АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Ознаки класифікації економічних систем та їх типи

Читайте также:
  1. FIDELIO V8 - новое поколение систем управления для гостиниц
  2. III. Лексика как система (8 часов)
  3. L.1.1. Однокомпонентные системы.
  4. L.1.2.Многокомпонентные системы (растворы).
  5. S: Минимальный налог при упрощенной системе налогообложения - это
  6. SCADA как система диспетчерского управления
  7. SCADA как часть системы автоматического управления
  8. SCADA система Citect
  9. SCADA системы как инструмент проектирования АСУ ТП
  10. SCADA системы. Обзор SCADA систем
  11. SCADA-система: назначение и функции
  12. SCADA: требования к системам верхнего уровня

1.3.4. Економічна система суспільства, суть і структура. Типи економічних систем

У літературі економічна система визначається як економіка, як тип господарства, сукупність виробничих відносин, сукупність видів господарської діяльності або як спосіб виробництва. Економічна система інтегрує в собі сукупність усіх компонентів економіки — індивідуальні господарства, підприємства, галузі, виробничі відносини й природне середовище.

У кожному суспільстві під впливом різних факторів складається своя система координації господарської діяльності. Визначальною основою її формування є відносини власності та їх структура. Вони в різних країнах різні. Відповідно складаються і розвиваються різні економічні системи. Характер економічної системи значною мірою визначається також співвідношенням ринкового й державного регулювання. Ринок і держава — це дві головні сили, які виконують регулювальні функції в економіці, і їх економічні важелі в сукупності становлять господарський механізм. У різних країнах і в різні історичні періоди співвідношення між ними складаються по-різному, що робить певний вплив на характер економічних систем.

Економічна система — це певним чином упорядкована система економічних зв'язків (відносин) між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ. Це система координації господарської діяльності (рис. 1.6). Вона включає:

1) структуру продуктивних сил суспільства;

2) соціально-економічні відносини;

3) організаційно-економічні відносини;

4) господарський механізм, тобто спосіб регулювання господарської діяльності на макрорівні.

Суб'єктами економічної системи є індивід, колектив, держава, виробник, посередник, споживач, фізичні та юридичні особи, виробничі та інші підприємства, банки, біржі та інші економічні суб'єкти.

Основні типи економічних систем:

1) система вільного або чистого ринку;

2) система змішаної економіки (сучасна ринкова економіка);

3) командно-адміністративна система або централізовано-планова економіка;

4) традиційна система.

 

 

Рис. 1.6. Структура економічної системи суспільства

 

Система вільного або чистого ринку — це така економічна система, в якій держава дуже мало втручається в регулювання економічних процесів, а система ринкового регулювання досягає найбільшого розвитку. Така система в розвинутих країнах світу існувала з другої половини XVIII ст. до кінця XIX — початку XX ст. Для неї характерні:

1) приватна власність на економічні ресурси — капітал, землю, природні ресурси;

2) вільне підприємництво. Це означає, що окремі люди чи групи людей за власною ініціативою мобілізовували ресурси, організовували підприємства, брали на себе відповідальність за їх діяльність, ішли на ризик. Вільне підприємництво було масовим явищем;

3) особистий інтерес. Економічні суб'єкти вирішували свої проблеми згідно зі своїми економічними інтересами. Кожен прагнув одержати максимальний дохід: підприємець — прибуток, робітник — зарплату, землевласник — орендну плату, банкір — процент;

4) основним засобом регулювання є ринковий механізм. Діє, за висловленням А. Сміта, "невидима рука", яка спрямовує індивідуальну поведінку, особисті інтереси на суспільні цілі, на задоволення інтересів інших економічних суб'єктів. Тобто економічний суб'єкт працює на суспільну користь. Іншими словами можна сказати, що "невидима рука" — це ринковий координаційний механізм, що включає попит, пропозицію, ціну і конкуренцію та примушує виробника працювати на споживача;

5) вільна конкуренція. Існує досконала або вільна конкуренція. У ній бере участь велика кількість продавців і покупців кожного товару. Але жоден із них самостійно не може впливати на ціну товару. Отже, економічна влада (вплив) не могла бути зосереджена в одних руках;

6) мінімальний державний вплив на економіку. Він в основному обмежувався захистом приватної власності та формуванням певної правової бази.

Система змішаної економіки домінує в сучасних умовах у світі. Вона зберігає багато рис економіки вільної конкуренції; в ній переважає панування приватної власності на економічні ресурси, вільна ініціатива в організації виробництва, вільне підприємництво, особиста зацікавленість, функціонування координаційного ринкового механізму та ін. Водночас з'являються нові ознаки, нові умови економічного співробітництва, нові проблеми. Так, реалізація товарів і послуг здійснюється вже не в умовах вільної або досконалої конкуренції, а в іншому конкурентному середовищі. Для більшості ринків характерною стала обмежена або недосконала конкуренція. Спостерігається прагнення виробників здійснювати узгоджену політику в галузі цін, ринків збуту, закупівлі сировини.

Обмеженню конкуренції сприяє технічний прогрес, поява нових технологій, застосування яких вимагає великих капіталів. Формуються великі економічні структури, які концентрують виробництво окремих товарів. Концентрація виробництва значної частини продукції в обмеженої кількості підприємств дає їм можливість впливати певною мірою на ціни, обмежувати вибір товарів. Змінюються обставини і порядок взаємовідносин економічних суб'єктів. Усе це веде до звуження ринку вільної конкуренції. Вона поки що має місце на ринку деяких видів сільськогосподарської продукції, цінних паперів.

У змішаній економічній системі переважає недосконала конкуренція. Може мати місце також чиста монополія, коли товари і виготовляє, і продає один виробник. За таких умов економічні відносини повинна регулювати держава. Вона розширює свої економічні функції. Таке розширення обумовлене певними обставинами:

1) необхідне обмеження діяльності монополій у конкуренції і забезпечення умов для нормального функціонування ринкового механізму;

2) стали частішими і набули більшого прояву такі негативні явища як коливання темпів розвитку національної економіки, коливання цін, інфляція, безробіття та інше. Ринковий механізм виявився неспроможним регулювати ці проблеми. їх має вирішувати державне регулювання.

У змішаній економіці значну частку становлять державні підприємства. Уряди ведуть активну стабілізаційну політику, для цього використовують податково-бюджетну систему, регулюють зовнішньоекономічні зв'язки, запроваджують певні соціальні програми.

Отже, змішана економіка — це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється і ринковим механізмом, і державою, в якій існують різні форми власності і господарювання. Практика багатьох розвинутих країн показує, що поєднання ринкового механізму і державного регулювання дає можливість зробити економічну систему досить ефективною.

Командно-адміністративна система. Вся економічна діяльність у командно-адміністративній економіці регулюється державою. Вона вирішує, які потреби в даний час є найважливішими і підлягають першочерговому задоволенню. На цій основі планується рівень виробництва валового національного продукту та необхідні для цього ресурси. Визначаються завдання у формі директивного плану господарським суб'єктам: міністерствам, підприємствам та іншим виробникам. План, як правило, включає обсяг і асортимент продукції, рівень цін і способи розподілу доходів. З боку держави здійснювався жорсткий контроль за виконанням планів, за використанням ресурсів та розподілом доходів. Ринковим відносинам тут відводилось незначне місце і вони здебільшого мали формальний характер.

Централізована економіка принципово відрізняється від ринкової системи.

По-перше, в ній мала місце жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатів виробництва. Якщо в умовах ринкової економіки ресурси розподіляються головним чином через ринковий механізм взаємовідносин споживачів і виробників, то в командній економіці цю роль виконує держава. Державними органами розподіляються і вироблені товари.

По-друге, мела місце абсолютизація державної власності. Державна власність становила понад 90 відсотків. Треба відзначити, що одержавленість стосувалася і недержавної власності. Формально колгоспно-кооперативна власність вважалася колективною, а фактично нею розпоряджалися державні органи, вони визначали де, коли, скільки і чого треба сіяти, коли збирати. Держава була єдиним покупцем сільськогосподарської продукції, яка реалізувалася за державними цінами.

По-третє, фактично не допускалося приватне підприємництво. Всю організацію виробництва взяла на себе держава. У деяких країнах підприємництво дозволялось, але в незначних розмірах. Усі економічні ресурси були монополізовані державою. Ефективність виробництва була низькою, оскільки не було зацікавленості працівників у її підвищенні.

Позитивним у командно-адміністративній економіці можна вважати те, що шляхом концентрації зусиль на конкретних напрямах командно-адміністративна система могла забезпечити досягнення поставлених цілей і досягти високого рівня, наприклад, у галузі космонавтики, ядерного озброєння та деяких інших напрямах діяльності. Тривалий час забезпечувалася стабільність розвитку економіки, зростання доходів населення. Кожному Гарантувалася робота, хоч не завжди нормальною була оплата.

Але тоталітарна система виключала можливість існування приватної власності на економічні ресурси, наймання робочої сили. Усіма ресурсами розпоряджався державний апарат.

Панівні форми господарювання гальмували підвищення ефективності виробництва, не було стимулів до економії. Зростання виробничих можливостей мало місце тоді, коли були наявні фактори екстенсивного зростання, тобто була можливість залучення у виробництво нових ресурсів. Але потенціал екстенсивного зростання був обмежений. Мало місце соціальне утриманство. Оплачувалася будь-яка діяльність. Історичний досвід показав обмеженість цієї системи.

Традиційна система. Має місце в слаборозвинутих країнах. Вона ґрунтується на відсталій технології, широкому застосуванні ручної праці та багатоукладності економіки.

Багатоукладність означає наявність різних форм господарювання, серед яких переважають старі, відсталі форми. У багатьох країнах зберігається натурально-общинне господарство, засноване на общинній власності та натуральному розподілі продукту. Значну питому вагу становить дрібнотоварне господарство, основою якого є приватна власність і особиста праця власників засобів виробництва. Його представляють переважно селянські та ремісничі господарства.

У житті суспільства велику роль відіграють традиції, звичаї, релігійні доктрини, поділ суспільства на касти та інші соціальні групи. Усе це гальмує соціально-економічний прогрес. У різних соціально-економічних формах господарства економічні проблеми вирішуються по-різному. У сучасних умовах у слаборозвинутих країнах значну роль почав відігравати іноземний капітал і держава. Вона через державний бюджет перерозподіляє значну частину національного доходу і спрямовує його на розвиток інфраструктури та надання підтримки незаможним верствам населення.

7. Сучасні тенденції у розвитку відносин власності

В економічній літературі процес розвитку відносин власності відображається поняттями "тип", "вид", "форма" власності.

В іншій спеціальній літературі, законодавчих актах та офіційних документах ці поняття не розмежовуються, більше того, вони ототожнюються з поняттям "форма власності".

Під типом власності економісти розуміють особливу сутність відносин належності, володіння, розпорядження та використання об'єктів власності, що визначається якісно особливим суб'єктом власності. Тип визначає узагальнені принципи її функціонування. Розрізняють спільний та приватний типи власності. Особливий характер спільного типу власності полягає в тому, що її об'єкти є однаковою належністю кожного з її суб'єктів.

Особливість приватного типу полягає в належності факторів та результатів виробництва одній фізичній особі.

Вид власності - це такий зміст відносин, який зумовлений особливим способом поєднання особистого та речових факторів виробництва в межах того самого типу власності. Вид характеризується способом привласнення благ та методами господарювання.

Так, в межах спільного типу власності виокремлюються:

- первісний;

- колективний;

- муніципальний;

- загальнонародний (суспільний) види власності.

У рамках приватного типу розрізняють:

- рабовласницьку власність;

- феодальну власність;

- капіталістичну власність на основі найманої праці;

- приватну власність, засновану на власній праці.

Форма власності - певна організація відносин володіння і розпорядження в межах певного типу і виду власності.

Спільний тип власності може бути організований в:

- державну;

- орендну або акціонерну форму функціонування.

Приватний тип набуває форми:

- одноосібної;

- групової власності (партнерська, кооперативна тощо).

Є й принципово інші підходи до визначення типу, виду і форми власності:

- тип - характеризується поєднанням робітника і засобами виробництва;

- форма - зумовлюється способом та механізмом цього поєднання;

- вид - характеризується способом привласнення результатів виробництва.

З урахуванням ролі і значення відносин власності Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. законодавчо закріплені різноманітні форми власності (рис. 5.2):

- приватна

- колективна

- державна

- змішана;

- власність інших держав;

- власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

Пізніше "Закон про власність" з його змінами і доповненнями визначив не тільки форми власності, принципи їх формування, а й перспективи їхнього розвитку. Головне завдання "Закону про власність", яке він поставив перед суспільством, - усунути відчуження його членів від засобів виробництва, перетворити 'їх на справжніх господарів, які реально привласнюють результати своєї праці. Це завдання не тільки масштабне, а й дуже складне. Причому, як уявляється, багато з того, що пропонується і навіть реалізується на практиці, зводиться виключно до пріоритетного розвитку приватної власності. У своїй основі ця ситуація має цілком певні причини: занадто централізоване управління народним господарством, одержав-лення колишньої соціалістичної власності (загальнодержавна власність в СРСР становила 92% засобів виробництва), диктат міністерств та відомств спричинили нагальну необхідність усунення негативних чинників. Але конкретні шляхи і засоби цього процесу потребують глибокого теоретичного осмислення, вироблення відповідних рекомендацій.

Насамперед це стосується державної власності, на якій зосереджена критика, часто аж до закликів її ліквідації. На нашу думку, такий підхід до державної власності не об'єктивний у науковому відношенні і занадто шкідливий для України в практичному плані.

По-перше, державна власність існує не тому, що декларується законом. Державі неможливо вийти з економічної сфери вже тому, що це є об'єктивною передумовою стійкого розвитку виробництва і прискорення науково-технічного прогресу. Це одна з ключових опор держави.

По-друге, тільки на державну власність спирається воєнно-промислова база, економічний і воєнно-економічний потенціали, могутність і національна безпека країни.

По-третє, в умовах ринкової економіки тільки державна форма власності можливість дає задовольняти загальносуспільні потреби людства.

Звідси випливає висновок: відносини власності в державній формі є об'єктивною необхідністю високорозвинутої економічної системи.

Тому на сучасному етапі реформування економіки мова може йти лише про вдосконалення, а не ліквідацію цієї форми власності, збагачення її змісту і забезпечення гармонійної, оптимальної взаємодії з іншими формами. Як свідчить досвід високо-розвинутих країн світу, високоефективний механізм господарювання та управління цивілізованою економікою припускає лише оптимальне поєднання і використання державної, приватної, колективної та інших форм власності і відповідних їм підприємств. На превеликий жаль, в Україні ще й досі не вистачає розуміння цього. Це обмежує сферу використання основної функції економічного закону власності - реалізацію зростаючих потреб та розвиток людини і суспільства.

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)