АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Цивільний кодекс України

Читайте также:
  1. III. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ТА ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
  2. XIII. Сведения о соблюдении Обществом кодекса корпоративного поведения
  3. Авторський міф України Тараса Шевченка (1814-1861)
  4. Академія прокуратури України при Генеральній прокуратурі України (на правах управління).
  5. АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
  6. Антимонопольна політика і антимонопольне регулювання в Україні. Функції Антимонопольного комітету України.
  7. Бальнеологічні курортно- рекреаційні ресурси України.
  8. Банківська система України
  9. Банківська система України. Види банків.
  10. Боевой кодекс.
  11. Боевой кодекс.
  12. Боротьба у Верховній Раді України

КНИГА ПЕРША

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ I

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1

ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством

 

1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

 

2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

 

Стаття 2. Учасники цивільних відносин

 

1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

 

2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

 

Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства

 

1. Загальними засадами цивільного законодавства є:

 

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

 

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

 

3) свобода договору;

 

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

 

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

 

6) справедливість, добросовісність та розумність.

 

Стаття 4. Акти цивільного законодавства України

 

1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

 

2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

 

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

 

Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

 

3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

 

4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

 

Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

 

5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

 

6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

 

Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі

 

1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

 

2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

 

3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

 

Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір

 

1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

 

2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

 

3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

 

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

 

4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

 

Стаття 7. Звичай

 

1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

 

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

 

Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

 

2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

 

Стаття 8. Аналогія

 

1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

 

2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

 

Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин

 

1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

 

2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

 

Стаття 10. Міжнародні договори

 

1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

 

2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

 

Глава 2

ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

ТА ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

ТА ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків

 

1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

 

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

 

1) договори та інші правочини;

 

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

 

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

 

4) інші юридичні факти.

 

3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

 

4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

 

5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

 

6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

 

Стаття 12. Здійснення цивільних прав

 

1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

 

2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

 

3. Особа може відмовитися від свого майнового права.

 

Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

 

4. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

 

5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

 

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

 

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

 

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

 

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

 

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

 

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

 

6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

 

Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків

 

1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

 

2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

 

3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

 

4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

 

Глава 3

ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

 

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

 

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

 

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

 

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

 

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

 

1) визнання права;

 

2) визнання правочину недійсним;

 

3) припинення дії, яка порушує право;

 

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

 

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

 

6) зміна правовідношення;

 

7) припинення правовідношення;

 

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

 

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

 

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

 

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

 

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

 

Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування

 

1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.

 

2. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

 

3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

 

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

 

Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом

 

1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

 

Стаття 19. Самозахист цивільних прав

 

1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

 

Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

 

2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

 

Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

 

Стаття 20. Здійснення права на захист

 

1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

 

2. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

 

Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування

 

1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

 

2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

 

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

 

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

 

2. Збитками є:

 

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

 

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

 

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

 

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

 

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

 

Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди

 

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

 

2. Моральна шкода полягає:

 

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

 

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

 

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

 

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. { Пункт 4 частини другої статті 23 в редакції Закону N 3261-IV від 22.12.2005 }

 

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

 

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

 

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

 

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Розділ II

ОСОБИ

Підрозділ 1 ФІЗИЧНА ОСОБА Глава 4

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ

Стаття 24. Поняття фізичної особи

 

1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

 

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

 

1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

 

2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

 

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

 

3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

 

4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

 

Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи

 

1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

 

2. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

 

3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

 

4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

 

5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

 

Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки

 

1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

 

2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

 

Стаття 28. Ім'я фізичної особи

 

1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

 

Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

 

2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.

 

3. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.

 

Стаття 29. Місце проживання фізичної особи

 

1. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

 

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

 

3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

 

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

 

4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

 

5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

 

6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

 

Стаття 30. Цивільна дієздатність фізичної особи

 

1. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

 

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

 

2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

 

Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років

 

1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

 

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

 

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

 

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

 

2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

 

Стаття 32. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

 

1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

 

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

 

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

 

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

 

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

 

2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

 

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

 

3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

 

{ Частина третя статті 32 в редакції Закону N 3201-IV від 15.12.2005 }

 

4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону.

 

{ Частина четверта статті 32 в редакції Закону N 3201-IV від 15.12.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3234-VI від 19.04.2011 }

 

5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

 

Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

 

6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

 

{ Стаття 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2620-IV від 02.06.2005 }

 

Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи

 

1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.

 

2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

 

3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

 

Стаття 34. Повна цивільна дієздатність

 

1. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

 

2. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

 

У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

 

У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

 

Стаття 35. Надання повної цивільної дієздатності

 

1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

 

2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

 

3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

 

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

 

4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки.

 

5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

 

Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

 

1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

 

2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

 

3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

 

4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

 

Стаття 37. Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

 

1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування.

 

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

 

3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

 

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

 

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

 

5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

 

Стаття 38. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена

 

1. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

 

2. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

 

3. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

 

4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

 

Стаття 39. Визнання фізичної особи недієздатною

 

1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

 

2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

 

3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

 

Стаття 40. Момент визнання фізичної особи недієздатною

 

1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

 

2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

 

Стаття 41. Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною

 

1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

 

2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

 

3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

 

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

 

Стаття 42. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною

 

1. За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

 

2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

 

(Стаття 42 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2798-IV від 06.09.2005)

 

Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

 

1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

 

2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

 

3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

 

Стаття 44. Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме

 

1. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

 

2. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

 

3. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

 

4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.

 

5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

 

Стаття 45. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою

 

1. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

 

Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою

 

1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

 

{ Частина перша статті 46 із змінами, внесеними згідно з Законом N 1568-VI від 25.06.2009 }

 

2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

 

3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

 

4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

 

Стаття 47. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою

 

1. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

 

2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.

 

Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

 

Стаття 48. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою

 

1. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

 

2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. comm6 {color: White; font-style: italic}

 

3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

 

У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

 

4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

 

Стаття 49. Акти цивільного стану

 

1. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

 

2. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

 

3. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

 

{ Частина третя статті 49 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2398-VI від 01.07.2010 }

 

4. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

 

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

{ Стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2710-IV від 23.06.2005, N 524-V від 22.12.2006 }

 

Глава 5

ФІЗИЧНА ОСОБА - ПІДПРИЄМЕЦЬ

Стаття 50. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності

 

1. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

 

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

 

2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

 

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

 

3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

 

Стаття 51. Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб

 

1. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

 

Стаття 52. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи - підприємця

 

1. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

 

2. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

 

Стаття 53. Банкрутство фізичної особи - підприємця

 

1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

 

Стаття 54. Управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, органом опіки та піклування

 

1. Якщо фізична особа - підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна.

 

Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном.

 

2. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна.

 

3. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя.

 

Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.

 

4. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.

 

Глава 6

ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ

Стаття 55. Завдання опіки та піклування

 

1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

 

Стаття 56. Орган опіки та піклування

 

{ Стаття 56 в частині повноважень місцевих державних адміністрацій вводиться в дію одночасно із введенням у дію Закону України "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" щодо повноважень місцевих державних адміністрацій стосовно встановлення опіки та піклування над неповнолітніми особами - див. п.2 Закону N 2825-VI від 21.12.2010 }

 

1. Органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

 

2. Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

 

{ Текст статті 56 в редакції Закону N 2825-VI від 21.12.2010 }

 

Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки або піклування

 

1. Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.

 

Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка

 

1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

 

{ Частина перша статті 58 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2825-VI від 21.12.2010 }

 

Стаття 59. Фізичні особи, над якими встановлюється піклування

 

1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

 

{ Частина перша статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2825-VI від 21.12.2010 }

 

Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом

 

1. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

 

2. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

 

3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

 

4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

 

{ Стаття 60 в редакції Закону N 2450-IV від 03.03.2005 }

 

Стаття 61. Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування

 

1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.

 

Стаття 62. Місце встановлення опіки або піклування

 

1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

 

Стаття 63. Призначення опікуна або піклувальника

 

1. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу.

 

2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

 

3. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.

 

4. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

 

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

 

5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

 

{ Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2450-IV від 03.03.2005 }

 

Стаття 64. Фізична особа, яка не може бути опікуном або піклувальником

 

1. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

 

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

 

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

 

Стаття 65. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо якої не призначено опікуна або піклувальника

 

1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.

 

Стаття 66. Опіка або піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеціальному закладі

 

1. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

 

Стаття 67. Права та обов'язки опікуна

 

1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

 

Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.

 

2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

 

3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

 

4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

 

Стаття 68. Правочини, які не може вчиняти опікун

 

1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

 

2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

 

Стаття 69. Права та обов'язки піклувальника

 

1. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.

 

Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.

 

2. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 цього Кодексу.

 

3. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

 

Стаття 70. Правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду

 

1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.

 

Стаття 71. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування

 

1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

 

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

 

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

 

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

 

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

 

2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

 

Стаття 72. Управління майном особи, над якою встановлено опіку

 

1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

 

2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання.

 

3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат, призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо.

 

{ Частина третя статті 72 в редакції Закону N 1390-VI від 21.05.2009 }

 

4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

 

Стаття 73. Право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язків

 

1. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її розмір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 74. Опіка над майном

 

1. Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.

 

Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених законом.

 

Стаття 75. Звільнення опікуна та піклувальника

 

1. Суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця.

 

Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

 

2. Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.

 

3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

 

{ Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2450-IV від 03.03.2005, N 3348-IV від 17.01.2006 }

 

Стаття 76. Припинення опіки

 

1. Опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам).

 

2. Опіка припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

 

3. Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

 

Стаття 77. Припинення піклування

 

1. Піклування припиняється у разі:

 

1) досягнення фізичною особою повноліття;

 

2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

 

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

 

4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

 

Стаття 78. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків

 

1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.

 

Помічником може бути дієздатна фізична особа.

 

За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

 

2. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

 

3. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

 

4. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

 

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

 

5. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.

 

6. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.

 

Стаття 79. Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування

 

1. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

 

2. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

 

Підрозділ 2 ЮРИДИЧНА ОСОБА

 

Глава 7

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ

Стаття 80. Поняття юридичної особи

 

1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

 

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

 

Стаття 81. Види юридичних осіб

 

1. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

 

2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

 

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

 

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

 

3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

 

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.173 сек.)