АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Учителі мудрості

Читайте также:
  1. Національне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності.

У V столітті до нової ери в багатьох полісах Греції на зміну політичній владі стародавньої аристократії і тиранії прийшла влада рабовласницької демократії. Розвиток створених цією демократією нових виборних установ — народних зборів і суду, що грали велику роль у суспільній боротьбі, — породило необхідність у підготовці особливого роду людей. Ці люди повинні були переконувати силою слова. Деякі з цих людей — майстри красномовства, юристи, дипломати — ставали вчителями політичних знань і риторики. Давньогрецьке слово «софістес» означало знавця, майстра, художника, мудреця. Але софістів істина не цікавила, вони вчили перемагати в суперечках і позовах. Як свідчить Платон, «у судах рішуче нікому немає ніякої справи до істини, важлива тільки переконливість».

Усіх софістів прийнято поділяти на старших і молодших. До старшого покоління відносили Протагора, Горгія, Гіппія, Продика. До молодшого — Лікофрона, Алкядаманта, Антифонта. Софісти внесли в інші розділи філософії більше, ніж в етику, але їхня філософія мала пряме відношення до етики, у деякому смислі переходила в етику. Примітною рисою вчень софістів була абсолютизація суб'єктивних моментів людської діяльності на шкоду їх об'єктивному змістові. Найкраще це видно у творчості Протагора.

Протагор (481-413 р. до н.е.) народився в тому ж місті, що й Демокрит, — в Абдерах. Хоча він був значно старшим за Демокрита, останній став його вчителем і прилучив до філософії. Однак шляхи їхньої творчості виявилися різні. Протагор перетворився в професійного викладача риторики, одним з перших став брати гроші за навчання. В Афінах за дорученням Перикла написав проект нової конституції. Однак незабаром був схоплений і присуджений до страти за книгу «Про богів». Пізніше був прощений і вигнаний з Афін. Потонув у Мессинській протоці на шляху з Південної Італії в Сицилію. Протагору належить більш десяти творів: «Про суще», «Про богів», «Про науки», «Про державу», «Суперечки або мистецтво сперечатися» і ін.

Основна теза філософа: «Людина — міра всіх речей, які існують, що вони існують, неіснуючих, що вони не існують». Це значить, що ніщо не виникає саме по собі, а лише у відношенні до іншого. Вітер як такий не існує, він існує лише як холодний вітер для одного і як теплий для іншого. Заперечення об'єктивності явищ характерне для всіх софістів. Головним, первісним для них виявляється не пізнавальне, а ціннісне відношення людини до світу. Природа не містить у собі міри людини, не може дати напрямку його життя, тому немає необхідності знати влаштування космосу. Пізнання залежить від людини й вона установлює їхню цінність для себе. Людина не просто реалізує якісь існуючі поза нею закони, вона сама задає закони об'єктивної дійсності. Софісти обґрунтовували право людини дивитися на навколишній світ крізь призму своїх людських цілей і інтересів.

Софісти першими і всупереч іншим вченням обґрунтували ідею якісної відмінності світу природи від світу культури. Вимоги природи не завжди узгоджуються з настановами культури. Першим цю думку висунув Гіппій, а в Протагора вона виражена в міфі про Прометея. Перед тим, як випустити в світ створених ним під землею живих істот, боги доручили двом братам, Прометею і Епіметею, розділити між усіма цими істотами різні здібності. Зайнявся цим Епіметей («міцний заднім розумом»), він не розрахував: усі роди смертних створінь, крім людей, він наділив здібностями, що захищали їх від взаємного винищування, дозволяли забезпечення їжею, а також захист від холоду та спеки. І коли Прометей побачив, що всі тварини дбайливо усім забезпечені, людина ж гола і невзута, без ложа і без зброї, то він, виправляючи помилку брата, украв у богів «премудре уміння Гефеста й Афіни разом з вогнем». Так людина виявилася причетним божественній долі — стала говорити, визнавати богів, давати усьому назви, майструвати житла, добувати їжу з ґрунту. Тому, за Протагором, основа існування людини зовсім інша, ніж у тварин. Володіючи смертною природою, як і всі інші живі істоти, людина разом з тим виробляє і створює в собі другу — божественну — природу, пов'язану з умінням, мистецтвом. Друга природа людини варіативна, залежить від волі й свідомості індивідів, від характеру їхніх взаємин. Який її варіант оптимальний? Чим повинна керуватися людина у виборі законів, звичаїв, моральних норм? Якими чеснотами повинна володіти людина, щоб його друга природа відбулася найбільше повно. Пошук відповідей на ці питання вів до формування етики як самостійної філософської дисципліни.

Основну відмінність природи від культурних процесів софісти вбачають у тому, що природа діє неминуче, з необхідністю, а закони держави, настанови релігії, моральні норми і звичаї є продуктами свідомої творчості, похідними результатами людської діяльності. «Веління законів надумані, тоді як велінням природи властива внутрішня необхідність», — писав Антифонт. Якщо в землю закопати черешок оливи, — приводить він порівняння, — то виросте олива. А якщо закопати лаву, з неї не виросте інша лава. Інша відмінність культури від природи полягає в тому, що природа поєднує людей, а закони і звичаї їх роз'єднують. У варвара й елліна однакові матеріальні потреби й фізіологічні процеси, а звичаї і настанови різні. Уявлення про добро і зло часом бувають діаметрально протилежними. Ще одна відмінність природи від культури виявляється в контролі за поведінкою людини. Якщо вона порушила вимоги природи, це не пройде непоміченим і порушник буде обов'язково покараний. Якщо ж людина порушила закон держави і цього ніхто не помітив, порушник уникне кари.

Виходячи з корінної відмінності культури від природи, софісти доводять можливість виховання чеснот, хоч і не дають їхнього загального визначення. Вони вірили у всесилля освіти. Однак у створенні норм моральності софісти не вбачали об'єктивних передумов таких норм. Так, наприклад, Протагор вбачав критерій нормотворчості у вигоді. Але цей критерій припускає знання того, що добре, а що погано. Подібно тому, як немає об'єктивного тепла або холоду, ні, на думку Протагора, об'єктивного добра і зла. Можна назвати добром те, що добре державі, і поганим те, що їй суперечить. Однак держава складається з людей, одним із яких подобається той або інший вчинок, а іншим не подобається. Тому, на думку філософа, найкраще керуватися особистою вигодою. Один з молодших софістів навіть заявив: «справедливе є не що інше, як корисне більш сильному».

Внесок софістів в історію етики досить значний. Хоча не можна погодитися з їхнім розумінням добра і зла, софісти все-таки першими порушили питання про природу добра і зла і привернули до нього увагу інших філософів. Софісти ставлять питання ребром: чи є добро і зло зовнішніми стосовно людини обставинами чи властиві людській діяльності? Схиляючись до другої альтернативи, софісти зафіксували протиріччя встановлених державою законів велінням природи.

4. «Пізнай самого себе!» Сократ (469-399 р. до н.е.)

Народився в Афінах у родині каменетеса Софроніска і повитухи Фенарети. Одержав початкову освіту. У віці вісімнадцяти років був визнаний гідним звання громадянина Афін, приніс присягу: «Я не посоромлю священної зброї і не залишу товариша, з яким буду йти в строю, але буду захищати і храми і святині — один і разом з багатьма. Батьківщину залишу після себе не зменшеною, а більшою і кращою, ніж успадкував... І я буду шанувати вітчизняні святині...».

Пройшовши початкову військову підготовку, новий громадянин зайнявся обробкою каменю. Сократ мав відразливу зовнішність, що контрастувала з уявленнями про вишукану красу греків: невисокого росту, приосадкуватий, з відвислим животом, короткою шиєю, приплющеним і підійнятим носом, широкими ніздрями, товстими губами, одутлим обличчям, великою лисою головою з величезним опуклим чолом. Усім своїм видом він як би насміхався над грецьким ідеалом чоловічої краси. Але люди швидко переставали звертати увагу на зовнішність, піддаючись чарівності його особистості. Сократ тричі брав участь у військових кампаніях. Він був сильний фізично, ходив босоніж по снігу і льодові. Показав себе відважним воїном і, дотримуючи присяги, виніс з поля бою відомого політичного діяча Афін Алківіада. Політикою, званнями, чинами не цікавився, тому що його демон (внутрішній голос) забороняв йому політичну діяльність. Женився Сократ пізно, коли йому було далеко за сорок років. З приводу необхідності женитися говорив: «Як не зроби, усе рівно будеш каятися». Дружина Сократа Ксантиппа прославилася своєю сварливістю, вражаючи цією властивістю жителів Афін. Мабуть, у Ксантиппи були підстави для сварливості, оскільки всі турботи про родину і будинок лягли на її плечі. Чоловік і жінка мали трьох синів, з яких лише старший був дорослим у рік страти батька.

Родина Сократа жила вкрай бідно, у чому був винний глава сімейства. Не домашнім справам він віддавав перевагу, а філософським бесідам з першим стрічним. Наприкінці життя його мучило протиріччя між сімейним обов’язком і відповідальністю за «філософський» спосіб життя. Філософ у цій людині переміг сім'янина. Бідність Сократа була воістину легендарною. У спадщину від батька він одержав невеликий будинок, усе його майно коштувало стільки, скільки коштував гарний раб — 5 мін (для порівняння: кінь коштував 12 мін). Недруги дорікали Сократа за те, що він живе гірше раба, друзі ж пропонували різноманітну допомогу. Правителі деяких полісів надсилали подарунки, кликали відвідати їхній міста і зайнятися просвітительською діяльністю. Однак Сократ відкидав і допомогу, і подарунки. Він не був аскетом, хоча й не визнавав розкіш і надмірності. Людина, на його думку, повинна задовольнятися малим. Завжди босий, у старому плащі — таким він увійшов в історію

У березні 399 р. до н.е. проти Сократа була порушена кримінальна справа. Його звинуватили в неповазі до богів і крамольних, на їхню думку, бесід з молоддю. Обвинувачення містило три пункти: 1) безбожництво Сократа; 2) уведення їм якихось нових божеств (мався на увазі демон Сократа, тобто, його внутрішній голос); 3) розбещення молоді. Суд визнав Сократа винним і присудив до страти. Сократу було запропоновано випити чашу з отрутою. Вирок був приведений у виконання не відразу, а приблизно через місяць. Відстрочка була зв'язана зі святами на честь бога Аполлона. Сократ вмер у той же час року, що й народився. Друзі готували втечу, але філософ відмовився бігти. Він говорив, що втечею спростував би всі ті ідеї, що проповідував раніше. Цінність ідей для нього була більшою, ніж цінність життя. Прощаючись, Сократ сказав перед смертю друзям: «Але вже настав час йти звідси, мені — щоб умерти, вам — щоб жити, а що з цього краще — нікому не відомо, крім бога».

Сократ не залишив ніяких філософських творів, думаючи, як деякі в його час, що достатньо усної проповіді. Світ довідався про його ідеї з творів учня Платона, що у діалогах вкладав у вуста Сократа свої думки. Погляди Сократа стали відомі з твору іншого учня — Ксенофонта. У добутку «Апологія Сократа» Ксенофонт так старанно обходив усі гострі кути сократівського вчення, що спотворив думки вчителя. Сократ же вважав також, що філософ повинен доводити вірність своїх ідей власним способом життя, а не одними лише абстрактними судженнями.

Сократ дуже високо, як ніхто ні до нього, ні після нього, цінував знання. «...Немає нічого сильніше знання, воно завжди і в усьому пересилює і задоволення, і все інше». Знання дане людині богом. Бога людина не може бачити, але вона бачить справи божественні. Сократ дійде висновку висновків: знанню не можна навчитися. Більшість особистостей лише думають, що вони щось знають. Сократ висміює софістів за їх багатознайство, що, на його думку, лише приховує їхнє неуцтво. Думки людей мало чим відрізняються від простого незнання. «Я знаю, що нічого не знаю, а інші й цього не знають», — дивує слухачів Сократ.

За вихідну посилку своїх міркувань про чесноти Сократ брав розум, спираючись на набуті знання і навички, він прагне реалізувати свої наміри; чим повніше знання людини і чим вища її кваліфікація, тим успішніше вона вирішує свої завдання і тим більше задовольняє свої потреби. Тільки знання дозволяє людині оптимально використовувати засоби, якими вона володіє. Сократ розглядає розум як вирішальну ознаку, що відрізняє людину від тварини. Людина, завдяки розумові, ставить перед собою визначені цілі: наприклад, багатство і здоров'я самі по собі ні добро, ні зло. Вони стають тим або іншим залежно від знання або неуцтва.

Етичне знання для Сократа є знання того, що таке щастя і визначає правильний вибір лінії поведінки та способу життя. Людина здатна пізнавати природу, але вищим видом пізнання Сократ вважав самопізнання. У молодості мислитель відвідав Дельфи. На фронтоні храму він побачив написане виречення спартанця Хілона: «Пізнай самого себе!». Сократ сприйняв його як заклик до з'ясування змісту, ролі і меж людського пізнання в співвідношенні з божественною мудрістю, тобто місця людини у світі. Самопізнання, на думку Сократа, означало насамперед пізнання людиною свого внутрішнього світу, усвідомлення того, що осмислене життя, духовне здоров'я, гармонія внутрішніх сил і зовнішньої діяльності, задоволення від моральної поведінки складає вищу цінність. З цією цінністю незрівнянні ніякі знання, якими б корисними вони не були. Ніякі знання і навички самі по собі не гарантують благополуччя і не роблять людину щасливою: технічні й інші знання корисні лише для пізнання добра й зла. Більш того, знання добра і зла не є справжнім благом, якщо залишається просто знанням і не веде до зцілення душі.

Таким чином, девіз «Пізнай самого себе!» для Сократа означав пошук людиною свого внутрішнього світу як значущої цінності. Знання — чеснота, це вірно, але найбільше корисно знати, чого людині варто бажати. Незнання цього робить людину рабом його найлютіших ворогів — нестриманості і спраги задоволень, тому що «нестриманість віддаляє від людини мудрість … і занурює її в протиприродний стан», змушує служити низинному й нерозумному, «вона заважає людині спрямовувати увагу на корисне... і часто спонукує його віддавати перевагу гіршому перед кращим». Культ знання приводить Сократа до визначення кінцевого результату самопізнання: «Мудрість є вище благо». От якого знання повинна прагнути кожна людина. У мудрості людина наближається до бога, від мудрості виникають всі інші чесноти. Про себе Сократ говорить, що ніхто не прожив краще життя, ніж він, оскільки «краще усіх живе... той, хто більше усіх піклується про те, щоб стати кращим».

Однак мудрість доступна не всім людям, деякі з них роблять помилки. Хід його думки такий: ніхто не бажає собі зла, усі прагнуть добра. Сократ не допускає, щоб людина, відаючи про добро, не стала б діяти в угоду сумнівним задоволенням. Він відноситься до морального вибору людини розсудливо. Акт морального вибору — це калькуляція задоволень і страждань, придбань і втрат. Філософ говорить уявлюваному опонентові: «Ти як людина, що вміє добре зважувати, склади все приємне і все тяжке, як найближче, так і віддалене, і, поклавши на ваги, скажи, чого більше?» Думка Сократа зводиться до того, що при зазначеному «зважуванні» ніхто не вибере менше (менш гідне) задоволення замість більшого (більш гідного). Якщо усе-таки відбувається вибір менш гідного задоволення — це показник невірного розрахунку: «Ті, хто помиляється у виборі між задоволенням і стражданням, тобто, між благом і злом, помиляються через незнання…».

Отже, в етиці Сократа велику роль починає відігравати поняття «вибір». Поки ще це вибір між добром і злом або в межах добра й зла. Поняття «моральний вибір» буде розвиватись пізніше іншими філософами. Що ж стосується Сократа, його думка полягає в наступному: дурні вчинки відбуваються через неуцтво, а гарні - від знанню.

Недооцінка Сократом біологічної природи людини трохи знижує цінність його етичних ідей, але це цілком зрозуміло, з огляду на рівень знань епохи, у тому числі рівень знань про людину. Сократ увійшов не тільки в історію філософії, а й людської культури в цілому. Він встав в один ряд з наймудрішими людьми дохристиянської ери. Деякі ідеї мислителя дуже сучасні: заради чого варто жити, чого варто бажати в щасливому житті, що несе із собою прогрес наукових знань? Одним словом, пізнай самого себе!


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)