АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Теоретичні відомості. Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення

Читайте также:
  1. IX. У припущенні про розподіл ознаки по закону Пуассона обчислити теоретичні частоти, перевірити погодженість теоретичних і фактичних частот на основі критерію Ястремського.
  2. Азербайджанська Республіка: загальні відомості
  3. Виникнення і природа свідомості
  4. Виникнення і природа свідомості. Свідомість і мова.
  5. Виникнення свідомості
  6. Властивості наукової свідомості людини та систематизація науки
  7. Гідність як категорія моральної свідомості
  8. Деформації правосвідомості
  9. Загальні відомості
  10. Загальні відомості
  11. Загальні відомості й теоретичні положення
  12. Загальні відомості про ВАТ АТП «17461»

Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання укорінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:

- відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;

- утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин - найманих працівників і капіталістів;

- перетворення робочої сили найманих працівників на товар;

- перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;

- перетворення грошей на капітал.

Цей процес відбувався протягом декількох століть у різних формах і в різний час. В результаті в суспільстві виникають не тільки нові виробничі відносини, представлені капіталом, а й економічні школи, які по-різному визначають їхню сутність. Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію.

В економічній теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:

1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з накопиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д. Рікардо вважав, що капітал - це засоби виробництва, А. Маршалл зараховував до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасні економічні науці (П. Самуельсон).

2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції виходять з того, що капітал - це гроші або їх замінники - кредитні гроші, які пов'язані з отриманням доходу.

3. Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Особливістю цього підходу є прагнення К. Маркса подолати однобічність попередніх концепцій у підходах до проблеми і охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

Свій аналіз К. Маркс починає зі ствердження, що будь-який капітал (промисловий, торговельний, позичковий) починає свій обіг із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Отже, першою формою капіталу завжди виступають гроші (рис. 8.1).

Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей при простому товарному виробництві. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т-Г-Т, обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вартістю. Сенс цієї формули: тут споживча вартість одного роду обмінюється на споживчу вартість іншого роду з метою задоволення потреб покупця. Гроші тут виконують роль посередника. Перетворюючись на товар, вони витрачаються повністю.

На відміну від обігу товарів і грошей, обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула Г-Т-Г. Тут гроші виконують зовсім іншу роль, вони не витрачаються, авансуються і знову повертаються до свого власника. Отже, кінцева мета обігу грошей є самі гроші. Але ж усі гроші як споживчі вартості якісно однорідні. І така операція була б явно недоречною, якби першопочаткові і кінцеві гроші були кількісно рівні як вартості. Купувати товари, а потім знову їх продавати за одну й ту саму суму немає ніякого сенсу. Очевидно, з обігу повинна повернутися більша сума грошей, чим вкинута в нього. Тому метою кругообігу грошей у формулі Г-Т-Г є зростання вартості. І тоді схема товарно-грошового обміну (загальна формула обігу капіталу) набуде такої форми: Г-Т-Г4 або Г-Т-Г + Аг, де Аг означає приріст початково авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю. Здатність грошей створювати додаткову вартість перетворює їх на капітал, тобто на вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом.

На перший погляд, цей приріст утворюється у сфері обігу шляхом продажу товарів за цінами вищими, а купівля - нижчими від вартості. В дійсності в обігу нічого нового не створюється. Товарообіг у чистому вигляді - це обмін еквівалентів, тобто різних вартостей. А там, де рівність, не може бути вигоди. Правда, обіг у чистому вигляді не існує, оскільки ринкові ціни не збігаються з вартістю товару. Проте навіть із надбавки до ціни додаткова вартість виникнути не може, тому що взаємні втрати і витрати покупців і продавців урівноважуються. Спекулятивні надбавки до цін призводять тільки до перерозподілу сукупної додаткової вартості. Приріст грошей капіталіста-продавця втрачається тільки-но він стає покупцем. "Як не крутись, - пише К. Маркс, - а факт залишається фактом: якщо обмінюються еквіваленти, то не виникає ніякої додаткової вартості, і якщо обмінюються не еквіваленти, теж не виникає ніякої додаткової вартості. Обіг, або товарообмін, не створює ніякої вартості".

Отже, додаткова вартість не може виникнути в обігу, але вона не може виникнути і поза обігом. Гроші неможливо перетворити на капітал, якщо той, хто ними володіє, не вступає у відносини з іншими власниками. У цьому проявляється суперечність загальної формули капіталу.

"Таким чином, - пише далі К.Маркс, - капітал не може виникнути в обігу, а також не може виникнути і поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час поза обігом". У з'ясуванні способу розв'язання цієї суперечності і полягає таємниця виникнення додаткової вартості і перетворення грошей на капітал.

Суперечність загальної формули капіталу може бути розв'язана позитивно лише за умови, що на ринку існує особливий товар, споживча вартість якого здатна створювати нову вартість, до того ж більшу, ніж та, яку він має. Таким унікальним товаром є робоча сила.

Дійшовши такого висновку, К. Маркс розв'язав і основне протиріччя формули капіталу. Товари купуються за вартістю, продаються за вартістю (умови закону вартості дотримані) і в той же час особливий товар - робоча сила при її споживанні створює додаткову вартість. Аналізуючи товар - робоча сила і його властивості, К. Маркс вперше відкрив і корінні відмінності між робочою силою і працею. Це дало можливість зрозуміти, де знаходиться основне джерело додаткової вартості. Він довів, що праця не є товаром. Робітник продає підприємцю не працю, а робочу силу, тобто здатність до праці. Праця - це функція робочої сили, процес її продуктивного споживання.

Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі умови:

1) її власник має бути вільним у правовому відношенні, мати змогу на свій розсуд розпоряджатися своєю здатністю до праці.

2) власник робочої сили має бути позбавлений засобів виробництва, а отже, і засобів до існування, що змушує його продавати свою робочу силу;

3) наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому мають змогу купувати і використовувати робочу силу.

Отже, гроші перетворюються на капітал тоді, коли вони авансуються в складові елементи процесу виробництва - засоби виробництва і робочу силу з метою отримання додаткової вартості і привласнення результатів чужої праці.

Капітал — самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отрима­ти дохід.

Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється у різноманітних конкретних формах його існування.

За сферами застосування (промисловий, торговельний, позичковий капітал, або капітал сфери виробництва, та ка­пітал сфери обігу).

За напрямами інвестування (речовий, людський капітал).

За масштабами функціонування (національний, міжна­родний капітал).

За роллю у створенні додаткової вартості (постійний, змінний капітал).

Постійний капітал — частина авансового промисло­вого капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості.

Змінний капітал — частина авансового промислового капіталу, вкладена в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості.

За джерелами формування (власний та залучений капітал).

Власний капітал — капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщен­ня цінних паперів та отримання банківського кредиту.

За способом обороту та перенесення вартості на го­тову продукцію (основний та оборотний капітал).

За значенням у створенні та перерозподілі доходу (ре­альний та фіктивний капітал).

Реальний капітал обслуговує насамперед рух промис­лового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні до­ходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал не функ­ціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюєть­ся у цінні папери (акції, облігації) та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Сам по собі фіктивний капі­тал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

За формами функціонування (індивідуальний, колектив­ний, суспільний).

Визначальною стороною капіталу як економічної категорії є його суспільна форма — відносини між робітниками і капіталістами з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг у всіх фазах суспільного відтворення.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)