АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Читайте также:
  1. II. Астральная сфера
  2. II. БИОСФЕРА
  3. Активна й пасивна лексика. Лексика за сферами вживання
  4. Атмосфера
  5. Атмосфера
  6. Атмосфера
  7. Атмосфера Земли
  8. Атмосфера Земли.
  9. АТМОСФЕРА И ЕЕ СВОЙСТВА
  10. Атмосфера как способ репетирования.
  11. Атмосфера марша была торжественной. Клив Джонс чувствовал воодушевление. Все эти месяцы ему было так одиноко. Но вот - здесь тысячи людей, и среди них нет безразличных.
  12. Атмосфера. Гидросфера. Литосфера и внутреннее строение Земли

У професійній сфері діяльності спеціалісти, як правило, послуговуються мовними ресурсами трьох стилів – розмовного (коли, напр., ведеться бесіда між членами колективу, обговорюються ділові питання тощо), наукового (професійна діяльність передбачає виступи з науковими доповідями, опанування фаховою термінологією, методами наукового аналізу) та офіційно-ділового (оформлення різних видів документів, офіційне листування з установами та організаціями, встановлення ділових контактів). Детальніше зупинимося на їхніх основних мовних та позамовних ознаках.

Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови. Оскільки комунікація в розмовному стилі здійснюється шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником, мовні засоби мають бути простими й зрозумілими. Основною одиницею розмовного стилю є висловлювання, співвідносне з мовленнєвою ситуацією та орієнтоване на учасників мовлення. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування враховує комунікативну ситуацію, у ньому викладається позиція мовця, який враховує знання про можливу реакцію співбесідника. Зазвичай ми говоримо не розрізненими словами й не окремими фразами, а розгорнутими висловлюваннями. Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє, непідготовлене. Перед тим, як вступити у спілкування, слід узяти до уваги:

· ситуацію спілкування: де спілкуємося? хто адресат? яка мета спілкування? (повідомлення, з’ясування, спонукання);

· визначити тему, основну думку, форму (діалог чи монолог) висловлювання, стиль експресивності (нейтральний, урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний).

Висловлення в розмовному стилі здебільшого супроводжується невербальними засобами (мімікою, жестами, рухами тіла), а також визначається якістю голосу, його діапазоном, тональністю; темпом, паузами, різними вкрапленнями в мову (плач, сміх, кашель).

Сфера використаннярозмовного стилю – усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне і формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом. Так, напр., ділова розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети (див. Зразок розмовного стилю).

Основні мовні засоби:

· емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

· суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

· прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладні);

· часте використовування різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-: попоїсти, понаростати, позабовтувати);

· специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки та ін.;

· заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка).

Найдавнішим та найпоширенішим підстилем розмовного стилю є
розмовно-побутовий підстиль. Він виконує найголовнішу функцію мови – комунікативну. Цій меті підпорядковані вимова, синтаксис, лексичні засоби. Якщо побутова розмова переходить у межі світської або ділової бесіди (світський підстиль), то мовець вимушений стримувати свої почуття, уникати жестикуляції. Проте доцільним стає використання урочистих слів, фразеологізмів, загальновживаної наукової лексики й громадсько-політичної термінології, ускладнених синтаксичних конструкцій, вишуканих і ввічливих звертань. Ораторський підстиль найповніше функціонує у сфері політичного життя й використовується на мітингах, зборах, засіданнях, у дебатах, дискусіях, доповідях, лекціях тощо. В ораторському підстилі слід уникати шаблонних висловів, складних синтаксичних конструкцій, незрозумілої термінології й підсилювати можливості впливу вживанням фразеологізмів і крилатих висловів, активною жестикуляцією та мімікою, риторичними запитаннями. Підстиль усної народної творчості відображає художнє й фразеологічне багатство національної мови, тому тут повною мірою вживаються епітети, порівняння, метонімія, гіперболи, зменшувально-пестливі суфікси, різноманітні синтаксичні конструкції.

Науковий та офіційно-діловий стилі визначають особливості професійного мовлення та спілкування.

Науковий стиль реалізує мислетвірну та номінативну (називну) функції мови. Основною одиницею наукового стилю є текст, у якому не тільки подано в логічній послідовності інформацію, але й доведено її істинність. Предметом наукового стилю є передача складної системи наукових понять, визначень, пояснень, розкриття найрізноманітніших взаємозв’язків. Наукові тексти мають типову композицію: послідовне членування на розділи, частини, параграфи, пункти, підпункти. За типом мовлення наукові тексти є монологічними, уживаються в усній та писемній формах з переважанням останньої. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, активізація інтелекту читача для їх осмислення (див. Зразок наукового стилю).

Основні ознаки:

· ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

· логічна послідовність і доказовість викладу;

· узагальненість понять і явищ;

· об’єктивний аналіз;

· точність і лаконічність висловлювань;

· аргументація та переконливість тверджень;

· однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

· докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, уплив і характеризуються:

· великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса та ін.);

· наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

· оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шифер та ін.);

· використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

· залученням цитат і посилань на першоджерела;

· як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

· окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників, наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

· характерною монологічністю текстів;

· переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Кожен дослідник будує композицію своїх робіт так, як прийнято в цьому жанрі досліджень (стаття, моногра­фія, посібники), у цій галузі знання.

У межах наукового стилю виокремлюють такі підстилі: власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (книги, статті в неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо). Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів та жанрів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Основне призначення власне наукового підстилю – об’єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичної переробки даних, основна функція – пояснювати наукову ідею. У межах цього підстилю можна виокремити ще науково-інформативний з жанрами: реферат, огляд, анотація, резюме – та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги) різновиди. Науково-популярний різновид, поряд з основною функцією наукового стилю – передачею логічної інформації й доведенням її істинності, виконує ще й функцію популяризації. За допомогою власне наукового підстилю спеціаліст звертається до спеціаліста, за допомогою ж науково-популярного підстилю спеціаліст звертається до неспеціаліста, який недостатньо знайомий ні з цією наукою, ні з її термінологією. Для подібного спілкування доводиться «перекладати» текст з «мови» науки з її системою спеціальних термінів, символів на загальнолітературну мову. Науково-навчальний різновид наукового стилю знаходиться між власне науковим і науково-популярним різновидами. Це мова підручників вишів і шкіл, загальною особливістю якої є більш елементарний виклад (і більш елементарний зміст) порівняно з науковими статтями й монографіями.

Офіційно-діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби писемного (рідше усного) спілкування в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування. Офіційно-діловий стиль виконує три основні функції: уплив, повідомлення, спілкування. Основною одиницею цього стилю є висловлювання, яке реалізується в усному діловому мовленні – у спілкуванні людей під час виконання ними службових обов’язків (під час бесід, нарад, у годину прийому відвідувачів), і текст як вторинна форма мовлення щодо першої. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним. До того ж слід розрізняти й інше значення слова «текст» в офіційно-діловому стилі – писемний мовленнєвий масив документа, що становить лінійну послідовність висловлювань, об’єднаних смисловими і граматичними зв’язками, а в композиційному плані – спільною темою й сюжетною заданістю. Текст є основою кожного документа, а точніше – одним з основних реквізитів документа (див. Зразок офіційно-ділового стилю). Текст документа складається з таких частин:

· вступу (зазначається привід написання документа, указується історія питання);

· основної частини (розкривається суть питання, аргументуються певні положення, висловлюються певні міркування);

· закінчення (розкривається мета укладання документа). Закінчення може бути активним і пасивним. Активне закінчення точно зазначає, яку дію має виконати адресат. Пасивне закінчення інформує про якісь події, обставини, факти тощо.

Текст документа, що складається з одного закінчення, називається простим (односкладовим), а той текст, що містить інші логічні елементи, називається складним.

Залежно від змісту документа застосовують прямий або зворотній порядок розташування логічних елементів тексту. У першому випадку після вступу йде доказ і закінчення, при зворотному – закінчення, доказ. Вступ в останньому випадку відсутній.

За способом викладу розрізняють такі види текстів документів:

· розповідь (про події, явища, факти в їх хронологічній послідовності);

· опис (перелік ознак, властивостей, загальна характеристика явища);

· міркування (доведення певних положень за допомогою причинно-наслідкових зв’язків, зіставлень, порівнянь, розкриття змісту цих зв’язків).

Основні ознаки:

· нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

· точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

· документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

· наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

· сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Основні мовні засоби:

· широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канце­лярсь­кої термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

· фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

· обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

· синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

· наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням черговості, постійності дії;

· чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

· до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

У діловому стилі залежно від конкретної сфери вжитку виокремлюють підстилі:

· дипломатичний, який характеризується толерантністю, виробленими початковими й кінцевими формами документа й уживається у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури; реалізується в таких жанрах, як нота, комюніке, меморандум, угода, конвенція;

· законодавчий – обслуговує офіційно-ділові стосунки, прагне до абсолютної однозначності й точності формулювань; реалізується в таких жанрах: Конституція, закони, укази, кодекси, статути;

· адміністративно-канцелярський використовується у професійно-виробничій сфері, складається пересічними громадянами для регулювання правових відносин; реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, заявах, автобіографіях, характеристиках, розписках тощо.

Таким чином, знання мовних ресурсів розмовного, наукового та
офіційно-ділового стилів, а також доречне їхнє використання дозволить фахівцеві оволодіти навичками нормативного професійного мовлення, розвинути комунікативні здібності.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)