АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Автори підручника

Читайте также:
  1. Авторитаризм и его формы
  2. Авторитаризм — источник отклоняющегося поведения
  3. Авторитарная политическая система.
  4. Авторитарные режимы
  5. Авторитарные режимы.
  6. Авторитет и влияние менеджера, и их формы.
  7. Авторитет и престиж учителя
  8. Авторитет у військовому колективі
  9. Авторитет учителя
  10. Авторитет.
  11. Авторитетні міжнародні організації

 

 

Відповідальний за випуск: Моторіна В.Г.

 

 

Підписано до друку 08.11.2011. Формат 60х84 1/16

Папір офсетний.

Гарнітура Times New Roman.

Друк офсетний. Ум. друк. арк. 5,5. Обл.-вид.арк. 5,5.

Зам. №. Ціна договірна

 

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди.

Україна, 61002, м. Харків, вул.. Артема, 29.

Видавець

 

 

Автори підручника

Розділи: І — проф. М. В. Цвік, доц. В. Д. Ткаченко; II — доц. Л. Л. Богачова; III — проф. М. В. Цвік; IV — проф. О. В. Петришин; V — доц. В. Д. Ткаченко; VI — доц. С. М. Олейников; VII — проф. М. В. Цвік; VIII, IX - проф. О. В. Петришин;

X — доц. Л. М. Павловська, доц. І. В. Яковюк;

XI — доц. Л. Л. Богачова; XII — проф. М. В. Цвік;
ХШ-ХУІ — доц. М. А. Вороніна;

XVII — проф. О. В. Петришин, доц. В. Д. Ткаченко (§ 3), доц. І. В. Яковюк; XVIII — доц. В. Д. Ткаченко (§ 1-8), канд. юрид. наук С. П. Погребняк (§ 9);

XIX — доц. В. Д. Ткаченко, доц. І. В. Яковюк;

XX — доц. Л. Л. Богачова (§ 1-5, § 7), канд. юрид. наук
С. П. Погребняк (§ 6, 8); XXI, XXII - доц. О. Р. Даш-
ковська; XXIII — доц. С. М. Олейников;

XXIV- доц. М. А. Вороніна (§ 2-6),

доц. В. Д. Ткаченко (§ 1); XXV — доц. С. М. Олейников;

XXVI — доц. В. Д. Ткаченко;

XXVII — доц. В. Д. Ткаченко, Є. Б. Ручкін

Підручник підготовлений відповідно до навчальної програми з теорії дер­жави і права для юридичних вузів України. В ньому відбиті досягнення юридичної науки. Навчальний матеріал викладено з урахуванням узагальнень законодавства та юридичної практики.

Розрахований на студентів, аспірантів та викладачів навчальних закладів юридичного профілю і тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про державу і право.

I5ВN 966-7146-71-5

© М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін., 2002 © «Право», 2002


Розділ І

 

| ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГ ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

І § 1. Система і функції юридичної науки

Юридична наука, до системи якої входить загальна теорія держави і права, є однією з суспільних наук. На відміну від наук, що вивчають природні явища і процеси, таких як фізика, хімія, аст­рономія тощо, суспільні науки вивчають відносини, які склада­ються між людьми і їх утвореннями, безпосередньо служать лю­дині. Це повною мірою стосується і юридичної науки, головним завданням якої є сприяння через державні і правові інститути розквіту особистості і подоланню перешкод на цьому шляху, ефек­тивному використанню людського потенціалу, створенню умов для найповнішої реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Юридична наука спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійс­ність, її особливістю є спільне дослідження права і держави в їх єдності, взаємозв'язку і взаємовпливі. Виходячи з цього, назва «правознавство» для визначення юридичної науки є і неточною, і однобічною. Нерозривний зв'язок між правом і державою свідчить про те, що юридична наука є водночас і правознавчою, і

державознавчою.

Поряд з іншими суспільними науками вчення про державу і право має свій об'єкт і предмет дослідження. Ці поняття співвід­носяться між собою, але повністю не збігаються. Поняття об'єкта ширше, ним охоплюються явища і процеси навколишнього світу, дійсності, на які поширюється пізнання і практичний вплив лю­дей. Об'єкт може бути загальним для ряду наук, а предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Саме предмет визна­чає самостійність, своєрідність і особливості кожної науки, тобто те, чим вона відрізняється від інших наук.

Юридична наука належить до суспільних наук, і об'єктом її дослідження є творіння помислів та рук людських — вся держав­но-правова дійсність, яка входить до сфери відносин між особою і суспільством. Спільний об'єкт дослідження — право і держава — пов'язує в рамках єдиної юридичної науки спеціалізовані науки, що входять до її складу, кожна з яких водночас має свій власний

РОЗДІЛ І

предмет дослідження. Таким чином складається система юридич­них наук, кожна з яких вивчає окремі прояви права і держави.

Юридичні науки за певними ознаками можна поділити на кілька груп. До першої групи належить і посідає там провідне місце теорія держави і права, яка є найбільш загальною юридичною на­укою, а також історія держави і права та історія вчення про держа­ву і право. Якщо теорія держави і права абстрагується від вивчення особливостей державно-правового розвитку конкретних країн і лише узагальнює їх досвід, то історичні юридичні науки — історія держави і права України, історія держави і права зарубіжних країн та історія вчення про державу і право — досить детально досліджують умови розвитку і особливості держави і права окре­мих країн, найзначніші вагомі етапи розвитку державно-правової думки і зміст державно-правових ідей різних шкіл і напрямків.

Оскільки науки, що входять до цієї групи, формулюють за­гальнотеоретичні положення про державу і право і досліджують ідейні основи і хід їхнього історичного розвитку, то саме вони і стоять на чолі всієї системи юридичних наук.

Другу, найбільшу, групу становлять галузеві науки, які посіда­ють центральне місце в системі юридичних наук. До них належать науки конституційного, цивільного, адміністративного, криміна­льного, процесуального, міжнародного та інших галузей права. Предметом дослідження кожної з цих наук є ті специфічні пра­вові відносини, що складаються в окремих сферах суспільного життя, і ті національні правові норми і законодавчі приписи, які виникають на їх базі. Зміст кожної галузевої науки становить си­стема знань про відповідну галузь права — про шляхи її розвитку і вдосконалення, джерела, принципи, зміст і систему норм, що входять до неї, практику їх реалізації тощо. Від стану наукових досліджень галузевих наук значною мірою залежить якість зако­нодавчих робіт, проведення відповідних реформ, зокрема підго­товка кодексів. Невипадково науковці становлять більшу частину робочих груп, які готують проекти найбільш принципових галу­зевих нормативних актів.

До групи галузевих наук прилягають і такі, які виникають на стикові різних галузей права і мають комплексний характер, їхній зміст пов'язаний з дослідженням тих правовідносин, які ре­гулюються нормами різних галузей права, в їхньому взаємозв'яз­ку і взаємодії. Саме тому їх називають міжгалузевими. До них можна, наприклад, віднести комплексну науку підприємницького права, яка виникла з потреби вивчення і вдосконалення правово-


 


ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

го регулювання ринкових відносин, що розвиваються в Україні, і вивчає дію норм різних галузей права — цивільного, адміністра­тивного, фінансового тощо.

Ряд юридичних наук входить до третьої групи, так званих прикладних наук. Поміж них слід вирізнити судову медицину, су­дову психіатрію, криміналістику, кримінологію, правову статис­тику. Ці науки перебувають у тісному зв'язку з функціонуванням держави і права. Вони відіграють роль орієнтиру в діяльності по­садових осіб, у реалізації вимог права. Так, наприклад, кримі­налістику становлять наукові знання про методику, тактику і технічні засоби, що застосовуються при розслідуванні злочинів, кримінологію — наукові знання про причини злочинності і мето­ди усунення обставин, що сприяють її існуванню, судову пси­хіатрію — наукові знання про шляхи встановлення певної групи обставин, що виключають юридичну відповідальність тощо. Ха­рактерним для ряду наук, що належать до цієї групи, є викорис­тання ними даних не тільки юридичних, але й інших наук — хімії, біології, балістики, мовознавства. Судова медицина, психіатрія і статистика є водночас складовими частинами як юридичної на­уки, так і медичної, статистичної і психологічної наук, на поло­ження яких вони спираються.

Четверта група юридичних наук — це науки, що вивчають за­рубіжні державу і право, передусім порівняльне правознавство і тісно з ним пов'язані наукові знання про державу і право окремих зарубіжних країн. Ці науки мають величезне значення для обміну досвідом між окремими державами у питаннях правової розбу­дови. Так, в Україні знання принципів діяльності і особливостей окремих інститутів конституційного права зарубіжних країн пев­ною мірою було використаної процесі розробки проекту Кон­ституції України, яку прийняли в 1996 році.

До п ’ятої групи юридичних наук слід віднести ті науки, що досліджують міжнародне право. Йдеться про науку міжнародно­го публічного права, міжнародного приватного права. Останніми роками дедалі більшого розвитку набувають дослідження євро­пейського права. Ці дослідження відповідають світовій тенденції посилення інтеграційних процесів і міжнародного впливу на національні правові системи.

Юридична наука в цілому і окремі юридичні науки, поміж них і теорія держави і права, виконують певні функції, які визначають головні напрямки наукових досліджень.


 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)