АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Еволюціоністська парадигма культурного розвитку

Читайте также:
  1. III.I. ПОНЯТИЯ «КАРТИНА МИРА» И «ПАРАДИГМА». ЕСТЕСТВЕННОНАУЧНАЯ И ФИЛОСОФСКАЯ КАРТИНЫ МИРА.
  2. Альтернативні моделі розвитку. Центральна проблема (ринок і КАС). Азіатські моделі. Європейська модель. Американська модель
  3. Архитектоника культурного пространства
  4. Вивчення витоків рухливих ігор, обґрунтування закономірностей їх розвитку.
  5. Визначення тенденції розвитку.
  6. Виникнення економічної теорії та основні етапи її розвитку.
  7. Восстановление и дальнейшее развитие массового физкультурного движения
  8. Говорячи про засоби соціальної комунікації, необхідно зазначити, що вони пройшли кілька досить важливих етапів свого розвитку.
  9. Еволюціоністська парадигма культурного розвитку
  10. Загальна специфіка нового культурного етапу
  11. Інноваційний потенціал організації — сукупність ресурсів та умов діяльності, що формують готовність і здатність організації до інноваційного розвитку.

Більшість створених у різні часи культурологічних кон­цепцій культурного розвитку можна умовно поділити на два типи: еволюціоністські та циклічні. Концепції еволюціоністської парадигми наголошують на культурній спільності всього людства і вбачають у всій історії єдиний вектор розвитку, який утворюється послідовністю куль­турно-історичних епох. Іншими словами, історія культу­ри людства розуміється як спільний еволюційний процес, єдиний шлях, яким повинні пройти всі народи. Причому культурно-історичні епохи та їх послідовність у різних еволюціоністських теоріях культурного розвитку можуть визначатися за різними принципами: або як насамперед еволюція людської моралі і свідомості - рух від дикості через варварство до цивілізації, або як еволюція форм пізнання: магія - релігія - наука, або як еволюція еко­номічно-виробничих відносин - шлях від "первісного комунізму" через закономірні стадії суспільства соціаль­ної несправедливості (рабовласництво, феодалізм, капіта­лізм) та перехідного соціалістичного ладу до телеологічного комуністичного майбутнього людства, або ж як процес зміни форм політичного устрою суспільства.

Спільним у всіх цих теоретичних побудовах є те, що культурний розвиток і прогрес вбачається у безперервних пос­тупових змінах, кількісних збільшеннях одних та змен­шеннях інших вимірів і якостей культури. Наприклад, у збільшеннях рівня соціальної справедливості або технічної оснащеності, зменшеннях рівня залежності від природи або расової та національної нетерпимості тощо. Окремі культури (в єдності їх історичного, національ­ного, регіонального та інших вимірів) розглядаються культурологічним еволюціонізмом тільки в контексті єди­ного загальнолюдського шляху "від..." - "до...", бачаться певними частинами цього єдиного вектора. Звідси вини­кає принципова можливість оцінювати різні культури за рівнем (місцем) розташування на цьому векторі. Звісно, виходячи з того, що сам вектор спрямований до мети всього культурного розвитку, а то й до реалізації певного метакультурного сенсу. Чим вище (або далі від початку відліку) розташоване місце тієї або іншої культури на цій шкалі, тим вона, відповідно, досконаліша, прогре­сивніша, ближча до кінцевої мети культурного процесу і, отже, має історичне право впливати на менш досконалі культури, "підтягуючи" їх до свого рівня.

Еволюціоністська культурологічна парадигма вва­жається хронологічно першою (принаймні стосовно євро­пейської науки сучасного типу). Її джерела найчастіше вбачаються в просвітницькій ідеї про те, що тенденція до змін одвіку закладена в культурі, є її суттєвою рисою, а кінцева мета розвитку внутрішньо зумовлена. Не можна обійти увагою і той момент, що подібні філософсько-культурологічні ідеї розвитку виникли на тлі блискучих успіхів природничих наук того часу, зокрема еволюціоністичного пояснення історії Землі та розвитку біологічних видів. Показово в цьому плані, що один із найпомітніших представників еволюціонізму Г.Спенсер у своїй праці "Основи соціології" уподібнював людську культуру біологічному організму, порівнюючи виробни­цтво з системою харчування, торгівлю - з розподільчою системою, а державу - з системою регулятивною. (Однак зверніть увагу на те, що Спенсерове уподібнення культу­ри біологічному організму принципово відрізняється від досить поширених уподібнень культури біологічним ор­ганізмам у циклічних концепціях, про які буде йти мова далі. У Спенсера йдеться про уподібнення структурно-функціональне, там же ми матимемо справу з уподібнен­ням онтогенетичним, уподібненням за стадіями життя й розвитку.)

Німецький філософ та просвітник Й.Г.Гердер об­ґрунтовував ідею, згідно з якою прогрес та історія тво­ряться людським розумом, а всі окремі культури станов­лять єдність, що веде до створення загальнолюдської цивілізації. У праці "Ідеї до філософії історії людства" він писав: "Ми простежили історичний шлях деяких народів, і нам стало ясно, наскільки різними залежно від часу, місця та інших обставин є цілі всіх їхніх прагнень... А проте ми бачимо, що в усьому панує лише одне начало - людський розум, котрий завжди зайнятий тим, що із численного створює єдине, з безладу - порядок, з багато­манітності сил і намірів - домірне ціле, що вирізняється сталістю своєї краси. Від безформних штучних скель, якими прикрашає свої сади китаєць, і до єгипетської піраміди, і до грецького ідеалу краси - всюди видно за­дум, всюди видно задуми людського розуму, котрий не перестає думати, хоча і досягає різного ступеня продума­ності своїх планів. Якщо розум мислив тонко і наблизив­ся до вищої точки в своєму роді, звідки вже не можна відхилитись ані праворуч, ані ліворуч, то творіння його стають зразковими; в них вічні правила для людського розуму всіх часів... А тому один ланцюг культури з'єднує своєю кривою лінією, яка постійно відхиляється в сторо­ну, всі розглянуті в нас нації, а також усі, котрі тільки на­лежить нам розглянути. І ця лінія для кожної з націй вка­зує, які величини зростають, а які зменшуються, і відмічає вищі точки, максимуми досягнутого..."

Тоді ж, у XVIII ст., Монтеск’є запропонував триступе­неву еволюційну схему (мисливство - скотарство - цивілізація). Однак оскільки як наукова школа ево­люціонізм сформувався тільки в XIX ст., то засновника­ми еволюціонізму прийнято вважати Едуарда Бернетта Тайлора (1832-1917), Льюїса Генрі Моргана (1818-1881) та Герберта Спенсера (1820-1903). Тривалий час ево­люціоністська концепція культурного розвитку домінува­ла в багатьох національних наукових школах і досі має численних прихильників та послідовників. Серед найвідоміших представників культурного еволюціонізму, крім Тайлора, Моргана, Спенсера, слід назвати і таких нау­ковців, як Дж.Фрезер (Англія), А.Бастіан, Ю.Ліпперт (Німеччина), Ш.Лєтурно (Франція), Ю.X.Стюард, Л.Байт, Дж.Мердок (США).

Слід зазначити, що саме за принципами еволюціоніст­ської культурологічної парадигми сьогодні побудований шкільний курс всесвітньої історії, згідно з яким існуван­ня всього людства поділено на етапи давньої, середньовіч­ної, нової та новітньої історії. При цьому кожен наступний період розглядається як загалом прогресивніший віднос­но попереднього (незважаючи на наявні специфічні в ко­жен історичний період проблеми, ризики та конфлікти культури) та такий, що поступово наближає культурну ре­альність до сучасного її стану. За принципами культуро­логічного еволюціонізму здебільше формуються й експо­зиції музеїв: від залу до залу, або від стенду до стенду про­водиться ідея еволюції, розвитку, вдосконалення об'єктів і феноменів культури.

Науковий культурологічний еволюціонізм має ряд ва­ріантів. Так, для XIX ст. характерним був так званий однолінійний еволюціонізм, який звертав увагу на певні па­ралелі між біологічною і культурною еволюціями, оскіль­ки кожна з них, по-перше, виявляє тенденцію до усклад­нення і, по-друге, спрямована до розвитку вищих форм, тобто вдосконалення і прогресу. Цей класичний напрям еволюціонізму XIX ст. мав предметом дослідження ре­альні культури і концентрувався здебільше на розподілі їх артефактів за ступенем універсальної еволюційної послідовності. Відмінності між різними культурами пояснювалися необхідністю пристосувань до різних природних середовищ.

Саме предметом дослідження ця перша версія еволюціонізму відрізнялася від другого, пізнішого варіанта еволюціонізму, який багато хто з культурологів (зокрема, Ю. Стюард) називає універсальним. Для цього різновиду еволюціонізму характерний інтерес передусім до культури в цілому, а не до різноманітних конкретних культур.

Третій напрям дістав назву багатолінійного ево­люціонізму, або ж неоеволюціонізму. Він, як і одноліній­ний еволюціонізм, має справу з конкретними культурами, але шукає в них не універсальні закономірності та підтве­рдження однотипності розвитку, а скоріше аналогії в про­цесах, що паралельно відбуваються в різних культурах, тобто все ж таки припускає наявність певної специфіки розвитку кожної культури.

У працях еволюціоністів XIX ст. (представників од­нолінійного еволюціонізму) було підсумовано й система­тизовано накопичені протягом століть численні та різно­манітні знання про культуру взагалі, а надто про окремі культури. Хоча наголос робився на ідеї, згідно з якою всі культури проходять паралельні, генетично не споріднені етапи, але увага приділялась в основному конкретним прикладам реалізації того чи іншого культурного об'єкта чи явища в певній культурі. Праці представників цієї на­укової парадигми часто нагадували своєрідні енцикло­педії або каталоги культури, оскільки вважалося, що все в культурі еволюціонує і має бути систематизовано. Су­часний німецький учений І.М.Греверус, автор культур-антропологічного дослідження "Культура і повсякденність", зауважує, що в 10-томній "Енциклопедії історії світової культури", виданій наприкінці XIX ст., наводився вража­ючий за обсягом перелік еволюціонуючих елементів куль­тури: тілесна конституція, одяг, прикраси, знаряддя мис­ливства і рибальства, знаряддя обробки і меліорації землі, транспортні засоби для пересування водою і сушею, жит­ла, домашні речі, посуд і сховища, інструменти, предме­ти поховання і поховального ритуалу, пам'ятники, зброя, релігійні предмети, музичні інструменти, орнаменти і т. д. Показово, що наведений перелік містить факти ма­теріальної культури, які можуть бути зібрані й системати­зовані за принципом традиційного музейного каталогу.

Універсальний еволюціонізм, представлений такими дослідниками, як Л.Уайт, В.Г.Чайлд та ін., майже не цікавився дослідженнями специфічних, варіативних прикладів пристосування різних культур до свого середо­вища (що було характерно для класичного однолінійного еволюціонізму), а намагався сформулювати загальну суть і універсальні принципи пристосування людського роду до виживання (поза конкретними варіантами). Так, Л.Уайт писав про те, що культура «в цілому обслуговує потреби людини як роду, але це не діє, коли ми намагаємося вра­хувати різновиди специфічних культур». І далі: «Функціо­нування будь-якої конкретної культури, звісно, визначає конкретне оточення. Але якщо браги культуру в цілому, можна розглядати весь вплив оточення в комплексі, щоб отримати постійний фактор...». В.Г.Чайлд наголошував, що увага до особливого і специфічного може стати серйозною перешкодою до встановлення загальних стадій в ево­люції культур. Відповідно для того, щоб виявити загальні закони еволюції всіх суспільств, ми «абстрагуємось... від деталей, зумовлених різноманітним середовищем проживання». Марксистська теорія розвитку, хоча й була роз­роблена в XIX ст., проте також є близькою саме до універсального еволюціонізму.

Багатолінійний еволюціонізм (або неоеволюціонізм), ідею якого висунув американський антрополог та культу­ролог Ю.Стюард, намагається пояснити причини схо­жості між культурами їх паралельною тотожністю. Він спирається на положення про наявність важливих повто­рюваностей і періодичностей у культурних змінах і має на меті виявити специфічні культурні закони. Основним завданням багатолінійного еволюціонізму є дослідження повторюваних причинно-наслідкових відношень в окре­мих культурних традиціях.

Еволюціоністська культурологічна парадигма зробила значний внесок у розуміння природи людини, осягнення феномена культури, її функцій та закономірностей роз витку. Завдяки дослідженням учених-еволюціоністів люд­ська культура набула цілісного вигляду, була впорядкова­на і систематизована. Проте саме ця впорядкованість, яка в деяких теоріях набула самоцільного значення, станови­ла найвразливіше місце еволюціонізму. Адже чим більшою ставала впорядкованість, тим більше схематизувало­ся розуміння культурних процесів.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)