виховання, проблем молоді і роботи засобів масової інфор­мації) і з комітетом А (співробітництво "Схід—Захід"). Влітку 2000 року Одеська область у рамках комітету Д була прийня­та до міжнародної молодіжної програми "Євродіссея", яка пе­редбачає обмін досвідом та працевлаштування молодих євро­пейців за кордоном.

За підтримки АЄР в м. Одеса організовуються міжнародні форуми з інвестицій та інновацій, спеціалісти ГУЗДЄІТ про­ходять стажування в Секретаріаті АЄР (у м. Страсбург), бе­руть участь у засіданнях Генеральної асамблеї АЄР.

Основною метою роботи Асоціації європейських прикор­донних регіонів (АЄПР) є обмін інформацією і досвідом для вирішення транскордонних проблем та представлення інте­ресів регіонів-членів на міжнародному рівні. АЄПР було ство­рено у 1971 р. Її членами є 250 регіонів з 28 країн.

Представники ГУЗДЄІТ постійно беруть участь у Гене­ральній асамблеї АЄПР, засіданнях "круглого столу".

У 1990 р. було створено Робочу співдружність приду- найських країн (РСПК), до складу якої входять 39 регіонів з 9 країн. Метою РСПК є сприяння співробітництву її членів для розвитку Дунайського регіону в інтересах його жителів та мирного співробітництва в Європі.

Представники ГУЗДЄІТ беруть участь у Конференціях голів регіонів РСПК, на яких багато уваги приділяють пробле­мам судноплавства в українській частині Дунаю, співробітництва Одеської області з придунайськими регіона­ми.

Конференція приморських регіонів Європи (КПРЄ) бу­ла створена в 1973 р. з метою зміцнення економічних, соціаль­них і територіальних відносин між приморськими регіонами Європи. Членами Конференції є 150 регіонів з 28 країн.

Одеська область працює в складі Балкансько-Чорно- морської регіональної комісії КПРЄ.

У 2004 р. у м. Ставангер (Королівство Норвегія) Одеська область провела презентацію економічного, інвестиційного та культурного потенціалу на 32-ій Генеральній асамблеї, а її го­лову було обрано членом Політичного бюро КПРЄ.

Членство Одеської області в Асамблеї європейських вино­робних регіонів (АЄВР) є дуже важливим з огляду на те, що в регіоні виробляється близько 60% виноматеріалів України, і продукція цієї галузі має значний експортний потенціал.

АЄВР була створена в 1988 р. з метою сприяння загаль­ним інтересам виноробних регіонів у європейській та світовій економіці та підвищення культури вина в суспільстві. Асамб­лея об'єднує понад 60 регіонів з 14 країн Європи.

У 1997 р. згідно з угодою між Одеською обласною дер­жадміністрацією та організацією ООН з промислового роз­витку — ЮНІДО було створено Одеське обласне Бюро спри­яння інвестиціям.

Основною метою діяльності Бюро є проведення єдиної регіональної політики у сфері залучення прямих іноземних інвестицій, виконання довгострокової програми технічної до­помоги підприємствам та організаціям регіону, сприяння фор­муванню позитивного іміджу Одеського регіону, проведення секторних досліджень, а також селекція інвестиційних можли­востей та їх просування, включаючи пошук прямих закордон­них інвесторів.

Для реалізації цієї мети Бюро виконує такі функції:

♦ здійснює прямий маркетинг, спрямований на цільових інвесторів, проводить інвестиційні семінари та місії, а також аналіз доцільності різних проектів. За допомо­гою Бюро може бути ініційований весь спектр питань, починаючи від реєстрації інвестицій і закінчуючи ство­ренням конкретного підприємства з іноземними інвес­тиціями;

♦ надає інформацію про основні сектори економіки Одесько} області, займається видавничою діяльністю;

♦ організує зустрічі між компаніями Одеського регіону і закордонних організаціями, економічними місіями, включаючи визначення цільової групи і проведення презентацій, а також семінари. Так, Бюро було проведе­но семінар, присвячений питанням систем якості на ос­нові стандартів ISO серії 9000-2001, 14000 і QS-9000, Австрійську економічну місію, у якій брали участь по­над ЗО великих австрійських компаній і більше ніж 250 одеських компаній. За результатами зустрічей були ук­ладені контракти по постачанню австрійського устатку­вання;

♦ сприяє розвитку експорту. Так, у вересні 2004 р. в Одеській області почав діяти проект з розвитку експор­ту продукції українських підприємств, координатором якого є Міністерство економіки та зарубіжної політики Фландрії (Бельгія), а Бюро є партнером цього проекту. Проект має назву "Розвиток експертної оцінки в ор­ганізаціях щодо підтримки бізнесу в Україні (Київ, Одеса, Львів, Житомир)" і його реалізація дасть мож­ливість підготувати українські підприємства до співробітництва з ЄС. Як показала практика, українські компанії, що експортують продукцію чи послуги в країни ЄС, зіткнулися з низкою правил і нових проце­дур ЄС, пов'язаних з експортом товарів. Завданням Бюро є передача ноу-хау в розумінні функціонування зводу європейських законів і правил, відомих як "acquis communautaire" (консультативні послуги).

2.3. Недержавні організації, що сприяють ЗЕД підприємств

До недержавних організацій, які сприяють розвитку ЗЕД підприємств відносяться насамперед торгово-промислові па­лати (ТПП). Торгово-промислова палата є недержавною не­прибутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юри­дичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання. Діяльність ТПП в Україні регулюються Зако­ном України "Про торгово-промислові палати в Україні" [14]. Вони створені з метою сприяння розвиткові народного госпо­дарства та національної економіки, її інтеграції у світову гос­подарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприят­ливих умов для підприємницької діяльності, всебічному роз­виткові всіх видів підприємництва, науково-технічних і торго­вельних зв'язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.

Торгово-промислова палата:

♦ сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, екс­порту українських товарів і послуг, здійснює практичну допомогу підприємцям у проведенні торговельно-еко- номічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва;

♦ представляє інтереси членів палати з питань госпо­дарської діяльності як в Україні, так і за її межами;

♦ організує взаємодію між суб'єктами підприємницької діяльності, координує їх взаємовідносини з державою в особі її органів;

♦ бере участь в організації в Україні та за кордоном про­фесійного навчання і стажування фахівців — громадян України з питань підприємництва, розвитку конку­ренції, а також у розробленні та реалізації державних і міждержавних програм у цій галузі;

♦ надає довідково-інформаційні послуги, основні відо­мості про діяльність українських підприємців і підприємців зарубіжних країн, сприяє поширенню, зок­рема через засоби масової інформації, знань про еко­номіку і науково-технічні досягнення, законодавство, звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах, можливості зовнішньоекономічного співробітництва українських підприємців;

♦ сприяє організації інфраструктури інформаційного об­слуговування підприємництва;

♦ надає послуги для здійснення комерційної діяльності іноземним фірмам та організаціям;

♦ встановлює і розвиває зв'язки з іноземними підприємцями, а також організаціями, що об'єднують або представляють їх, участь у роботі міжнародних не­урядових організацій та інших спільних організацій;

♦ сприяє розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, бере участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об'єднань підприємців тощо.

Ці завдання ТПП реалізує при виконанні низки функцій.

ТПП може:

♦ проводити за дорученням державних органів незалеж­ну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а та­кож з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців;

♦ представляти і захищати законні інтереси торгово-про­мислової палати або за дорученням її членів їх інтереси;

♦ надавати за дорученням українських та іноземних юри­дичних і фізичних осіб послуги, пов'язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України;

♦ звертатися за дорученням осіб, права яких порушені, до Антимонопольного комітету України із заявами про порушення законодавства про захист від недобро­совісної конкуренції;

♦ проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість;

♦ засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, пов'язані із здійсненням зовнішньо­економічної діяльності;

♦ здійснювати декларування зовнішньоторговельних вантажів у випадках, передбачених законом;

♦ організовувати міжнародні виставки, національні вис­тавки іноземних держав і окремих іноземних фірм, за­безпечувати підготовку і проведення виставок ук­раїнських товарів в Україні та за її межами;

♦ організовувати семінари, конференції, ділові перегово­ри з економічних питань за участю українських підпри­ємців та іноземних фірм як в Україні, так і за її межами;

♦ укладати необхідні для виконання функцій палат зовнішньоекономічні та інші угоди з українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, а також з окремими громадянами;

♦ видавати інформаційні, довідкові, рекламні та мето­дичні матеріали з питань своєї діяльності, а також газе­ти, журнали та інші друковані матеріали для забезпе­чення підприємницької діяльності;

♦ створювати, реорганізовувати і ліквідовувати підприємства та інші організації з метою виконання статутних завдань у порядку, встановленому законом;

♦ створювати за ініціативою учасників спору третейські суди відповідно до законодавства України, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів тощо.

Торгово-промислові палати створюються на території Ав­тономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севасто­поля (регіональні торгово-промислові палати). У межах кож­ної з цих адміністративно-територіальних одиниць може бути створена лише одна торгово-промислова палата.

На території України також діє Торгово-промислова пала­та України. Її членами є торгово-промислові палати, юридичні особи, підприємці України та їх об'єднання. ТПП України здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межа­ми, об'єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність. Вона може відкривати свої представництва та філії в інших країнах, а також засновувати разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчувати обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнарод­них договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; вести недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Ук­раїні та за її межами.

Таким чином, ТПП України є системою, яка містить регіональні, місцеві ТПП, союзи, асоціації, об'єднання підприємців (організації роботодавців), арбітражні органи (Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морська арбітражна комісія, третейські суди).

Торгово-промислова палата України представляє інтере­си своїх членів у Міжнародній торговій палаті, а також в інших міжнародних організаціях з питань підприємницької діяльності.

Так, ТПП України підтримує тісні зв'язки з Організацією економічного співробітництва та розвитку, Європейським Со­юзом, Асоціацією торгово-промислових палат Європи, налаго­джує зв'язки з аналогічними національними та регіональними структурами в багатьох країнах світу. Вона є ініціатором ство­рення таких змішаних торгових палат, як Польсько-Ук- раїнська, Турецько-Українська, Італо-Українська. У Німеч­чині працює контакт-бюро ТПП України, відкрито представ­ництво у Сеулі.

Значну допомогу підприємствам у здійсненні ЗЕД пода­ють організації роботодавців (об'єднання підприємців) та об' єднання організацій роботодавців. Згідно із Законом Ук­раїни "Про організації роботодавців", організація робото­давців — це "громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправ­ності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів", а об'єднання організацій роботодавців — це "неприбуткова ор­ганізація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представ­ництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців" [9].

Ці організації діють з метою представництва та захисту за­конних інтересів роботодавців у економічній, соціально-тру­довій та інших сферах. їх основними завданнями є:

♦ співробітництво з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місце­вого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників;

♦ забезпечення представництва та захист законних інте­ресів і прав роботодавців у відносинах з органами дер­жавної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, про­фесійними спілками, їх об'єднаннями та іншими ор­ганізаціями найманих працівників, іншими об'єднання­ми громадян;

♦ участь у формуванні та реалізації соціально-еко- номічної політики держави;

♦ участь у проведенні колективних переговорів та укла­данні генеральної, регіональних і галузевих угод та за­безпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними угодами;

♦ координація діяльності роботодавців у виконанні зо­бов'язань за генеральною, регіональними чи галузеви­ми угодами;

♦ контроль за виконанням іншими сторонами соціально­го партнерства зобов'язань за генеральною, регіональ­ними чи галузевими угодами;

♦ сприяння максимальному дотриманню інтересів робо­тодавців при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);

♦ сприяння вирішенню колективних трудових спорів, за­побіганню страйкам як крайньому засобу вирішення цих конфліктів;

♦ збалансування попиту і пропозиції робочої сили, за­побігання масовому безробіттю шляхом сприяння ство­ренню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення;

♦ вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поширення про­фесійних знань та досвіду;

♦ забезпечення скоординованості дій роботодавців, їх ор­ганізацій та об'єднань щодо виконання науково- технічних і соціальних програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліпшення умов праці;

♦ розвиток співробітництва з іноземними і міжнародни­ми організаціями роботодавців та їх об'єднаннями.

Організації роботодавців (підприємців) та їх об'єднання створюються у формі союзів, асоціацій, ліг, федерацій, рад, конгресів тощо.

У розвинутих країнах нараховується багато тисяч союзів, що, залежно від виконуваних функцій, складу учасників, на­пряму діяльності, бувають місцевими, національними, міжна­родними, галузевими (підгалузевими).

Представники найбільших союзів підприємців у сфері зовнішньоекономічної діяльності беруть участь у виробленні проектів законів з питань торгової політики, патентного права, податків; надають фірмам-експортерам експортні й інші суб­сидії; підготовляють і проводять переговори про укладання торговельних угод з іноземними державами; беруть участь у наданні гарантій експортних кредитів і в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом введення спеціаль­них імпортних податків, антидемпінгового мита тощо.

До найбільших союзів підприємців у світі відносяться: Національна асоціація промисловців США, Конфедерація британської промисловості в Англії, Федеральний союз німецької промисловості в Німеччині, Національна рада французьких підприємців у Франції, Промисловий союз у Швеції тощо.

В Україні союзи підприємців створюються з 1989 р. і поділяються на національні, міжнародні, галузеві і місцеві. До найбільших з них відносяться: Український союз промис­ловців і підприємців, Конгрес ділових кіл України, Ліга спільних підприємств України, Асоціація брокерів України, Конгрес бірж, Союз малих підприємств та ін. їх роль у розвит­ку міжнародної діяльності фірм різноманітна:

♦ співробітництво і взаємодія з об'єднаннями підпри­ємців закордонних країн;

♦ надання допомоги в налагодженні господарських зв'язків з партнерами, що знаходяться за межами Ук­раїни;

♦ співробітництво з організаціями ООН (ЮНІДО, МОП) з метою прискорення формування ринкових відносин в Україні;

♦ сприяння розвитку товарних, валютних і фінансових ринків;

♦ організація міжнародних виставок, ярмарків, аукціонів;

♦ сприяння в збуті продукції на закордонних ринках у то­варообмінних, лізингових операціях;

♦ участь в укладанні зовнішньоторговельних контрактів;

♦ виконання на договірній основі експортно-імпортних операцій, використання своїх валютних коштів на імпорт устаткування, сировини, матеріалів та інших то­варів, необхідних для розвитку виробництва.

Підприємці України беруть участь також у діяльності різних міжнародних союзів підприємців: Міжнародному кон­гресі промисловців і підприємців; Раді залізничного транспор­ту країн СНД; Міжнародному союзі підприємців і орендарів; Міжнародній асоціації підприємств із власністю працівників; Східно-Європейському об'єднанні підприємців; Євро- Азіатській лізі малих і середніх підприємств та ін.

Запитання для самоконтролю

1. Ким здійснюється управління ЗЕД на рівні країни?

2. Ким здійснюється управління ЗЕД на рівні регіону?

3. Які функції виконують торгово-промислові палати?

4. Які функції у сфері ЗЕД виконують об'єднання роботодавців?


Розділ 3. Механізм регулювання зовнішньоекономічною діяльностю

Ключові терміни: митно-тарифне регулювання: адвалер- не; специфічне; комбіноване; ввізне; вивізне; спеціальне; анти­демпінгове; компенсаційне мита; нетарифне регулювання; кво­та; ліцензування; "добровільні" експортні обмеження; технічні бар'єри; внутрішні податки і збори; демпінг; субсидії; валютне регулювання; валютні цінності; валютні операції; конвертованість валюти; Класифікатор іноземних валют; міжбанківський валютний ринок України; Торговельна сесія; офіційний курс гривні; валютний контроль.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з метою:

♦ забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

♦ стимулювання прогресивних структурних змін в еко­номіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків;

♦ створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих за­рубіжних країн.

Завдання державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

♦ захист економічних інтересів України та законних інте­ресів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

♦ створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм влас­ності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

♦ заохочення конкуренції та ліквідація монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою:

♦ законів України;

♦ актів тарифного і нетарифного регулювання;

♦ економічних заходів оперативного регулювання (ва- лютно-фінансового, кредитного та іншого);

♦ рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами;

♦ угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності.

3.1. Митно-тарифне регулювання ЗЕД

Митний тариф — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари й Види мита інші предмети, ввезені на митну територію країни, чи вивозяться за межі даної території [1,16].

Мито, стягнуте митницею, являє собою податок на товари й інші предмети, що переміщаються через митний кордон дер­жави.

Метою митного тарифу є:

♦ раціоналізація товарної структури ввозу товарів до Ук­раїни;

♦ підтримка раціонального співвідношення ввозу та ви­возу товарів, валютних доходів та видатків на території України;

♦ створення умов щодо прогресивних змін у структурі виробництва;

♦ захист економіки України від недобросовісної інозем­ної конкуренції;

♦ забезпечення умов щодо ефективної інтеграції України у світове господарство.

Мита виконують такі функції:

♦ фіскальну, коли вводяться для того, щоб добути гроші для держави. Ця функція стосується як імпортних так і експортних мит;

♦ протекціоністську, коли вводяться для скорочення чи усунення імпорту, тим самим захищаючи вітчизняних виробників від іноземної конкуренції;

♦ балансувальну, коли вони вводяться для запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі від світових.

Звичайно розрізняють такі види мит[1]:

За способом стягування:

♦ адвалорне (вартісне), що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом (наприклад, ЗО % від митної вартості). Як правило, ці мита застосовуються при обкладанні товарів, що мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи. Адвалорні мита допомагають підтримати однаковий рівень захисту внутрішнього ринку не­залежно від коливання цін на товар, тобто автоматично адап­туються до інфляції. При цьому змінюється тільки сума дохо­ду в бюджет. Так, якщо розмір мита дорівнює 30 % від ціни то­вару в 150 дол., то доход бюджету становить 45 дол. Якщо ціна товару збільшиться до 200 дол., то сума доходу бюджету зрос­те до 60 дол., а при зменшенні ціни до 80 дол., доходи станови­тимуть 24 дол. Отже, адвалорне мито підвищує ціну імпортно­го товару на установлений відсоток;

♦ специфічне, що нараховується у встановленому грошо­вому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом (на­приклад, 15 дол. за 1т). Специфічні мита накладаються, як правило, на стандартизовані товари. Ступінь митного захисту за допомогою специфічного мита знаходиться в прямій залеж­ності від коливання цін. Так, специфічне мито в 100 дол. за одиницю імпортного вентилятору більше обмежує імпорт вен­тилятора ціною 600 дол., тому що становить 16,7 % його ціни, ніж вентилятора ціною 1000 дол., тому що становить 10 % йо­го ціни. Тому рівень захисту вітчизняних виробників при ви­користанні специфічних мит із зростанням імпортних цін па­дає, а зі зменшенням імпортних цін — збільшується. Однак при падінні імпортних цін специфічне мито підвищує рівень захисту внутрішнього ринку;

♦ комбіноване, що поєднує обидва ці види митного об­кладання (наприклад, ЗО % від митної вартості, але не більш 15 дол. за 1т).

За об'єктом обкладання:

♦ ввізне (імпортне) мито, що нараховується на товари при їх ввезенні на митну територію держави. Ввізне мито ди­ференційоване. Можуть застосовуватися ставки таких видів:

а) преференційні, що допускають зниження ставок мита чи звільнення від обкладання митом. Вони застосовуються до то­варів, що надходять з держав, які створюють разом з держа­вою, яка стягує мито, митний союз чи зону вільної торгівлі, або до товарів, які надходять із країн, що розвиваються;

б) пільгові, які застосовуються до товарів, що надходять з країн чи економічних союзів, що користуються режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні), що застосовуються до всіх інших то­варів.

Ввізні мита є переважною формою мит, що застосовують­ся всіма країнами світу для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;

♦ вивізне (експортне) мито, що нараховується на товари при їхньому вивезенні за межі митної території країни. Ця форма мит застосовується рідко, як правило, у випадках вели­ких розходжень між внутрішніми і світовими цінами на певні види товарів. їх мета — зменшити експорт і поповнити бюджет країни. Ставка експортного мита дорівнює відсотковому пере­вищенню експортної ціни товару над ціною, за якою він про­дається на внутрішньому ринку.

За характером:

♦ сезонне (ввізне і вивізне) мито, що нараховується на товари сезонного характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі. Термін його дії не перевищує декількох місяців за рік (в Україні — до чотирьох місяців з моменту вста­новлення);

♦ спеціальне мито. Його застосовує держава в таких ви­падках:

а) як захисне, якщо товари ввозяться на митну територію країни в таких кількостях чи на таких умовах, що наносять або

. загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;

б) як запобіжний захід стосовно учасників зовнішньоеко­номічної діяльності, що порушують державні інтереси в даній галузі, а також як захід для припинення несумлінної конку­ренції;

в) як захід у відповідь на дискримінаційні дії і (чи) не­дружні дії з боку закордонних держав, а також у відповідь на дії окремих країн, що обмежують здійснення законних прав суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності держави.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному ок­ремому випадку. Це мито сплачується імпортером товару не­залежно від інших податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі й мита, митних зборів і т.п. Сплата спеціального мита здійснюється готівкою або в безготівковій формі, чи шляхом внесення суми мита на депозит або оформлення відповідного боргового зобов'язання.

Сплачені суми спеціального мита можуть бути повернуті імпортеру за рішенням спеціальних органів (в Україні — Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі);

♦ антидемпінгове мито, що застосовується при ввезенні на митну територію країни товарів за ціною істотно нижчою, ніж у країні експорту[2] в момент цього експорту, якщо таке вве­зення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним вироб­никам подібних або конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів.

Антидемпінгове мито нараховується на товари, що є об'єктом застосування антидемпінгових заходів, і слугує тим­часовим збором для компенсації втрати від товарного демпінгу. Таке мито нараховується тільки після проведення антидемпінгового розслідування й одержання об'єктивних до­казів нанесення збитку чи погрози нанесення збитку вітчиз­няній економіці.

Розмір ставки антидемпінгового мита визначається:

♦ у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом ан­тидемпінгового розслідування;

♦ або як різниця між мінімальною ціною і митною вартістю даного товару (як різниця між цінами товару на внутрішньому і зовнішньому ринках). Під мінімаль­ною ціною розуміють ціну зазначеного товару, за якої його продаж не заподіює збиток національному товаро­виробнику.

Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною при його ввезенні на митну територію імпортуючої країни, чи різницю між ціною об'єкта демпінгу в імпортуючій країні і середньою ціною експортова­них цією країною подібних чи безпосередньо конкуруючих то­варів.

Антидемпінгові мита встановлюються імпортуючою країною з метою протидії демпінгу, для вирівнювання цін до рівня, що вважається нормальним. Нормальна вартість — це еквівалент ціни товару на внутрішньому ринку. Вона, як пра­вило, визначається на підставі цін, установлених при здійсненні звичайних торгових операцій між незалежними по­купцями в країні експорту.

♦ компенсаційне мито, що застосовується при ввезенні на митну територію країни товарів, при виробництві чи екс­порті яких прямо або побічно використовувалася субсидія, як­що таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди національним виробникам подібних чи безпосередньо конку­руючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів.

Компенсаційне мито нараховується після проведення розслідування й одержання об'єктивних доказів нанесення істотного збитку національній економіці.

Розмір ставки компенсаційного мита визначається:

♦ у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом ан- тисубсидиційного розслідування;

♦ або різницею між мінімальною ціною і митною вартістю зазначеного товару.

Ставка компенсаційного мита не повинна перевищувати встановленого розміру субсидій.

Введення компенсаційних мит дозволяє вирівнювати умо­ви торгівлі.

За походженням:

♦ автономні — мита, що вводяться на підставі однобічних рішень органів державної влади країни;

♦ договірні — мита, установлювані на базі двосторонньої чи багатосторонньої угоди;

♦ преференційні — мита з нижчими ставками порівняно з діючим тарифом. Вони накладаються на підставі бага­тосторонніх угод на товари, які походять з країн, що розвиваються, чи країн, що створюють разом з даною

країною митний союз чи зону вільної торгівлі або утво­рюються в прикордонній торгівлі[3].

Країни іноді використовують тарифну квоту, що являє со­бою різновид перемінних митних податків, ставки яких зале­жать від обсягу імпорту товару. При імпорті в межах визначе­них кількостей товар обкладається за базовою внутрішньокво- товою ставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу імпорту — за більш високою понадквотовою ставкою тарифу. З використанням цього інструменту торгової політики деякою мірою долається протиріччя, що виникає між інтересами національних виробників і введенням імпортної квоти, тому що, з одного боку, товаровиробники зацікавлені в тарифі, що оберігає їх від іноземної конкуренції, а з іншого — вони як спо­живачі не зацікавлені в ньому, оскільки тариф позбавляє їх можливості одержувати дешевші імпортні товари.

Тарифні ставки бувають різних видів. За типом ставок розрізняють:

♦ постійні — це ставки митного тарифу, встановлені орга­нами державної влади, що не можуть змінюватися за­лежно від обставин;

♦ змінні — це ставки митного тарифу, що можуть зміню­ватись у встановлених органами державної влади ви­падках.

За способом обчислення розрізняють ставки:

♦ номінальні — митні ставки, зазначені в митному тарифі;

♦ дійсні — реальний рівень митних ставок на кінцеві то­вари, обчислені з урахуванням рівня мит, накладених на імпортні вузли і деталі цих товарів.

Для захисту національних виробників готової продукції і стимулювання ввезення сировини і напівфабрикатів може ви­користовуватися тарифна ескалація.

Тарифна ескалація — це підвищення рівня митного обкла­дання товарів у міру зростання ступеня їхнього оброблення.

Чим вища відсоткова ставка імпортного тарифу в міру про­сування від сировини до готової продукції, тим вищий ступінь захисту виробників готової продукції від зовнішньої конку­ренції. Так, у США рівень митного обкладання товарів зі шкіри, вибудованих за принципом виробничого ланцюжка (шкура — шкіра — продукти зі шкіри), зростає в міру зростання ступеня оброблення шкури і становить 0,8-3,7 - 9,2 % [66, с.267].

Економічні наслідки введення мита різноманітні: вони впливають на виробництво, споживання, товарообіг і добробут країни, що ввела імпортний тариф, та її партнерів по торгівлі [74, с.267].

Введення імпортного тарифу для захисту національних виробників, що мають збитки через надходження більш деше­вого товару, впливає на економіку як малої, так і великої країни. Країна вважається малою, якщо зміна попиту з її боку на імпортні товари не впливає на зміну світових цін, і вели­кою, якщо зміна попиту на імпортні товари спричинює зміну світових цін.

У малій країні введення імпортного тарифу не впливає на рівні світових цін, і не може змінити її умови торгівлі. Зростає лише внутрішня ціна імпортного товару на розмір мита, за що розплачується споживач.

Наслідки введення тарифу такі:

♦ скорочення загального обсягу попиту. Це відбувається за рахунок споживачів, що за вищою ціною не зможуть купувати даний товар;

♦ одержання державою додаткового доходу, що дорівнює добутку ставки тарифу на обсяг імпорту;

♦ збільшення внутрішнього виробництва товару. За зрос­лою ціною національні виробники товару, що конкурує з імпортним, зможуть поставити на ринок більшу кількість товарів;

♦ зменшення обсягу імпорту, що відбувається внаслідок збільшення внутрішнього виробництва і зменшення попиту;

♦ зниження добробуту споживачів. Скорочення спожи­вання товару пов'язано із зростанням його ціни на внутрішньому ринку;

♦ підвищення добробуту національних виробників імпортозамінної продукції;

♦ економічні втрати країни, що виникають через не­обхідність внутрішнього виробництва під захистом та­рифу додаткової кількості товарів при більш високих витратах. Чим більше зростає захист внутрішнього ринку за допомогою ввізних тарифів, тим більшу кількість ресурсів, не призначених спеціально для ви­пуску даного товару, доводиться використовувати для його виробництва. Країна могла б не зазнавати збитків, якби купувала товари по нижчій ціні в іноземного про­давця. На внутрішньому ринку відбувається заміна ефективних, з погляду витрат, іноземних товарів, на менш ефективні у виробництві вітчизняними товарами.

Введення імпортного тарифу великою країною спричи­нює зниження рівня світових цін і здешевлення імпорту. Імпортний тариф, введений великою країною, не тільки захи­щає ринок від іноземної конкуренції, а й є засобом поліпшен­ня своїх умов торгівлі з зовнішнім світом. Велика країна є ве­ликим імпортером товарів на світовому ринку. Тому якщо во­на обмежує свій імпорт ввізними тарифами, то це істотно зни­жує сукупний попит на даний товар. У результаті продавці то­вару змушені знижувати ціни. При незмінному рівні цін на ек­спортні товари і зниженні цін на імпортні товари умови торгівлі країни поліпшуються. Введення імпортного тарифу призведе до позитивних результатів тільки в тому випадку, якщо вони не будуть перекриті негативними економічними втратами для країни через його нарахування.

Отже, при введенні імпортного тарифу малою країною світові ціни не змінюються, і її умови торгівлі не настільки поліпшуються, щоб компенсувати негативний вплив тарифу на економіку. Результати введення імпортного тарифу вели­кою країною приблизно такі самі, як у малої країни. Однак він впливає на зміну світової ціни і поліпшує умови торгівлі. По­зитивний ефект тарифу досягається у випадку, якщо ефект умов торгівлі у вартісному вираженні більший, ніж сума втрат, що виникають внаслідок меншої ефективності внутрішнього виробництва порівняно зі світовим і скорочення внутрішньо­го споживання товару.

Економісти підрахували додаткові витрати споживачів, пов'язані з тарифними методами захисту торгівлі. Так, се­редній японський споживач щорічно витрачає на 890 дол. більше через торгові обмеження на харчові продукти, космети­ку і продукцію хімічної промисловості. Підраховано, що в США тарифи в 21 галузі виробництва слугують причиною щорічних витрат у 10,2 млрд дол., чи 40,8 дол. на одного спо­живача. Потенційний доход споживачів від скасування всіх тарифів і кількісних обмежень становив би близько 70 млрд дол., чи 1,3 % ВВП [74, с.269].

3.2. Нетарифне регулювання ЗЕД

Тариф. — це.єдиний метод здійснення торгової політики. Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторговельних обмежень — нетарифні.

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими методами. їх нарахо­вується більше 800.

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. Зараз більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.

Поширення нетарифних обмежень пояснюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни, і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відно­шенні тарифів, які регулює СОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита).

У ряді випадків використання нетарифних методів при відносно ліберальному митному режимі може більше обмежи­ти державну торгову політику в цілому.

Нетарифні обмеження можна класифікувати за групами: кількісні, приховані, фінансові.

Квотування. Квота — найбільш розповсюджена форма не­тарифних обмежень.

Квота — це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу (наприклад, Словаччина установила для українських ви­робників з квітня 2003 р. по квітень 2004 р. квоту в розмірі 11 тис. т нітрату амонію). Найширше використовуються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.

Квота, встановлена в розмірі рівному 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт.

Якщо метою уряду є здійснення контролю за рухом того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бу­ти встановлена на вищому рівні, ніж можливий імпорт чи екс­порт.

За напрямом дії квоти поділяються на:

♦ експортні, які вводить уряд країни для запобігання ви­везення дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (в Україні, наприклад, це руди і концентрати доро­гоцінних металів, коштовні і напівкоштовні камені, відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для до­сягнення політичних цілей. Ці квоти застосовуються рідко;

♦ імпортні квоти, які вводить уряд країни для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для до­сягнення збалансованості торгового балансу, регулю­вання попиту та пропозиції усередині країни, як відповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав.

За масштабом охоплення квоти поділяються на:

♦ глобальні, котрі встановлюють на імпорт чи експорт визначеного товару на певний період часу поза за­лежністю від того, з якої країни він імпортується чи в яку експортується (наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт сиру рокфор, окремих сортів шоколаду, бавовни, кави і т.д.). Мета введення цих квот — досягти необхідного рівня внутрішнього споживан­ня. їх обсяг визначається як різниця внутрішнього ви­робництва і споживання;

♦ індивідуальні — це встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, що експортує чи імпортує товар. Вони встановлюються на підставі двосторонніх угод.

Економічні наслідки введення квот полягають у наступно­му:

♦ квоти — більш ефективний, ніж тарифи, інструмент об­меження імпорту. їх введення дозволяє утримувати об­сяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зрос­тання попиту, що, у свою чергу, збільшує ціну товару.

При попередньому обсязі імпорту внутрішнє вироб­ництво і споживання зростають;

♦ квоти являють собою абсолютну величину і є негнучки­ми щодо ціни товару;

♦ вони більш ефективні для здійснення швидких дій адміністративних органів, ними простіше і легше маніпулювати (тарифи звичайно потребують прийнят­тя відповідного законодавства);

♦ квоти є прямим джерелом монопольного прибутку; во­ни завжди збільшують доходи виробників імпорто- замінної продукції;

♦ стримують імпортну конкуренцію (тарифи її звичайно допускають);

Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими ор­ганами на основі видачі ліцензій.

Ліцензія — це дозвіл, виданий державними органами на ек­спорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначе­ний проміжок часу.

Ліцензію видає держава через спеціальні уповноважені відомства (в Україні видачу ліцензій на імпорт здійснює Міністерство економіки та з питань Європейської інтеграції і уповноважені їм органи, а на експорт — управління нетариф- ного регулювання Міністерства економіки).

Ліцензування може виступати у вигляді:

♦ складової частини процесу квотування. У цьому випад­ку ліцензія є документом, що підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках отриманої квоти;

♦ самостійного інструмента державного регулювання.

Основні види ліцензій:

♦ разова ліцензія — дозвіл на експорт чи імпорт терміном до 1 року, видана конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

♦ генеральна ліцензія — дозвіл на експорт чи імпорт того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;

♦ глобальна ліцензія — дозвіл на безперешкодне ввезення чи вивезення даного товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості чи вартості;

♦ автоматична ліцензія — дозвіл, який видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, що не може бути відхилена державним органом, на без­перешкодне ввезення чи вивезення товару.

При оформленні ліцензії на експорт товарів до заяви на видачу ліцензії, форма якої приводиться у додатку В, додають­ся документи:

♦ копія контракту зі специфікаціями;

♦ документ, що підтверджує одержання квоти;

♦ сертифікат походження товару.

Генеральні ліцензії на експорт продукції для забезпечення виконання міждержавних угод видаються винятково підприємствам, що мають повноваження Уряду на їх одержан­ня і яким надані відповідні експортні квоти. В інших випадках експортерам видають разові ліцензії, в яких указується ціна за одиницю виміру експортованого товару і його загальна вартість у валюті контракту.

Для одержання ліцензії на імпорт товарів необхідно підго­тувати такі документи:

♦ заявку на ліцензію;

♦ копію контракту зі специфікаціями;

♦ сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фар­макологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринар­них та екологічних характеристик товару встановленим нормам.

Ліцензії не підлягають передачі іншим юридичним осо­бам, крім випадків виконання контракту посередником, що ре­алізує товари на підставі договору доручення, комісії чи агентської угоди.

Ліцензії розподіляються різними способами. Найефек­тивнішим є відкритий аукціон, що являє собою конкурсний продаж імпортних квот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує за неї найвищу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти. Конкурсний продаж імпорт­них квот приносить високий доход державі і перешкоджає ха­барництву і корупції.

Крім відкритих аукціонів, використовуються:

♦ система явних переваг, що допускає закріплення уря­дом ліцензій за визначеними фірмами пропорційно розмірам їх імпорту за попередній період чи про­порційно структурі попиту національних імпортерів. Цей спосіб дозволяє підтримувати фірми, що скорочу­ють імпорт товарів внаслідок введення імпортних квот;

♦ система розподілу ліцензій на позаціновій основі, що ґрунтується на видачі урядом ліцензій тим фірмам, які показали свою здатність здійснювати експортно- імпортні операції найбільш ефективним способом. Цей метод потребує великих витрат, оскільки допускає ут­ворення експертної комісії і проведення добору в кілька етапів.

При виборі способу розподілу ліцензій починають з най­менш ринкового, що має адміністративний характер (розподіл ліцензій на позаціновій основі) і послідовно переходять до найбільш ринкового (аукціонного).

"Добровільне" обмеження експорту (ДОЕ) — це кількісне обмеження експорту, що грунтується на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийняте в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна спонукує свого торгового партнера "добровільно" скоротити свій екс­порт. Наприклад, у 1981р. Японія ввела ДОЕ (1,68 млн авто­мобілів) на експорт японських автомашин у США після того, як американські політики почали вимагати введення квоти на імпорт автомобілів з Японії. Японці надали перевагу ДОЕ над ють ввезенню товарів із-за кордону. Це відбувається у випад­ку невідповідності імпортних товарів обов'язковим стандар­там якості, охорони здоров'я і безпеки, що застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів, невідповідності сільськогос­подарських продуктів санітарним і фітосанітарним нормам, що застосовуються для запобігання ввезення в країну шкідників і захворювань, не розповсюджених у даній країні.

Кількість технічних регламентів у більшості країн постійно зростає. Ця тенденція є реакцією державних органів на зростання вимог громадськості до відповідності продукції мінімальним стандартам якості і безпеки, щоб вона негативно не впливала на споживачів і навколишнє середовище.

До імпортної продукції, що підлягає технічним, санітар­ним і фітосанітарним нормам, відноситься:

А. Продукція, що підлягає технічним регламентам:

а) машини та обладнання:

♦ бойлери;

♦ електромеханічні будівельні та збиральні інструменти;

♦ металообробне та деревообробне обладнання;

♦ медичне обладнання;

♦ обладнання для харчової промисловості;

б) споживчі товари:

♦ медикаменти;

♦ косметика;

♦ синтетичні мийні засоби;

♦ побутові електроприлади;

♦ автомобілі;

♦ відео та телевізійне обладнання;

♦ кінознімальне та фотографічне обладнання;

♦ іграшки;

♦ певні харчові продукти;

в) сировина та продукція сільськогосподарського призна­чення:

♦ добрива;


♦ інсектициди;

♦ небезпечні хімічні речовини.

Б. Продукція, що підлягає санітарним та фітосанітарним нормам:

♦ свіжі фрукти й овочі;

♦ фруктові соки та інша харчова продукція;

♦ м'ясо і м'ясопродукти;

♦ молочні продукти;

♦ готові харчові продукти.

Прикладом технічних бар'єрів може бути заборона амери­канського експорту консервованих овочів у Норвегію, оскільки ця країна не дозволяє ввозити харчові продукти, що містять ок­ремі види солей. У свою чергу, США не дозволяє імпортувати живих тварин і свіже м'ясо з країн, де відзначені випадки захво­рювання на ящур, навіть не звертаючи уваги на те, що худоба, про яку йдеться, вирощується в тій частині країни, де немає за­хворювання. Подібна ситуація характерна і для Аргентини. То­вари, імпортовані в Канаду, повинні бути маркіровані англійською і французькою мовами, чіткими написами, що не стираються і не змиваються. Франція забороняє рекламу алко­голю, виготовленого з зерна (наприклад, шотландського віскі). В Україні заборонено використовувати окремі види харчових добавок і барвників при виробництві продуктів харчування, хоча вони використовуються в ряді європейських країн.

Міжнародні правила застосування обов'язкових технічних регламентів, санітарних і фітосанітарних норм, ви­писано в Угоді про технічні бар'єри в торгівлі та Угоді про за­стосування санітарних і фітосанітарних заходів, які входять до складу ГАТТ.

Внутрішні податки і збори. Державні і місцеві органи вла­ди на імпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість, акцизний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реєстрацію, перебування товарів під митним контролем, збереження на складі митниці, митне супровод­ження товарів, здійснення санітарного та іншого контролю продуктів, портові збори і т.п. з метою підвищення їхньої внутрішньої ціни і скорочення конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

Прикордонні податки на імпорт звичайно вводяться для компенсування подібного оподатковування внутрішніх то­варів, щоб створити рівні стартові умови для конкуренції в ціні і якості. Однак часто ці види податків накладаються ви­нятково на імпортні товари без одночасного обкладання подібних внутрішніх товарів. У цьому випадку вони стають дискримінаційними, але в той же час їх вважають важливою частиною захисної тарифної системи.

Податок на додану вартість є непрямим податком, що включається в ціну і сплачується на кожному етапі вироб­ництва та реалізації товару.

Об'єктом оподаткування для обчислення ПДВ на імпортні товари є митна вартість ввезених товарів з урахуванням спла­чених сум мита, митних зборів, а на підакцизні товари — з ура­хуванням сум акцизного збору. Цей податок стягується з імпортних товарів за ставкою 20% (експортні товари оподат­ковуються нульовою ставкою ПДВ).

Сума податку на додану вартість (ПДВотг) розраховується за формулою


 

де МВ — митна вартість імпортного товару; М — сума імпортного мита; МЗ — сума митних зборів; А — сума акцизного збору; £ — ставка податку на додану вартість. Якщо застосовуються тарифні преференції або/і товари не підакцизні, то чисельник формули зменшується на відповідну величину.

Залежно від кількості ланок реалізації імпортного товару на внутрішньому ринку ціна буде щоразу збільшуватися на ве­личину оптово-збутової та торговельних надбавок, оподатко­ваних, у свою чергу, податком на додану вартість.

Акцизний збір — це непрямий податок на окремі товари, визначені законодавчим шляхом як підакцизні, що вклю­чається в ціну даного товару.

Об'єктом стягнення акцизного збору на імпортні товари є митна вартість товарів, які імпортуються на територію Ук­раїни, включаючи виготовлені за межами митної території Ук­раїни з давальницької сировини; бартерні операції; реімпортні товари, а також митна вартість продукції, що повертається на митну територію України із зони митного контролю (мага­зинів безмитної торгівлі).

Нарахування акцизного збору на імпортні товари відбу­вається за формулами:

а) для товарів, вартість яких підлягає стягненню імпорт­ного мита:


 

б) для товарів, вартість яких не підлягає стягненню імпортного мита:


 

Обчислення акцизів робиться у тій самій валюті, в якій за­явлена митна вартість товару.

Митні збори сплачуються у валюті України чи в іноземній валюті І групи Класифікатора валют. Вони підлягають сплаті до чи в момент здійснення митного оформлення.

Митні збори стягуються при митній вартості товарів від 100 до 1000 докладів у розмірі 5 дол., при митній вартості по­над 1000 дол. — 0,2 від митної вартості, але не більше від еквівалента 1000 доларів.

Деякі види податків неприкрито дискримінаційні стосов­но окремих зарубіжних країн. Наприклад, податок на шляхи, що грунтується на ємності циліндра чи потужності автотранс­портного засобу, а не на його ціні, або практика, що існує у Франції, обкладати додатковим імпортним податком алко­гольні напої, виготовлені з зерна, тоді як усі внутрішні напої виготовляються з фруктів.

Розміри внутрішніх податків часто перевищують за вартістю розмір імпортного мита, і їх ставка може коливатися залежно від кон'юнктури внутрішнього ринку.

Прикордонне оподатковування набуває великого значен­ня завдяки активному використанню Європейським Союзом. Відповідно до правил СОТ, країна, що вводить внутрішній по­даток на товар з обороту, із продажу, акцизний збір чи подат­ки на додаткову вартість, одержує дозвіл вводити додаткові пільги на експорт цього товару, а також рівноцінний податок на імпорт аналогічного товару.

Державні закупівлі. Політика в рамках державних за­купівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних закупівель дея­кою мірою дискримінує іноземних постачальників.

Обсяги таких закупівель часто сягають 10-15 % ВНП країни. Як приклад можна привести встановлене американсь­ким урядом правило: "Купуй американське", що надає внутрішнім виробникам 50 %-ву перевагу в різниці цін над іноземним виробником по контрактах міністерства оборони і 12 %-ву перевагу за іншими державними закупівлями.

Велика кількість товарів і послуг, безпосередньо закупову­ваних національними урядами, а також вплив, який вони здійснюють за допомогою цієї політики закупівель на державні й приватні фірми, зробили преференційну державну закупівлю однією з найхарактерніших ознак торгівлі в даний час, особли­во у випадках високотехнологічних товарів і послуг. Міжна­родні правила по здійсненню державних закупівель відбиті в Угоді про державні закупівлі, прийнятій в рамках СОТ.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.067 сек.)