АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. У червні-липні відбулися президентські вибори

Читайте также:
  1. I. Основні риси політичної системи України
  2. А.О.Смирнов: історія психології як рушійна сила цієї науки
  3. АГРАРНИЙ СОЮЗ УКРАЇНИ (АСУ)
  4. Адміністративне право України як галузь права.
  5. Античні поліси на території України
  6. Архітектура та образотворче мистецтво України в кінці ХІХст. – на початку ХХ ст.
  7. АСОЦІАЦІЯ ФЕРМЕРІВ ТА ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ УКРАЇНИ
  8. Бюджетна система України: основні характеристики
  9. Валютний курс та макроекономічний стан України.
  10. Верховний Суд України.
  11. Взаємовідносини органів державної влади й місцевого самоврядування з органами Служби безпеки України
  12. Вибір стратегії соціально-економічного розвитку України

У червні-липні відбулися президентські вибори. Основна боротьба розгорнулася між Л. Д. Кучмою та Л. М. Кравчуком. У другому турі переміг Л. Д. Кучма (52 % голосів), який і став Президентом України. Його програма передбачала поглиблен­ня реформ шляхом прискорення приватизації, зміцнення влас­ної валюти, покращення відносин з Росією та країнами СНД.

Історичною заслугою Л. Кравчука є те, що він послідовно реалізовував ідею незалежності України й очолив здійснення процесів державотворення на першому етапі розбудови само­стійної України.

Головним підсумком виборів стало те, що органи влади дій­сно почали формуватися за участю народу, реально існує полі­тичний плюралізм. Вибори не привели до послаблення напруги між Президентом і Верховною Радою. Лінія розходжень стосу­валась усе ж тієї структури влади (президентська вертикаль чи система рад), відношення до приватизації землі (ліві сили про­ти приватизації землі, вважаючи її найбільшим багатством Ук­раїни, яким не можна торгувати), політики щодо Росії й СНД (ліві сили виступали за посилення інтеграції з Росією й навіть відновлення СРСР).

Загострення політичної ситуації стримувало хід реформ і утруднювало функціонування виконавчої влади, тому з ме­тою послаблення протиборства 8 червня 1995 р. було підписано Конституційний договір між Верховною Радою України й Пре­зидентом України про основні засади організації та функціону­вання державної влади й місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. За цим дого­вором значна частина владних повноважень надавалася Прези­денту України з тим, щоб він міг використати їх для покращен­ня соціально-економічної ситуації.

На деякий час це послабило політичну боротьбу. Проте після опублікування в березні 1996 р. проекту Конституції України почався новий спалах цієї боротьби, оскільки ліві сили висту­пили проти інституту президентства взагалі, аргументуючи це тим, що він не відповідає українським традиціям і республіка повинна бути лише парламентською.

У жовтні 1997 р. Верховна Рада приймає новий Закон України «Про вибори народних депутатів». Вибори повинні про­ходити за мажоритарно-пропорційною (змішаною) системою. 225 депутатів обираються, як і до цього, в одномандатних ок­ругах на підставі відносної більшості (тобто обраним буде той, хто набере більше голосів стосовно інших кандидатів), а ще 225 депутатів обираються за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатоман-


Модуль 3. Новітня історія України

датному загальнодержавному окрузі на основі пропорційного представництва. Мандати пропорційно кількості одержаних голосів матимуть ті партії й блоки, які отримають підтримку 4 й більше відсотків виборців, що взяли участь у голосуванні.

Вибори до Верховної Ради України відбулися 29 березня 1998 р. ЗО партій та виборчих блоків, 6449 кандидатів у депу­тати змагалися за місця в парламенті. У виборах взяли участь 70 % виборців. 4-відсотковумежу вдалося подолати 8 партіям і блокам. Серед партій найбільшого успіху досягли комуніс­ти (24,68 % голосів по багатомандатному загальнодержав­ному округу), Рух — 9,42 %, Блок соціалістичної і Селян-. ської партій — 8,54 %, Партія зелених — 5,45 %, Народно-де­мократична партія — 4,99 %, Громада — 4,68 %, Прогресивно-I соціалістична партія — 4,03 %, Соціал-Демократична партія (об'єднана) — 4,02 %. 114 депутатів, обраних в одномандат­них округах — безпартійні. 40 % депутатів обрані вдруге. Успіх комуністів можна пояснити скрутним соціально-еко­номічним становищем, від якого страждала більшість населен­ня республіки, падінням довіри до уряду, ностальгією старшого покоління за минулим, яке їм здається стабільним і кращим, роз'єднаністю зусиль національно-демократичних партій. Ра­зом із тим у багатьох одномандатних округах перемогли великі бізнесмени, прибічники ринкового курсу. Така строкатість скла­ду Верховної Ради призвела до загострення політичної бороть­би на шкоду конструктивній роботі державотворення, підйому економіки й рівня життя.

Це на багато днів (57) затягнуло вибори Голови Верховної Ради, і цей процес влучно було охарактеризовано як «спікеріа-ду». Лише 7 липня 1999 р. Головою Верховної Ради України було обрано лідера Селянської партії Олександра Ткаченка, 1939 року народження.

31 жовтня 1999 р. відбувся перший тур виборів Прези­дента України. На найвищий пост у республіці претендувало 13 осіб, у тому числі діючий Президент Л. Кучма, екс-прем'єр-міністр Є. Марчук, колишній Голова Верховної Ради О. Мо­роз, народні депутати України Н. Вітренко, П. Симоненко та інші. У другий тур вийшли Л. Кучма та лідер комуністів П. Симоненко.

У другому турі виборів, який відбувся 14 листопада, пере­могу здобув Л. Кучма, який набрав 56,2 % голосів проти 37,8 % у П. Симоненка. Головний підсумок виборів у тому, що біль­шість виборців не підтримала ідею «червоного реваншу», тоб­то повернення комуністів до влади. При цьому слід відзначити значну активність виборців. У другому турі своїм правом вибо-



Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ру скористалися 26 млн. 913 тис. осіб, або більше 70 % тих, хто має право голосу; дуже активною була молодь.

У січні 2000 року у Верховній Раді сформувалася правоцен-тристська більшість, яка відсторонила від керівництва парла­ментом представників лівих — Олександра Ткаченка та Адама Мартинюка. Новим Головою Верховної Ради України було обрано Івана Плюща, який уже очолював парламент у 1991-1994 роках.

З метою загострення політичної ситуації та протидії Прези­денту опозиція намагалася використати так званий касетний скандал (магнітофонні записи нібито зроблені з кабінету Прези­дента), спроби організувати демонстрації й маніфестації (події 9 березня 2001 року, які вилилися в масові заворушення) тощо.

Верховна Рада третього скликання ввійшла в історію як «парламент кодексів». За часи її діяльності були прийняті Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Митний, Земельний кодекси, що має велике значення для розвитку правової держа­ви в Україні.

31 березня 2002 р. відбулися вибори до Верховної Ради Ук­раїни. У голосуванні взяли участь 65,22 % виборців. За їх голо­си боролися 33 політичні партії та блоки. Однак у парламент удалося пройти тільки 6 з них. Більше всього голосів отримав блок «Наша Україна» (лідер В. Ющенко) — 23,53 %, далі Ко­муністична партія України (лідер П. Симоненко) — 20,01 %, блок «За єдину Україну!» (лідер В. Литвин) — 11,83 %, «Блок Юлії Тимошенко» — 7,24 %, Соціалістична партія України (лідер О. Мороз) - 6,89 %, СДПУ(о) (лідер В. Медведчук) - 6,27 %. Уперше за період незалежності України на перше місце в ба­гатомандатному загальнодержавному окрузі вийшла не Ко­муністична партія. Блок «За єдину Україну!» отримав най­більшу кількість місць в одномандатних округах. «Блок Юлії Тимошенко» й Соціалістична партія України зібрали голоси протестного електорату. Таким чином, у парламенті України утворилося три полюси: центристський (навколо блоку «За єдину Україну!») правий (навколо блоку «Наша Україна»), та лівий (навколо КПУ). Ректора Національного університе­ту внутрішніх справ генерал-полковника міліції професора О. М. Бандурку було обрано у четвертий раз в одному й тому ж окрузі, що є феноменальним результатом. У травні 2002 р. Го­ловою Верховної Ради України обрано Володимира Литвина, історика за фахом, колишнього Главу Адміністрації Президен­та. У листопаді 2002 р. Прем'єр-міністром України — десятим за часів незалежності України призначено Віктора Янукови-ча — колишнього главу держадміністрації Донецької обл. Така


Модуль 3. Новітня історія України


калейдоскопічність зміни прем єрів свідчить про складність управління соціально-економічними процесами в республіці, нестабільність у верхніх ешелонах керівництва, постійну бо­ротьбу за владу, недоліки в проведенні кадрової політики.

31 жовтня 2004 року відбувся перший тур виборів Прези­дента України. На найвищий пост у державі претендувала безпрецедентна кількість канди­датів — 24, у тому числі чинний прем'єр-міністр

В. Янукович, екс-прем'єр-міністри В. Ющенко та А Кінах, лідер соціалістів О. Мороз, лідер комуністів П. Симоненко та інші. У II тур, який відбувся 21 листопада, вийшли два кандидати В. Ющенко та В. Янукович. Центральна Виборча Комісія оголоси­ла переможцем В. Януковича, який за її даними отримав на 800 тис. голосів більше. Проте представники В. Ющенка опро­тестували це рішення у Верховному Суді України, який скасу­вав рішення ЦВК і призначив переголосування II туру на 26 грудня 2004 року. У Києві відбулися грандіозні, безпреце­дентні для України мітинги на підтримку В. Ющенка (за деяки­ми даними до 500 тис. учасників), які тривали більше двох тиж­нів. Такі мітинги відбулися й в деяких інших містах України. Оскільки їх учасники носили, як розпізнавальні знаки, одяг, шарфи, косинки, стрічки жовтогарячого кольору, то ці події от­римали назву «помаранчева революція». Учасники протестів у Києві блокували Будинок уряду та Адміністрації Президен­та, чим певною мірою паралізували їх роботу. Для врегулюван­ня політичного конфлікту в Україну тричі приїжджали посе­редники: президенти "Польщі, Литви, Голова Державної Думи Росії, представники Ради Європи, Організації з безпеки й спів­робітництва в Європі. У результаті були досягнуті певні крмп-роміси, але головним для стабілізації становища в цей час стали рішення Верховної Ради України від 8 грудня 2004 року. Одно­часно, «пакетним голосуванням» були прийняті зміни до Конс­титуції України, до Закону «Про вибори Президента України», оновлено склад ЦВК. Згідно зі змінами в Конституції України здійснено перерозподіл повноважень між Президентом Украї­ни, Верховною Радою України та Прем'єр-міністром. Повнова­ження Президента дещо зменшуються, а Верховної Ради — збільшуються. Це в першу чергу стосується Кабінету Міністрів, який формується Верховною Радою, термін дії якої подовжено до п'яти років. Повноваження парламенту значно розширюють­ся: він призначає значну частину перших керівників органів ви­конавчої влади, а також має право контролю за діяльністю уря­ду. В той же час депутати не матимуть права суміщати роботу в парламенті та в органах виконавчої влади, бізнесі тощо. Роз-



Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ширюється список підстав для позбавлення депутата його ман­дату. За Президентом залишено право призначати та звільняти голів місцевих держадміністрацій. Значно збільшуються повно­важення Прем'єр-міністра. Таким чином, Україна повинна пе­ретворитися з президентсько-парламентської на парламентсь­ко-президентську республіку.

26 грудня 2004 року, в Україні за високої явки виборців (77 % від тих громадян, що мають право голосу) відбулося переголосування II туру виборів Президента республіки, що є безпрецедентною подією в історії. В. Ющенко отримав тро; хи менше 52 % голосів, а його суперник — В. Янукович — біль­ше 44 %. В. Ющенко переміг у 17 регіонах (західні, центральні області України та м. Київ), а В. Янукович — у 10 (східні та південні області, м. Севастополь). В. Ющенка підтримува­ла молодь, а за Януковича голосувала основна маса людей старшого покоління. Такої політичної напруги й протисто­яння, вибуху емоцій, як під час цих виборів, новітня історія України ще не знала. Прихильники В. Януковича спробува­ли оскаржити результати виборів у Верховному Суді Украї­ни, але безрезультатно. 23 січня 2005 р. відбулася урочиста інавгурація Президента України В. Ющенка. Віктор Ющенко народився 1954 р. в Сумській області, закінчив Тернопільсь­кий фінансово-економічний інститут, за фахом — бухгалтер. З 1993 р. по 1999 р. був головою Національного банку Украї­ни, у 1999-2001 pp. — Прем'єр-міністром України.

4 лютого 2005 р. Верховна Рада України дала згоду на при­значення Прем'єр-міністром України Юлії Тимошенко, яка стала першою жінкою, що обійняла цю посаду. Але згодом через суперечності між оточенням Президента й Прем'єр-міністром Ю. Тимошенко було відправлено у відставку (8 вересня 2005 p.).

26 березня 2006 р. відбулися чергові вибори до Верхов­ної Ради України, які проходили за пропорційною системою. Більше 3 % голосів виборців, що означало прохідний бал до українського парламенту, набрали лише 5 блоків та партій: Партія регіонів (лідер В. Янукович набрала 32,14% голосів), Блок Юлії Тимошенко (22,29 %), «Наша Україна» (лідер Ю. Єхануров, 13,95%), Соціалістична партія України (лідер О. Мороз, 5,69 %), Комуністична партія України (лідер П. Си-моненко, 3,66 %). 6 червня Головою Верховної Ради України вдруге було обрано соціаліста О. Мороза (він займав цей пост також і у 1994-1998 p. p.). Прем'єр-міністром України знову було призначено В. Януковича. У Верховній Раді було створено коаліцію, в яку ввійшли Партія регіонів, Комуністична партія, Соціалістична партія.


Модуль 3. Новітня історія України


Навесні 2007 р. загострилося протистояння між Президен­том України В. Ющенком та урядовою коаліцією. У резуль­таті двомісячної боротьби (квітень-травень 2007 р.) Верхов­ну Раду України V скликання було розпущено й на ЗО вере­сня 2007 р. призначено дострокові вибори до Верховної Ради України. Після виборів прем'єр-міністром україни знов було призначено Ю. тимошенко.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)