АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

До вищих службових осіб належали коронний маршалок, коронний канцлер, коронний та польний гетьмани

Читайте также:
  1. Виселення зі службових жилих приміщень.
  2. Диференціали вищих порядків
  3. для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації
  4. Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
  5. Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
  6. Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
  7. Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
  8. Класифікація службових програмних засобів
  9. Оформлення службових записок (доповідної, пояснювальної)
  10. Поняття службового жилого приміщення. Порядок включення жилого приміщення до числа службових.
  11. Порядок надання службових жилих приміщень.

В адміністративному відношенні Річ Посполита поділялася на три провінції: Велику Польщу, Малу Польщу (в основному українські землі) і Литву. Провінції поділялися на воєводства і повіти на чолі з старостами. На початку XVII ст. Річ Посполита мала площу майже 1 млн. км2.

Нижче магнатів стояла шляхта — середні та дрібні феодали, які жили на землях, отриманих за військову службу. Шлях та становила основну частину постійного війська. За військову службу король надавав шляхті різні привілеї (звільнення від податків, підлеглості місцевій адміністрації). Шляхта не була замкненою верствою: до неї могли переходити селяни,-поповичі. Поступово шляхта утверджує за собою все більші права і привілеї. Вона звільняється від суду королівських чиновників, сплати мита на іноземні товари, отримує право вільної навігації по Віслі та Балтійському морю. Шляхтич міг обирати і бути обра ним до складу повітових органів управління, а також послів на загальнодержавний сейм. Винному в образі шляхтича міщанину чи селянину відрубували руку. За порушення «шляхецького кодексу» (дезертирство, заняття торгівлею) шляхтич за вироком суду позбавлявся усіх привілеїв. На українських землях шляхта становила близько 2,5%, а в Польщі — 8-10%.

Ще одну суспільну верству складало духовенство. До нього входили священики з сім'ями, церковний причт. Священик мав ділянку землі та різні натуральні данини від парафіян. Духовний сан вважався спадковим — після батька парафію отримував син. Після Брестської унії 1596 р. зростає роль церкви як національної організації. Митрополит та єпископи виконували роль політичних репрезентантів українського народу перед польським урядом, оскільки інших він не мав. Церковні собори набували загальнонародного значення.

У цей час, залежно від характеру повинностей, селяни поділялися на три категорії: 1) тяглі селяни, які працювали в пана на ріллі зі своєю худобою. Спочатку вони працювали 8-14 днів на рік, потім — 100, а далі — 200 днів. Крім праці в полі, були різні податки і служби: повіз, шляхова, сторожова; 2) ремісники та службові селяни. Були цілі села колісників, ковалів та пекарів. Службовими селянами вважалися конюхи, бортники та інші, які жили біля замків; 3) чиншові селяни, які платили чинш з власної землі продуктами. Панщина тривала від сходу до заходу сонця. Селянин утратив право переходу від поміщика.

Населення українських міст — міщани — поділялися на три основні групи: 1) патриціат (найбагатші купці і промисловці); 2) бюргерство (цехові майстри та торгівці середньої за можності); 3) плебс (міське поспільство — ремісники, дрібні торгівці). Найбільшими містами на початку XVII ст. були Львів (18 тис. жителів), Київ (15 тис. жителів), Біла Церква (10,7 тис. жителів).

Міське населення в середні віки ділилося за цеховою (професійною) ознакою, де привілейоване становище мало купецтво. Перші цехи з'являються ще в кінці XIV ст. Цех був самоуправною організацією з власним статутом на чолі з цехмістром. Панів не становище в цехах займали майстри, далі йшли підмайстри та учні. Після кількох років навчання підмайстер складав іспит, демонструючи зразок своєї роботи («шедевр»), і за згодою цеху міг бути атестований як майстер. Але кількість майстрів була регламентована, що не давало можливості обдарованій молоді вибитися в майстри..

Самі міста знаходилися в різному правовому становищі залежно від того, на чиїй землі вони знаходилися: державній чи приватній. Відповідно вони сплачували податки і виконували повинності. Окремим містам (з 1339 р.) почали видавати грамоти на магдебурзьке право (за ім'ям німецького міста). Такі міста звільнялися від управління і суду королівських намісників і діставали право на самоуправління. За це вони вносили державі певну суму грошей, звільнялися від більшості натуральних повинностей. На чолі міського самоврядування стояли війт та бурмістри; лава з лавниками була судовою організацією, а рада з радниками — адміністративною. Виконавчими особами були писар та шафарі. Ці органи контролювались багатшою частиною населення: купцями, лихварями, майстрами. Самоуправління за магдебурзьким правом мали Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк, Житомир та Київ. Переваги в органах самоуправління мало неукраїнське населення й уніати.

У Великому князівстві Литовському була проведена кодифікація законодавства, що знайшло своє відображення в Судебнику великого князя Казимира (1468 р.) та Литовських статутах (1529, 1566, 1588 pp.). Судебник великого князя Казимира регулював маєткові права, визначав покарання за порушення кордонів, наїзди, крадіжки. Дещо було взято з «Руської Правди», але введена смертна кара.

Литовські статути утверджували і збільшували права шлях ти, мали тенденцію до зрівняння їх у правах з магнатами, значно обмежували права селян. Головна увага приділялася правовому регулюванню феодальної земельної власності. Шляхетська земельна власність усіх видів вважалася недоторканною. Кримінально-правові норми мали характер феодального привілею. Життя, здоров'я, майно, честь шляхти захищалися посиленими санкціями. За деякі злочини для шляхти передбачалися значно менші покарання, ніж для простих людей. Найтяжчим злочином вважалося посягання на життя і здоров'я короля і великого князя. Найтяжчим покаранням (на відміну від «Руської Правди») була смертна кара, яка передбачалася за державні злочини (заколот, здача замку тощо), убивство. Розрізнялися проста смертна кара і кваліфікована (спалювання, четвертування). Були калічницькі покарання (відрубування руки), ув'язнення в башті.

Для шляхти застосовували особливий каральний захід: виволання (викрикування), пов'язаний з публічним оголошенням вироку. Фактично це означало оголошення людини поза законом: вона втрачала шляхетство, майно, можливість жити на території держави.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)