АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Політична економія, предмет вивчення, основні категорії та етапи розвитку

Читайте также:
  1. II. Сучасний стан розвитку освіти
  2. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  3. IV. Основні напрями реалізації Національної стратегії
  4. V. Классификация предметов
  5. Аналіз асиметрій розвитку галузі побутової хімії у старих (ЄС-15) та нових (ЄС-12) країнах-членах
  6. Аноректальні вади розвитку.
  7. Бази даних. Основні відомості
  8. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міжпредметна інтеграція).
  9. Базові категорії політично антропології
  10. Вади розвитку у дітей, діагностика,лікувальна тактика та надання екстреної медичної допомоги.
  11. Вади розвитку, які супроводжуються кишковою непрохідністю
  12. Вибір розрахункових схем розвитку пожежі

Політична економія - це суспільна наука про закони вироб­ництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства. Необхідно підкреслити, що у центрі науки – дослідження виробничих відносин між людьми, які виражаються в окремих економічних категоріях. Економічна категорія – це теоретичний вираз економічних і насамперед виробничих відносин між суб’єктами господарської діяльності.

Предметом політичної економії є не вивчення багатства взагалі, а матеріальний добробут людини. А так як наука має служити народу, то, розглядаючи матеріальний добробут лю­дини, можна визначити правильний напрям економічних дос­ліджень, а саме: знайти засоби для полегшення страждань народу.

Першою школою політичної економії був меркантилізм (від англ. – продавець, купець), найвидатніший представник якого – французький учений А. Монкретьєн (1575-1621). Меркантилісти відображали переважно інтереси тор­гівельної буржуазії. Вони першими поставили питання про причину багатства, проте ототожнювали його з грошима, а джерелом багатства вважали сферу обігу, яку назвали пред­метом політичної економії. Відстоювали ідею про­текціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втру­чання держави в економіку.

На зміну меркантилізму приходить класична політична еко­номія, що є другим етапом у розвитку економічної теорії. Класики буржуазної політичної економії вважали, що еко­номічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і спожи­вання послуг, причому з точки зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений суто науковий підхід дав змогу А. Сміту і Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістич­ному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив економічний закон, який виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно цього закону прибуток "буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата".

Марксистська політекономія - наступний етап розвитку економічної теорії, пов'язаний з іменами К. Маркса (1818-1883) та Ф. Енгельса (1820-1895). Основною заслугою еко­номічних поглядів К. Маркса було вчення про двоїстий характер праці, додаткову вартість, обґрунтування законів розвитку капіталістичного способу виробництва і, насампе­ред, основного економічного закону. Розглядаючи додаткову вартість як вартість додаткового продукту, створеного найманими працівниками, що повністю привласнюється класом капіталістів, К. Маркс вказав на економічну основу експлуатації. Його послідовник Ф. Енгельс першим визначив пред­мет політичної економії як науки, що вивчає закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних благ. Певні висновки класиків марксизму були правильними для свого часу, але сьогодні підлягають науковій переоцінці. Цінним є методологія економічної теорії, яка використовується і сучасною наукою.

Основними напрямками су­часної економічної думки, яка сформувалася наприкінці XIX – на початку XX ст., є: 1) неокласичний; 2) кейнсіанський;

3) інституційно-соціологічний.

Неокласичний напрям сформувався у протистоянні з мар­ксизмом ще у 70-ті роки XIX ст. і відстоює ідею міні­мального, опосередкованого втручання держави в еконо­міку.

Кейнсіанський напрям отримав назву від імені англійського економіста Дж. Кейнса (1883-1946), який стверджував, що без активного втручання держави в економіку капіталістичний лад не може існувати.

Інституційно-соціологічний напрям, або інституціоналізм стверджує думку, що у процесі розвитку суспільства здійснюється природний відбір інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Засновники інституціоналізму звинувачують підприємців у надмірному прагненні до наживи, до придушення ними конкуренції тощо.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)