АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Система фіксованих валютних курсів: класичний золотий стандарт

Читайте также:
  1. A) прогрессивная система налогообложения.
  2. ANSI – национальный институт стандартизации США
  3. C) Систематическими
  4. I СИСТЕМА, ИСТОЧНИКИ, ИСТОРИЧЕСКАЯ ТРАДИЦИЯ РИМСКОГО ПРАВА
  5. I. Суспільство як соціальна система.
  6. I.2. Система римского права
  7. NDS і файлова система
  8. VIII. Метод стандартизации
  9. WAIS – информационная система широкого пользования
  10. X. Налоги. Налоговая система
  11. XX. СТАНДАРТНЫЕ МОДУЛИ
  12. А. Система потребностей

У XIX — XX ст. країни використовували три різні систе­ми валютних курсів:

ü фіксовані валютні курси за золотого стандарту;

ü регульовано-фіксовані курси у Бретон-Вудській системі;

ü кероване плавання валютних курсів у нинішній валютній
системі.

3 останньої третини XIX ст. до початку 1930-х років, за винятком Першої світової війни, існувала міжнародна валютна система, що відома
як золотий стандарт. Вона передбачала практично фіксовані валютні курси, бо їхні відхи­лення від монетного паритету були незначними. Вони обмежували­ся вартістю витрат на пакування, страхування і транспортування золота з однієї країни в іншу. Сукупні витрати, залежно від відстані між країною-боржником і країною-кредитором, становили лише 0,2 — 0,5% вартості золота, яке пересилалося.

Боржник, який мав кредитора за кордоном, вибирав спосіб пла­тежу — іноземна валюта або золото, яке він міг вільно отримати в банку за банкноти. Зрозуміло, що він вибирав дешевший спосіб. До­ки відхилення курсу іноземної валюти вгору від монетного паритету не перевищувало витрат на пересилання золота, доти було вигідніше здійснювати платежі не золотом, а іноземною валютою. Якщо ж курс іноземної валюти перевищував монетний паритет плюс витра­ти на транспортування золота, то боржникові вигідніше було купити золото і переслати його своєму кредиторові за кордон. Якщо, з ін­шого боку, курс іноземної валюти відхилявся вниз від паритету біль­ше, ніж на величину витрат на пересилання золота, то для кредитора було вигідніше вимагати від боржника здійснити платіж золотом. Тому за золотого стандарту валютний курс не міг відхилятися від монетного паритету більше, ніж на величину витрат, пов’язаних із переміщенням золота від країни до країни.

Межі відхилення валютного курсу від монетного паритету назива­ли золотими мітками. Нижня межа дорівнювала монетному паритетові за вирахуванням витрат на пересилання золота. Вона відповідала мінімальному курсові національної валюти і називалася нижньою золо­тою міткою. Зі зниженням курсу валюти країни до її нижньої золотої мітки золото вивозилося з цієї країни. Тому таку мітку називали ще експортною золотою міткою.

Верхня межа відхилень валютного курсу від монетного паритету дорівнювала монетному паритетові плюс витрати на пересилання золота. Вона відповідала максимальному курсові валюти країни і на­зивалася верхньою золотою міткою. Із підвищенням курсу валюти до цієї мітки золото надходило до країни. Тому верхню золоту мітку на­зивали ще імпортною золотою міткою.

Золотий стандарт не лише фіксував курси валют, а й автоматич­но коригував дефіцити і надлишки платіжних балансів. Якщо країна мала значний дефіцит платіжного балансу, вона втрачала золото. Відповідно до кількісної теорії грошей ця втрата зменшувала пропо­зицію грошей, що знижувало рівень цін і витрат. У результаті країна зменшувала імпорт з інших країн, бо імпортовані товари ставали відносно дорожчими. Оскільки товари країни відносно здешевіли на світових ринках, то експорт цієї країни зростав. Отже, стан платіж­ного балансу країни, що втрачала золото, поліпшувався.

До країни з активним платіжним балансом надходило золото. Його приплив збільшував пропозицію грошей, внаслідок чого зрос­тали сукупний попит, зайнятість та рівень цін. Більша пропозиція грошей також знижувала процентні ставки. Вищі ціни і доходи в країні збільшували попит на дешеві імпортні товари й послуги. Тому імпорт до країни зростав, а експорт країни унаслідок високих цін зменшувався. Водночас вищі процентні ставки за кордоном заохо­чували резидентів цієї країни до іноземних інвестицій за кордоном. Усі ці процеси погіршували стан платіжного балансу країни, в яку припливало золото.

Отже, при золотому стандарті валютний курс встановлювався на основі золотого паритету, тобто співвідношення золотого вмісту грошових одиниць. При цьому режимі валюти прив’язані до золота і співвідносяться одна до одної за твердим курсом. Відхилення валютного курсу від паритету було незначним (±1%) у межах так званих золотих крапок, що визначалися витратами на транспортування золота за кордон.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.002 сек.)