АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

РЕДАКЦІЙНО-ТЕХНІЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Читайте также:
  1. II. Вивчення нового матеріалу.
  2. II. Вивчення нового матеріалу.
  3. II. Вивчення нового матеріалу.
  4. II. Вивчення нового матеріалу.
  5. II. Вивчення нового матеріалу.
  6. II. Вивчення нового матеріалу.
  7. II. Вивчення нового матеріалу.
  8. II. Вивчення нового матеріалу.
  9. II. Вивчення нового матеріалу.
  10. II. Вивчення нового матеріалу.
  11. Взяття матеріалу для бактеріологічного дослідження на кишкову групу
  12. Вивчення нового матеріалу

3.2.1. Заголовки. Заголовок - це органічна частина твору, ця закінчене речення, у якому сформульовано зміст, тему та ідею твору. Найкоротше і найпростіше визначення поняття заголовка може бути таким. Заголовок — це назва твору або окремих його частин.

Однак у контексті видавничої справи та редагування таке загальне, енциклопедичне, визначення потребує уточнення, конкретизування. Йдеться про те, що редактор у процесі роботи над авторським оригіналом матиме справу із значною кількістю різноманітних заголовків. Цей своєрідний заголовковий комплекс, завдяки належній організації, може й повинен слугувати справжнім стрижнем цілого видання. Отож, складовими цього заголовкового комплексу є частини, розділи, підрозділи, параграфи, підпараграфи окремого твору, службової частини видання, назви рубрик, таблиць. Кожна з цих складових може мати власний заголовок, який нестиме свої специфічні функції.

Методика редагування заголовків передбачає наступні вимоги: стислість, конкретність, відповідність трактуванню теми. Правильно підібраний заголовок допоможе виділити книгу з ряду їй подібних, прискорить її шлях до читача. Щоб відповідати цьому завданню, він повинен відрізнятися новизною й виразністю. Зауважимо, що фахівці не радять використовувати в назвах діалектизми, запозичені слова, архаїзми, тобто те, що може привести до неточності і неконкретності заголовка. Вірно підібраний заголовок не звужує і не розширює рамок теми, не допускає двоякого тлумачення. У заголовку не повинно бути значеннєвих, фактичних і стилістичних помилок. Якщо в назві переплутані імена, дати, уривки з цитат, то у читача може втратитися інтерес як до певної частини, так і до всього видання в цілому.

У тексті будь-якого твору заголовки виконують кілька важливих функцій. Виділимо найголовніші:

• структурування значного за обсягом текстового чи ілюстративного матеріалу на окремі частини;

• полегшення роботи читача з виданням;

• організація процесу читання;

• осмислення окремих частин прочитаного;

• підготовка читача до сприйняття нового, відносно закінченого, цілого;

• забезпечення зручності в пошуку вибіркової інформації;

• акцентування на окремих частинах тексту, сприяння глибшому його засвоєнню.

У науковій та довідковій літературі існує різноманітна класифікація видів заголовків. Скажімо, російський теоретик видавничої справи та редагування Аркадій Мільчин ("Справочник издателя и автора") лише за формою та складом поділяє заголовки на: родо-нумераційні, родо-літерні, родо-нумераційно-тематичні, родо-літерно-тематичні, нумераційно-тематичні, літерно-тематичні. Певною мірою подібного принципу дотримується і українська дослідниця зі Львова Емілія Огар ("Словник-довідник з видавничої справи"), щоправда, небезпідставно дещо спростивши й "заземливши" свій ряд, виходячи з вимог практики.

Відразу варто зауважити, що така деталізація доцільна більше для наукової дискусії, ніж для засвоєння на практиці. Адже навіть редактору з багаторічним стажем роботи непросто виокремити й засвоїти відмінності між цими "родо-нумераційно-літерно-тематичними" особливостями заголовків. Що вже говорити про початкуючого редактора-видавця.

Є й інший підхід, за якого теоретичні засади базуються на узагальненні практики, переслідують простоту й конкретику в засвоєнні складних речей. Його дотримується, скажімо, польський дослідник Ян Тржинадловський. У своїй книзі "Редагування. Текст, мова, опрацювання" він схильний розглядати види заголовків лише у трьох аспектах: лінгвістичному, філологічному, прагматичному.

Узагальнивши теоретичні розробки представників різних шкіл теорії і практики видавничої справи та редагування, а також спираючись на власний багаторічний практичний досвід, спробуємо запропонувати авторську класифікацію видів заголовків. Аби безпомилково розрізняти сутність, значення і місце кожного заголовка в тексті, на початку редакторові доцільно навчитися уяснити різноманітність заголовків за трьома головними функціональними ознаками: за змістом; за формою зображення; за місцем розташування.

Ø За змістом заголовки поділяються на: тематичні прості та тематичні складні.

Заголовок тематичний простий у лаконічному вигляді (здебільшого, від одного до п'яти слів) представляє назву, ідею, наголошує на змістовому акценті тексту чи його окремого фрагмента.

Як приклад, назвемо перелік простих тематичних заголовків п'ятої частини відомої книги О. Субтельного "Україна. Історія" — "Україна у XX столітті" (видавництво "Либідь"):

 

"Війна і революція",

"Українська революція",

"Радянська Україна",

"Західна Україна",

"Відбудова і відновлення" і т. д.

 

Заголовок тематичний складний являє собою стислий перелік головних тем, проблем фрагмента тексту або підпорядкованих йому заголовків, який подається перед цим текстом після загального заголовка. У західній видавничій практиці такий вид заголовка ще називають абреже (від французького abreger, що означає скорочувати).

Подавати тематичний складний заголовок на початку розділу або значної за обсягом частини видання є давньою традицією українських видавців. Її дотримувався, скажімо, і Сергій Єфремов, створюючи для видання свою "Історію українського письменства". Схематично така форма заголовка чергового перевидання цього твору київським видавництвом "Феміна" (1995) наведена на рис. 1

Виділені тоншими лінійками рядки і є зразком тематичного складного заголовка.

Ø За формою зображення розрізняють заголовки: нумераційні; літерні; німі.

Заголовок нумераційний — це цифрове позначення порядкового номера того чи іншого фрагмента тексту.

Найчастіше такі заголовки подаються у великих за обсягом і складних за замістом виданнях — підручниках, посібниках, монографіях. Наведемо, для прикладу, зразки нумераційних заголовків:

 

Частина перша Частина III

Розділ сьомий Розділ 2

§5

 

Нерідко практикується зазначати новий фрагмент тексту лише цифрою, без набору слів частина, розділ, глава: 2.1.2; 1.1. В "Історії українського письменства" С. Єфремова подальше дробіння розділів здійснюється саме так (рис. 2).

 

Рис. 1 Рис. 2

Заголовок літерний — це буквене позначення порядкового номера того чи іншого фрагмента тексту.

Сфера поширення такої форми заголовків — здебільшого довідкові видання (словники, словники-довідники, довідники, енциклопедії, розмовники), бібліографічні видання (покажчики, бібліографії, реферативні огляди), службові частини всіх інших видань, де передбачені різноманітні покажчики чи солідний бібліографічний апарат.

У перелічених вище виданнях заголовок-літера розміщується, як правило, в алфавітному порядку, маючи легке для відшукування читачем своє порядкове місце серед заголовків такого ж ступеня. Подаємо схематичні приклади літерних заголовків із словникового видання (рис. 3) і службової частини наукового видання (рис. 4):

 

Рис. З Рис. 4

Заголовок-літера зустрічається, щоправда рідше, і у виданнях, де текст не розміщується за алфавітним принципом. Скоріше, це продиктовано авторською концепцією або смаком редактора чи видавництва в цілому. Скажімо, фрагменти тексту кожного розділу в книзі Д. Чижевського "Історія української літератури" діляться так (розділ "Класицизм"):

 

A. Літературний класицизм.

Б. Початки.

B. Героїко-комічна поема.

Г. Віршова поезія.

У видавничій практиці зустрічаються й комбіновані форми, коли одночасно застосовуються і номерні, й літерні заголовки.

Заголовок німий — це позначення завершення одного фрагмента тексту і початок іншого звичайним пробілом, спуском або кінцевою, нічим не заповненою, прогалиною. Практикується здебільшого у виданнях художньої, мемуарної літератури, публіцистики. Саме в таких виданнях, де сусідні частини тексту композиційно можуть і не пов'язуватися, нерідко, немає потреби визначати їх словесно тематичними заголовками. Однак німі заголовки мають суттєвий недолік: вони можуть непомітно губитися для читача, коли запрограмовані редактором чи автором пробіли потрапляють, у результаті першої верстки або переверстки, на кінець чи початок шпальти. У такому випадку доцільним видається набір першого слова наступного після пробілу фрагмента тексту прописними літерами, або виділення більшим розміром лише першої літери такого тексту.

Нижче подаємо оптимальні варіанти німих заголовків у середині (рис. 5) і на початку (рис. 6) шпальти.

 

Рис. 5 Рис. 6

Ø За місцем розташування на шпальті виділимо такі заголовки: заголовок на шмуцтитулі; заголовок шапкою; заголовок у розріз із текстом; заголовок у підбір із текстом; заголовок віконцем; заголовок боковиком.

Заголовок на шмуцтитулі — це заголовок, що розміщений на лицьовій стороні незадрукованого текстом аркуша. Як правило, такий прийом використовується у великих за обсягом виданнях, які складаються з кількох творів, або в яких складна внутрішня конструкція одного твору, поділена на частини, глави, розділи. Виділений таким чином текст легше відшукується читачем, виглядає в усій книзі підкреслено самостійним.

Шмуцтитул традиційно подається на правій, непарній, сторінці книжкового видання. Тому поява його не на своєму місці (на лівій, парній, сторінці) свідчить про непрофесійність видавця. Досвідчений редактор, разом із таким же верстальником, навіть твір класичної літератури, в якому ні скорочувати, ні додавати нічого не можна, може підігнати під наперед запрограмовані шмуцтитули та відповідні заголовки на них.

Колись, на зорі друкарства, оформлені у спрощеному варіанті шмуцтитули вміщували перед основним, розкішно оформленим, титулом. Функція першого була дещо прозаїчніша, ніж тепер: несучи в собі мінімальну інформацію для читача, охороняти наступний після нього титул від забруднення. Тому й дістав назву від двох німецьких слів: schmutz — брудний, titel — заголовок.

Доцільність, як і порядок оформлення заголовків на шмуцтитулах, визначає художник спільно з редактором. Переслідуючи ціль раціональніше використати незадруковану текстом таку шпальту, піднести її художньо-естетичну і пізнавальну функції, заголовок тут краще подавати на тлі логічно вмотивованого ілюстративного матеріалу, що помітно може доповнити сюжет, або з додаванням цитати, яка є квінтесенцією наступного розділу.

Шрифтова гама та сюжетні ілюстрації шмуцтитулів безумовно мають відповідати єдиному стилю оформлення видання, починаючи з обкладинки та титулу. Нумерація сторінок (колонцифри, колонтитули) тут не зазначаються.

Подаємо схематичні приклади заголовків, уміщених на шмуцтитулах книг: заголовок у поєднанні з графічним матеріалом (рис. 7) та заголовок у поєднанні з цитатою (рис. 8).

 

Рис.7 Рис. 8

Заголовок шапкою — це заголовок, що подається з певним спуском у верхній частині сторінки. Назву шапки він отримав тому, що собою ніби покриває (вкриває) весь текстовий ряд задрукованої сторінки.

За важливістю і ступенем покриття наступних фрагментів тексту такі заголовки стоять на другому місці після заголовків на шмуцтитулах. Отож, усі наступні заголовки будуть також перебувати під покриттям шапки.

Доцільність заголовка шапкою виправдана у виданнях одного твору із складною рубрикацією, або кількох творів, об'єднаних однією темою (скажімо, тематичний збірник статей). Для редактора важливо пам'ятати, що шрифтове вирішення, форма подачі і розмір спуску заголовків шапкою в кожному конкретному виданні мусять бути однаковими. Варіант розміщення рубрики шапкою схематично показаний на рисунку 9.

Заголовок у розріз із текстом є меншим за підпорядкуванням від заголовка шапкою. Ключове слово "у розріз" передбачає певну його автономію між закінченням одного фрагмента тексту і початком наступного: він ніби розрізує ці частини, з'єднуючи їх своєрідним містком — словесною назвою. Стоїть окремим рядком і має декілька варіантів розміщення на шпальті:

а) посередині шпальти (рис. 10);

б) з абзацного відступу (рис. 11);

в) у правому чи лівому краї шпальти (рис. 12);

г) з верхньою і нижньою відбивкою (рис. 13);

д) лише з верхньою відбивкою (рис. 14).

 

Рис. 9 Рис. 10 Рис. 11

Рис. 12 Рис. 13 Рис. 14

Заголовок у підбір із текстом фактично відкриває абзац і "домінує" над незначним за обсягом наступним фрагментом тексту, що складатиметься з кількох абзаців до кількох сторінок (рис. 15). Як правило, такий заголовок набирається шрифтом такого самого розміру, як і наступне речення, але відрізняється від нього напівжирним виділенням (рідше — міжлітерним пробілом). Має верхню відбивку. Через свою простоту не завдає жодного клопоту при складанні чи переформатуванні тексту.

Заголовок віконцем є своєрідним врізуванням в основний текст (рис. 16). На відміну від попереднього — складний для технічного виконання: будучи закритим текстом із трьох боків, має вміститися максимум у три-чотири "поверхи", без переносів у словах. Одна з важливих технічних вимог: довкола віконця не має бути абзацних відступів. Відрізняється від основного тексту напівжирним шрифтом.

Цей тип заголовка найпоширеніший у навчальних виданнях. Не розриваючи текст, він виконує роль своєрідних кустодів — так званих сторожових слів чи понять, які візуально систематизують виклад матеріалу, сприяють його засвоєнню. Традиційно студентам подобається поділ низки підтем, скажімо, одного параграфа на заголовки віконцем, оскільки у такий спосіб твориться щось на зразок конспекту.

Тому видавці, незважаючи на складність верстання, вимушені йти на це.

Заголовок боковиком. Сама назва вказує, що такий заголовок вміщується збоку тексту, на правому чи лівому березі шпальти (рис. 17). Його ще називають заголовок на маргіналії (від латинського margo — край, межа).

Потреба в таких заголовках виникає в кількох випадках:

а) коли концепція видання не передбачає розривання тексту заголовками;

б) коли характер видання спонукає до виокремлення таких заголовків із тексту для їх простішого відшукування читачем (скажімо, в довідниках);

в) коли поле шмуцтитулу чи звичайної шпальти, відведене для ілюстрації, залишається незаповненим.

 

Рис. 15 Рис. 16 Рис. 17

У яких виданнях доцільно це робити? По-перше, у виданнях подарункового або поліпшеного характеру з широким форматом шпальт, що дає можливість нетрадиційно подавати весь заголовковий комплекс; по-друге, у виданнях довідкового чи навчального характеру для спрощення пошуку інформації; по-третє, у виданнях з переважанням ілюстративного матеріалу для чіткішого виділення заголовків і текстівок.

3.2.2. Методика роботи редактора із заголовками. Незважаючи на певну розмаїтість заголовкового комплексу того чи іншого видання, цей специфічний складник тексту має не такі вже й трудні для запам'ятовування загальні правила побудови, вироблені багатолітньою редакторського практикою. Завдання редактора на цьому етапі полягає в тому, аби такі правила на початку ретельно засвоїти й далі дотримуватися їх. Тоді заголовковий комплекс у виданні буде чітко структурований, логічно підпорядкований і відчутно сприятиме кращому засвоєнню читачем тексту, полегшенню пошуку вибіркової інформації.

Загальні правила. Правило перше. На прикладі окремої глави чи розділу видання варто відпрацювати і графічно накреслити для себе схему підрядності всіх видів заголовків за місцем розташування на шпальті. Схематично вийде така послідовність: шмуцтитул, шапка, заголовок у розріз із текстом, заголовок у підбір з текстом, заголовок віконцем, заголовок боковиком. Це слід зробити для того, аби визначена схема бездоганно "спрацьовувала" і в наступних главах чи розділах видання. Скажімо, для книжкового видання принциповим є те, аби ніде не випала жодна ланка визначеного ланцюга підпорядкованості заголовків.

Правило друге. Змістова (тематична) підпорядкованість кожного наступного виду заголовка попередньому має бути чітко визначена і формою їх подачі: із зменшенням ступеня заголовка зменшується, в порівнянні з попереднім, і його шрифтовий розмір та змінюється фарбова гама виділення.

Правило третє. Витримана в єдиному ключі тематична й графічна підпорядкованість заголовкового комплексу цілого видання передбачає й однотипне синтаксичне та морфологічне оформлення заголовків. Серед найважливіших вимог цього блока редактору слід пам'ятати про такі:

• окремі слова чи словосполучення в заголовках подаються без скорочень;

• наприкінці заголовків, поданих у розріз тексту, як також і на шмуцтитулах та шапках, крапка не ставиться (виняток складають дитячі навчальні видання на зразок "Букварів", де це робиться з навчальною метою); інші розділові знаки (три крапки, знаки оклику та запитання) в таких видах заголовків ставляться;

• наприкінці заголовків, поданих у підбір тексту, крапка необхідна;

• у заголовках нумераційних і літерних крапка після літери чи номера ставиться у випадках, коли далі йде текст. Наприклад: Розділ 1. Походження назви Україна; § 3. Виникнення письма;

• у заголовках нумераційних і літерних крапка після літери чи номера не ставиться у випадках, коли текст подається з нового рядка. Наприклад:

Розділ 1

Походження назви Україна

§3

Виникнення письма

 

Правило четверте. Весь заголовковий комплекс видання потребує ідентичного його відтворення у змісті. Остаточну відповідність усіх заголовків тексту зі змістом редактор звіряє на етапі підписання оригінал-макета до друку.

 

ІМЕНА

1. Європейські, американські, австралійські подвійні, потрійні і т. д. імена пишуться з великої літери кожне, незважаючи на те, чи є між ними дефіс, чи нема: Джордж Ноел Гордон Байрон, Жан-Жак Руссо.

2. Дефіс в іменах, які пишуться через дефіс, зберігається між ініціалами: Ж.-Ж. Руссо.

3. Китайські власні імена складаються з двох частин, кожна з яких пишеться з великої літери; дефіс усередині другої частини не ставиться: Ден Сяопін, Цзян Цземінь.

4. В'єтнамські, корейські, бірманські власні імена складаються здебільшого з трьох частин, кожна з яких пишеться з великої літери; дефісів між цими частинами не ставлять: Кім Чен Ір, Фам Ван Донг, У Не Він.

5. Артиклі, прийменники, частки ван, да, дас, де, день, дер, ді, дос, дю, па, ле, фон та ін. у західноєвропейських прізвищах та іменах пишуться з малої літери й окремо від інших частин: Людвіг ван Бетховен, Леонардо да Вінчі, Макс фон дер Грюн.

6. Зазначені артиклі, прийменники, частки пишуться з великої літери, якщо вони злилися з іншою частиною прізвища в одне слово (пишуться разом чи через дефіс) або в мові-джерелі пишуться з великої літери: Дюбуа, Ларошфуко, Шарль Де Костер.

7. Скорочена частка Де (де) в західноєвропейських прізвищах приєднується до іншої частини прізвища чи імені через апостроф: Ґабрієле Д'Аннунціо, Жанна д'Арк.

8. Частка О перед ірландськими прізвищами пишеться з великої літери й через апостроф: О'Коннор, О'Ніл (псевдонім Вільяма Сідні Портера О. Генрі не має ірландського походження).

9. Частки Сан-, Сен-, Сент- перед західноєвропейськими прізвищами пишуться з великої літери й приєднуються дефісом: Антуан де Сент-Екзюпері, Сен-Жюст, Сан-Мартін.

10. Частка Мак найчастіше пишеться разом з наступним словом у прізвищі, проте може писатися в окремих випадках (за традицією) й через дефіс (не можна писати Мак окремо від наступної частини або за написання Мак разом з наступною частиною писати цю наступну частину з великої літери): Макдональдс, Мак-Грегор, але не Мак Грегор і не МакГрегор.

11. Частка і в західноєвропейських прізвищах пишеться з малої літери й приєднується дефісами: Хосе Ортега-і-Гассет, Рієго-і-Нуньєс.

12. Слова дон, донья, які означають «пан», «пані», пишуться з малої літери, окремо від іспанських імен і мають форми непрямих відмінків: дон Фернандо, донья Клемента, дона Фернандо, доньї Клементи. Слово дон пишеться з великої літери тільки у двох іменах Дон Кіхот (герой Сервантеса) і Дон Жуан (герой Байрона). Довідники з правопису рекомендують також написання цих імен через дефіс: Дон-Кіхот, Дон-Жуан.

13. Перша частина Ібн арабських, тюркських та інших східних імен пишеться з великої літери й здебільшого приєднується до наступної частини дефісом (крім Ібн Сіна та деяких інших): Ібн-Ясир.

14. Складники арабських, тюркських, перських та інших східних імен, які позначають родинні стосунки, соціальний стан тощо, а також службові слова пишуться здебільшого з малої літери й приєднуються до імені через дефіс: Керим-ага, аль-Джахм, ас-Салем, Турсун-заде, Мамед-огли, Сейф уль-Іслам, Мірза-хан.

15. Частка сан у японських власних іменах пишеться з малої літери й приєднується до них через дефіс: Коміяма-сан, Чіо-Чіо-сан.

НАЗВИ

1. Службові слова всередині складних географічних назв пишуться з малої літери й приєднуються двома дефісами: Айн-ель-Хаджель, Ріо-де-Жанейро, Ростов-на-Дону.

2. В образних назвах зарубіжних країн з великої літери пишуть або перше слово, або слово, яке підкреслює характерну ознаку об'єкта: Країна сонця, що сходить; острів Свободи; Країна ранкової свіжості.

3. У назвах зарубіжних інформаційних агентств усі слова, крім родового, пишуться з великої літери. Назву агентства в лапки не беруть: агентство Франс Пресс, агентство Юнайтед Пресс Інтернешенал.

4. Назви середніх навчальних закладів неодиничного характеру пишуться з малої літери: медичне училище №1, технічне училище №5 м. Львова, середня школа №53 м. Львова. Проте якщо до складу назви входить слово, що вказує на одиничний характер навчального закладу, то цю назву треба писати з великої літери: Музичне училище ім. М.В.Лисенка.

5. У словосполученнях, що складаються з родової назви й назви в лапках, з великої літери пишеться тільки назва в лапках: театр «Глобус», журнал «Дзвін», стадіон «Динамо».

6. Неповна назва, яка замінює повну, пишеться з великої літери: Театр опери та балету (замість Львівський державний академічний театр опери та балету ім. С.Крушельницької).

7. Назви зарубіжних фірм, компаній, концернів, банків тощо транскрибують українськими літерами й беруть у лапки. З великої літери в цих назвах пишуть перше слово в лапках і власні імена: компанія «Дженерал моторс», фірма «Соні».

8. Назви зарубіжних фірм, компаній, концернів, банків тощо у вигляді літерної абревіатури в лапки не беруть: фірма АЕГ, МББ.

9. У назвах творів, журналів, газет тощо з великої літери пишуть перше слово в лапках: поема «Чорнобильська мадонна», журнал «Слово і час», газети «Галицька зоря», «Львівський кур'єр», фільм «Кавказька полонянка». Написання всіх слів з великої літери, прийняте в нас у кінці XIX - на початку XX ст., а в діаспорі подекуди ще й зараз (під впливом мови тієї країни, в якій живе українець), не можна визнати сучасним і нормативним. Таке написання не варто зберігати навіть у бібліографічних описах.

10. У заголовку художнього твору з двох назв, поєднаних сполучником або (зрідка чи), другі лапки ставлять тільки після другої назви, а перша назва від другої (перед сполучником) відокремлюється комою. Перше слово в обох назвах пишеться з великої літери: «Глитай, або ж Павук»; «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно».

11. Писати назви творів, журналів, газет тощо в тексті мовою оригіналу доцільно тільки в тому разі, коли автор дає бібліографічну, фільмографічну, медіаграфічну чи ін. довідку. При цьому в дужках варто наводити затранскрибовану назву або переклад.

12. Назви культових книг пишуть без лапок з великої літери: Апостол, Біблія, Коран.

13. Серійні назви машин у вигляді літерних абревіатур, поєднаних з номерами чи без них, не беруть у лапки: Ан-70; КрАЗ; бомбардувальники В-52, В-1; МАЗ-500.

14. Назви КЛА (космічних літальних апаратів) пишуться з великої літери й беруться в лапки: штучний супутник Землі «Січ-1», космічний корабель «СоюзТМ-34», транспортний космічний корабель «Прогрес», космічні кораблі багаторазового використання «Колумбія», «Дискавері», «Атлантіс», «Челленджер», «Індевор», «Буран», станція «Мир».

15. Займенники Ви і Ваш пишуться з великої літери як форма ввічливого звертання до однієї людини в офіційних стосунках та в особистих листах. У звертаннях до декількох осіб ці займенники пишуться з малої літери.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.017 сек.)