АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ПЕРЕДМОВА. Сучасний етап розвитку аграрного сектора України характеризується переходом до ринкових відносин на фоні реформування вітчизняної економіки

Читайте также:
  1. ПЕРЕДМОВА
  2. Передмова
  3. ПЕРЕДМОВА
  4. ПЕРЕДМОВА
  5. Передмова
  6. Передмова
  7. Передмова
  8. ПЕРЕДМОВА
  9. ПЕРЕДМОВА
  10. Передмова
  11. Передмова

 

Сучасний етап розвитку аграрного сектора України характеризується переходом до ринкових відносин на фоні реформування вітчизняної економіки, кардинальною зміною організаційної структури управління сільськогосподарським виробництвом, появою нових організаційно-правових форм господарювання. За цих умов статистика сільського господарства стає не тільки джерелом відомостей про найважливіші явища і процеси, що відбуваються в АПК країни, про його стан і розвиток, але й вагомим знаряддям успішного й ефективного управління і керівництва сільськогосподарським виробництвом.

Виходячи з цього важливого значення набуває підвищення рівня теоретичної, а особливо практичної підготовки майбутніх економістів, зокрема опанування ними професійних знань і практичних навичок з методики і форм, видів і способів проведення статистичного спостереження сільськогосподарського виробництва, розроб­ки та аналізу статистичних даних з урахуванням особли­востей даної галузі народного господарства та сьогод­нішнього стану її розвитку.

 

Розділ 1
ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ, ЗАВДАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ
СТАТИСТИКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

1.1. Об’єкт статистики сільського господарства
та його особливості

Сільське господарство є однією з найважливіших і провідних галузей народного господарства України. У 1999 р. його частка становила майже 15 % валового внутрішнього продукту, понад 20 % національного доходу, у ньому працювало понад 20 % населення, зайнятого у народному господарстві, використовувалося майже 25 % основних фондів.

Саме в аграрному секторі виробляються продукти харчування для населення країни, сировина для переробної промисловості, забезпечуються інші потреби суспільства. Від розвитку сільського господарства багато в чому залежить життєвий рівень і добробут населення: розмір і структура харчування, середньодушовий дохід, рівень споживання товарів і послуг, соціальні умови життя. Попит населення на товари народного споживання майже на 75 % покривається за рахунок цієї галузі економіки.

Статистика сільського господарства — одна з основних галузевих статистик, яка розробляє зміст і методи обчислення та аналізу статистичних показників, що характеризують стан і розвиток сільського господарства. Об’єктом її вивчення є сільське господарство як галузь матеріального виробництва, в якій праця людини спрямована на вирощування рослин і тварин, а також на використання життєдіяльності рослин і тварин для одержання продукції. Тому при статистичному вивченні сільського господарства слід чітко визначити його істотні ознаки та характерні риси, що дають змогу виокремити сільськогосподарське виробництво від інших видів економічної діяльності.

У статистиці під об’єктом спостереження розуміють сукупність явищ і процесів, які підлягають обстеженню. Чітке визначення суті та меж об’єкта спостереження має винятково важливе значення, адже від цього значною мірою залежить одержання повних і достовірних статистичних даних про об’єкт спостереження.

За міжнародними стандартами вид економічної діяльності визначається використанням ресурсів (обладнання, робоча сила), виробничим процесом (технологія, вид сировини, матеріали) і виходом продукції або послуг, а галузь — як сукупність виробничих одиниць з однорідним виробництвом відповідно до класифікації продуктів і послуг.

Зазначимо, що згідно з чинним за часів колишнього Радянського Союзу Загальним класифікатором галузей народного господарства (ЗКГНГ) усі галузі економіки розподілялися на виробничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належали промис­ловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок у частині обслуговування ними підприємств виробничої сфери, торгівля і громадське харчування, заготівля, матеріально-технічне постачання і збут. До речі, такого поняття, як матеріально-тех­нічне постачання і збут, не існує в зарубіжній статистиці. До невиробничої сфери належали освіта, наука, охорона здоров’я, культура, мистецтво та ін. Деякі типи підприємств могли відноситися як до виробничої, так і невиробничої сфери, залежно від того, яке підприємство чи організацію вони обслуговували.

Згідно з міжнародними стандартами всі види економічної діяльності поділяються на добувні, обробні і такі, що надають послуги. До добувних видів належать сільське господарство, мисливство, лісове і рибне господарство та власна добувна промис­ловість; до обробних — обробна промисловість, виробництво електроенергії, газу та води. Решта видів діяльності, приміром, будівництво, торгівля, наука, охорона здоров’я, державне управління, вважаються такими, які надають послуги.

У новій національній Класифікації видів економічної діяльності виділено як галузь економіки секцію «Сільське господарство, мисливство та лісове господарство», розділ «Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги» і групи «Рослинництво», «Тваринництво», «Вирощування культур у поєднанні з тваринництвом (змішане сільське господарство)» та «Надання послуг у галузях рослинництва і тваринництва». Кожна з цих груп, у свою чергу, поділена на класи і підкласи, зміст яких розглядатиметься далі у відповідних розділах навчального посібника. Тут ми лише в контексті визначення об’єкта статистики сільського господарства зазначимо, що у відповідних класах і підкласах групи «Рослинництво» окремими позиціями виокремлено збирання лісових грибів, збір дикорослих фруктів та ягід, лісових горіхів. Крім того, до сільського господарства, починаючи з 1997 р., належить і такий вид економічної діяльності, як вирощування грибів на промисловій основі (печериці, або шампіньйони, гливи).

Змішане сільське господарство — це багатогалузева діяльність у рослинництві та тваринництві, коли по жодному з них рівень спеціалізації не перевищує 66 % обсягу товарної сільськогосподарської продукції підприємства. Ця група не має характер­них видів продукції, тому вона класифікується в інших групах. До послуг у сільському господарстві не належить тіпання льону, ветеринарні послуги, посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, транспортування сільськогосподарської продукції, послуги з організації сільськогосподарських виставок та ярмарків, консультації з питань комерційної діяльності та управління. Детальніший розподіл видів продуктів і послуг, пов’язаних з сільськогосподарським виробництвом, наведено в Державному класифікаторі продукції та послуг у розділі «Продукція сільського господарства, мисливства та пов’язані з нею послуги» секції «Продукція сільського господарства, мисливства та лісового господарства».

При визначенні об’єкта статистики сільського господарства важливо враховувати і таку особливість, що саме сільськогосподарське виробництво закінчується в той момент, коли у сирому вигляді той або інший продукт отримано в результаті визна­ченого природного циклу розвитку рослин і тварин, наприклад бульби картоплі, насіння соняшнику, фрукти, молоко, яйця тощо. Промислова ж переробка цих продуктів, навіть якщо вона здійснюється на місці, тобто на самих сільськогосподарських підприємствах (помел зерна, виробництво крохмалю, олії, тваринного масла, сушіння плодів, забій худоби і т. п.), не може вважатися продовженням сільськогосподарського виробництва, а має розглядатися як елемент переробної промисловості.

У системі національних рахунків сільське господарство представлено двома підрозділами: сільськогосподарське виробництво і сільськогосподарське обслуговування. Сільськогосподарське виробництво включає рослинництво і тваринництво, а сільськогосподарське обслуговування — надання сільськогосподарському виробництву послуг за винагороду чи за контрактом. Їх складові у розрізі національної Класифікації видів економічної діяльності будуть розглянуті далі у відповідних розділах навчального посібника.

Природніособливостісільського господарства проявляються у тому, що, по-перше, тут засобами виробництва виступають живі організми рослин і тварин, які розвиваються на основі біологічних законів, отже, економічний процес відтворення тісно переплітається з природним відтворенням рослин і тварин; по-друге, в сільському господарстві головним засобом виробництва виступає земля, яка має цілу низку своїх особливостей; по-третє, виробництво сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від природно-кліматичних умов (клімату, рельєфу місцевості, погодних умов, якості ґрунту та ін.).

Економічні особливостісільського господарства полягають у тому, що відтворення у ньому відбувається безпосередньо на власній основі в натуральній формі. Це призводить до того, що більша частина продукції залишається у сільському господарстві і використовується для поновлення процесу виробництва: насіння і садивний матеріал витрачають на сівбу і садіння, молоко — на випоювання телят тощо.

Соціально-економічні особливості сільського господарства виявляються у тому, що продукцію цієї галузі виробляють підприємства, які засновані на різних формах власності: поряд з державними підприємствами (радгоспами та іншими) сільськогос­подарську продукцію виробляють сільгосппідприємства, засновані на принципах приватної власності на землю і майно. Це:

· сільськогосподарські виробничі кооперативи підприємства, створені для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарств на основі об’єднання власників землі і майна з обов’язковою трудовою участю в їх діяльності та залученням майна і землі інших громадян в оренду на відповідних договірних умовах;

· приватно-орендні підприємства — підприємства, створені на орендних засадах, за яких власник землі і майна орендує землю і майно інших громадян з обов’язковим укладанням договору, в якому зазначаються розмір плати за оренду майна і землі та права і обов’язки сторін;

· сільськогосподарські акціонерні товариства — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства; при цьому акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкриті, акції яких розповсюджуються для придбання вільно, без обмежень, і закриті, акції яких розповсюджуються тільки між засновниками;

· товариства з обмеженою відповідальністю — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділе­ний на частки, розмір яких визначається установчими документами;

· командитні товариства — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку; таке товариство складається з одного або більше учасників з повною відповідальністю та одного або більше учасників з обмеженою відповідальністю (вкладників) та інших виробничих сільськогосподарських формувань;

· селянські (фермерські) господарства — господарства, які виробляють товарну сільгосппродукцію, займаються її переробкою та реалізацією; при цьому роботи ведуться на землі: власній, довічно успадкованій; придбаній у власність; наданій у постійне користування або орендованій; застосовуються власні і (або) орендовані засоби виробництва та особиста і частково наймана праця;

· особисті підсобні господарства населення, які є приватною власністю громадян.Зазначені особливості сільського господарства впливають на вибір методів статистичного обстеження явищ і процесів, що відбуваються у цій галузі, на побудову системи статистичних показників з метою їх всебічної характеристики.

 

1.2. Предмет і методи статистики
сільського господарства

Якщо об’єктом статистики сільського господарства є сільськогосподарське виробництво в цілому як специфічна галузь господарсько-економічної діяльності, то її предметом є явища і процеси, що відбуваються в сільськогосподарському виробництві, у нерозривному зв’язку з їх якістю. Статистика також досліджує кількісний вираз закономірностей розвитку сільськогосподарського виробництва за конкретних умов місця і часу.

У наведеному визначенні предмета статистики сільського господарства слід підкреслити два істотні моменти:

1. Нерозривна єдність кількісної сторони масових явищ і процесів, які відбуваються в сільськогосподарському виробництві, з якісною стороною. Це означає, що одержані в результаті вивчення конкретного масового явища числа самі по собі не є статистичними величинами, або статистичними показниками. Вони стають ними, якщо те чи інше число пов’язане з якісним змістом. Отже, статистичний показник — це єдність якісного і кількісного відображення визначеної властивості того або іншого явища. Якісний зміст показника визначається сутністю явища, місцем і часом його існування та складовими; а кількісна сторона — це його конкретна цифрова характеристика з позначенням одиниць виміру, наприклад чисельність селянських (фермерських) господарств в Україні на 1 січня 2000 р. або виробництво молока в усіх категоріях господарств України за той або інший період.

Отже, кількісне відображення якісної сторони масових явищ і процесів у статистиці сільського господарства досягається цілісною і визначеною системою статистичних показників.

2. Статистика сільського господарства досліджує кількісний вираз закономірностей розвитку сільськогосподарського виробництва за конкретних умов місця і часу. Це означає, що вона вивчає не взагалі статистику сільського господарства, а статистику сільськогосподарського виробництва у конкретній країні, враховуючи особливості його розвитку на сучасному етапі. Потрібно також мати на увазі, що система показників у статистиці сільського господарства не залишається постійною, їй властиві безперервні зміни: одні показники втрачають своє значення, інші набувають більшої ваги, з’являються нові показники. Особливо це характерно для нинішнього часу, коли у зв’язку з переходом на ринкові умови господарювання, виникненням нових організаційно-правових форм виробництва та реалізації продукції у сільському господарстві відбуваються докорінні зміни.

Предмет і метод статистики становлять єдине ціле. Термін «метод» походить від грецького слова methodas, що буквально означає «шлях до чогось», «шлях пізнання (або дослідження»), «вчення», «теорію». У найзагальнішому філософському значенні мається на увазі засіб пізнання як певна сукупність або система прийомів, способів з метою уявного відтворення предмета, що вивчається.

Метод статистики сільського господарства — це сукупність засобів і прийомів, які використовуються для вивчення стану і розвитку сільського господарства. Загальним для всіх наук і, зокрема, для статистики сільського господарства, є діалектичний метод, який визначає основні принципи наукового підходу до вивчення будь-яких явищ природи і суспільства і вимагає, щоб їх вивчали не ізольовано одне від одного, а виходячи з їх взаємозв’язку і взаємозалежності, в їх розвитку, враховуючи перехід кількісних змін у докорінні якісні, зважаючи, що кожне явище характеризується єдністю та боротьбою протилежностей. Статистика сільського господарства враховує ці закони діалектики, пристосовуючи їх до своєї специфіки. Так, закон переходу кількості в якість є законом діалектики. Однак, якщо діалектика лише формує цей закон у загальних положеннях, то статистика сільського господарства за допомогою системи своїх показників може кількісно його виразити, тобто виміряти перехід кількості в якість. Наприклад, вносять добрива якогось виду під посів певної культури, в результаті чого врожайність цієї культури підвищується. Продовжуємо збільшувати кількість внесених добрив — врожайність зростає, тобто підвищення кількості внесених добрив дає нову якість — прибавку врожайності. При цьому ми можемо кількісно визначити, яку саме прибавку врожайності ми одержуємо при збільшенні визначеної кількості внесених добрив.

При дослідженні масових явищ і процесів, що відбуваються у сільському виробництві, статистика сільського господарства широко використовує також методи, розроблені теорією статистики: статистичне спостереження; зведення і групування статистичних даних, абсолютних, відносних і середніх величин; побудова та аналіз рядів динаміки; індексний метод; вибірковий метод; кореляційно-регресійний і дисперсійний аналіз; графічний метод та ін.

У сучасній статистичній практиці воно насамперед проводиться за формою власності і господарювання, при цьому виділяються такі соціально-економічні категорії господарств:

1. Сільськогосподарські підприємства — підприємства різних форм власності, діяльність яких спрямована на виробництво товарної сільськогосподарської продукції, а саме: державні (радгоспи та ін.) підприємства, кооперативні (сільськогосподарські виробничі кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обме­женою відповідальністю та ін.), приватні підприємства (крім селянських (фермерських) господарств).

2. Особисті підсобні господарства населення, включаючи господарства орендарів-громадян.

3. Селянські (фермерські) господарства.

У зв’язку з реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної власності на землю і майно відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. та створення на їх базі нових агроформувань, розробка статистичних звітів по сіль­ському господарству, починаючи з 2001 р., проводитиметься в розрізі таких категорій господарств:

1. Сільськогосподарські підприємства, з них державні сільськогосподарські підприємства, до яких належать:

· радгоспи, інші державні підприємства, скотобази та підсобні господарства Міноборони;

· недержавні сільськогосподарські підприємства, в тому числі: господарські товариства; сільськогосподарські кооперативи;

· підсобні та інші сільськогосподарські підприємства (колективні, міжгосподарські, підсобні господарства, інші несільськогосподарські підприємства, установи та ін.);

· приватні (приватно-орендні) підприємства;

· селянські (фермерські) господарства.

2. Господарства населення, включаючи фізичних осіб-орендарів.

В Україні сільське господарство ведеться в різноманітних при­родно-економічних умовах, організація, рівень і структура сільськогосподарського виробництва в яких істотно відрізняються. Щоб вивчити особливості розвитку аграрного виробництва в окремих зонах і регіонах, у статистиці сільського господарства широко застосовуються групування одиниць спостереження за територіальною ознакою в розрізі економічних районів, природно-економічних зон (Степ, Лісостеп, Полісся) та адміністративно-територіальних і виробничих одиниць.

 

1.3. Значення та завдання статистики сільського господарства
на сучасному етапі

 

Статистика сільського господарства — головне джерело економічної інформації про всі явища і процеси, які мають місце в цій важливій галузі народного господарства. Тому її наукове і практичне значення було завжди досить вагомим.

Наукове і практичне значення статистики сільського господарства дедалі зростає сьогодні, коли в сільському господарстві України відбуваються докорінні зміни в економічних відносинах, триває аграрна реформа, з’являються нові організаційно-правові форми виробництва і реалізації продукції. За умов ринкової економіки статистика сільського господарства є не тільки джерелом даних про найважливіші процеси, що відбуваються в сільському господарстві країни, про його стан і розвиток, але й важливим знаряддям успішного та ефективного управління сільськогосподарським виробництвом. Саме цим визначаються основні зав­дання статистики сільського господарства на сучасному етапі, які зводяться до такого:

а) збирання, розробка і своєчасне доведення до керівних органів повних і вірогідних даних про стан і розвиток сільськогосподарського виробництва для прийняття ними рішень щодо завдань, пов’язаних з формуванням аграрної політики, розробкою різних програм розвитку сільськогосподарського виробництва та заходів з їх реалізації;

б) інформування про основні підсумки і тенденції розвитку сільського господарства населення, науково-дослідних установ, громадсько-політичних організацій і окремих громадян.

За умов ринкової економіки важливим елементом статистичної інформації являються систематизовані дані про суб’єктів, що господарюють (підприємства, заклади, організації, домашні господарства і т. д.), та їх найважливіші характеристики. Для одержання таких даних статистичні органи в усьому світі складають і періодично поновляють регістри господарюючих суб’єктів.

Сучасні завдання статистики сільського господарства визначені Програмою реформування державної статистики на період до 2002 р., яка була розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1998 р. № 971 на виконання Указу Президента України від 22 листопада 1997 р. № 1299 «Про заходи щодо розвитку державної статистики». У цій Програмі записано: «Головна мета Програми — завершення системного реформування статистики для найбільш повного задоволення потреб органів державної влади та інших користувачів в об’єк­тивній статистичній інформації щодо соціально-економічного розвитку країни, її регіонів, галузей, секторів економіки та господарюючих суб’єктів». У Програмі, зокрема, передбачено:

1. Реформування системи статистичних показників з метою забезпечення об’єктивного відображення змін у суспільстві та економіці і створення на цій основі статистичної інформаційної бази, яка дає змогу характеризувати, по-перше, стан реформування господарського механізму; по-друге, — процеси функціонування національної економіки, її розвиток та ефективність; по-третє, — соціальне становище країни.

2. Перехід до нових форм державного статистичного спостереження, зокрема, від суцільних методів спостереження (звітності) до вибіркових обстежень, які дають змогу отримувати детальнішу та якіснішу інформацію у коротші терміни та за менші кошти, а також до широкого застосування економічних переписів, які дозволяють отримувати повну і достовірну інформацію про об’єкти дослідження і, що дуже важливо, здійснювати різноманітні дорахунки показників у період між окремими переписами і до так званих комбінованих методів спостереження, в основу яких покладено формування статистичної інформації з використанням усіх можливих джерел як державної, так і відомчої звітності. Планується також удосконалення існуючих і запровадження нових моніторингів та уніфікація статистичної звітності незалежно від галузей економіки і видів економічної діяльності, форм власності та господарювання.

3. Удосконалення методології комплексного аналізу соціально-економічного розвитку України, основними напрямами якої є:

· розробка методологічних основ макроекономічного аналізу економіки в цілому та її інституціональних секторів;

· розробка єдиної методологічної основи аналізу галузевих систем статистичної інформації відповідно до вимог і особливостей розвитку галузей на ринкових засадах;

· створення методології аналізу кон’юнктури товарних ринків, первинних і вторинних фондових ринків з урахуванням прийнятих у світовій практиці принципів системного аналізу.

4. Розробка та впровадження державних класифікацій і реєстрів, що є однією з основних передумов гармонізації державних інформаційних потоків, підвищення рівня розв’язання завдань з проведення аналізу стану та прогнозування розвитку на­ціональної економіки, вивчення багатьох міжгалузевих і міжвідомчих проблем. Система статистичних реєстрів повинна охопити весь обсяг статистичної інформації щодо різноманітних об’єк­тів дослідження, стати інформаційною базою для організації й планування несуцільних статистичних обстежень, у тому числі вибіркових.

5.Удосконалення системи розповсюдження статистичної інформації, необхідність якої диктується переходом національної статистики на міжнародні стандарти. Слід зазначити, що Міжнародний валютний фонд у 1996 р. розробив міжнародний стандарт у галузі поширення інформації, в якому розглянуті такі питання, як зміст, періодичність і своєчасність подання статистичної інформації, її якість, ступінь довіри до неї і доступ до неї громадськості та інших користувачів. Застосування цього стандарту дозволить підвищити ефективність функціонування національної сис­теми розповсюдження статистичної інформації.

1.4. Сучасна організація статистики
сільського господарства в Україні

В Україні статистика організована відповідно до державного та адміністративно-територіального поділу. У країні функціонує єдина розгалужена мережа державних статистичних органів, що здійснюють свою роботу за єдиним планом, єдиною методологією та єдиним керівництвом на чолі з Державним комітетом статистики України (Держкомстат України).

Роботами із статистики сільського господарства безпосередньо керує Управління статистики сільського господарства і навколишнього середовища Держкомстату України. У складі Управління статистики сільського господарства та навколишнього середовища — 6 відділів: статистики землеробства, статистики тваринництва, статистики заготівель, статистики сільськогосподарських підприємств, статистики природних ресурсів та навколишнього середовища і зведених робіт.

Джерелами статистичних даних про сільське господарство є статистична звітність і спеціально організовані спостереження.

Звітність — це така форма збору статистичних даних, за якої кожний суб’єкт діяльності регулярно подає відомості до державних органів статистики у вигляді документів (звітів) спеціально затвердженої форми. Звіти складаються на підставі даних оперативного та бухгалтерського обліку.

Система звітності в сільському господарстві визначається табелем звітності (списком діючих форм звітності, що затверджується Держкомстатом України), в якому зазначаються номер форми звіту, найменування звіту, періодичність і термін подання, кому і ким подається звіт, спосіб його подання.

З метою одержання відомостей про такі та інші явища і процеси, що мають місце в сільському господарстві, застосовуються спеціально організовані спостереження, які проводяться також з метою доповнення і перевірки даних поточної звітності. Розрізняють такі основні види спеціально організованих спостережень, як переписи, одноразові обліки, спеціальні обстеження.

Перепис — це суцільне або вибіркове спостереження масових явищ з метою їх вивчення на певну дату. Особливістю переписів є те, що вони проводяться одночасно по всій території країни за єдиною програмою. Як правило, перепис здійснюється періодично. Прикладом суцільного перепису в сільському господарстві може бути проведений в Україні в липні 1998 р. перепис багаторічних насаджень у сільськогосподарських підприємствах, підсобних господарствах населення, садівницьких товариствах та селянських (фермерських) господарствах, а прикладом вибіркового перепису — проведений в Україні в кінці 1997 р. вибірковий перепис селянських (фермерських) господарств. Принагідно зазначимо, що в країнах з розвинутою ринковою економікою звичайною практикою є проведення різних суцільних економічних пе­реписів один раз за кілька років з доповненням їх вибірковими обстеженнями між переписами.

Обліки — суцільні або вибіркові спостереження масових явищ, які ґрунтуються на даних огляду, опитування та документальних записах. Вони можуть бути періодичними або одноразовими. Прикладом суцільного одноразового обліку є облік поголів’я худоби, який щорічно проводиться державними органами статистики по всіх категоріях господарств України, а вибіркового — проведений у 1997 р. вибірковий облік розмірів посівних площ сільськогосподарських культур, що знаходяться в користуванні та власності особистих підсобних господарств населення у сільській місцевості, містах, міських і робітничих селищах.

Спеціальні обстеження — несуцільне спостереження окремих масових явищ певної тематики, що виходить за межі звітності. Вони можуть бути періодичними або одноразовими. Опитування — несуцільне спостереження думок, мотивів, оцінок, що реєструються зі слів респондентів. Винятком є суцільне опитування всього населення — референдум, тобто масове волевиявлення щодо принципових соціально-політичних та економічних питань.

Статистика сільського господарства постійно розвивається і у зв’язку з активізацією ринкових відносин, а також новими завданнями, які стоять перед сільським господарством. Реалізація комплексу заходів, спрямованих на відновлення сільськогосподарського виробництва на якісно новій основі — розбудови високорозвинутої конкурентоспроможної галузі, здатної задовольнити як внутрішні, так і експортні потреби країни, висуває нові підвищені вимоги до статистики сільського господарства, вимагає подальшого вдосконалення її методології.

 

Контрольні запитання

1. Дайте визначення об’єкта статистики сільського господарства і вкажіть, які існують погляди щодо цього поняття.

2. Визначте терміни «економічна діяльність», «вид економічної діяльності» і дайте характеристику основних груп, на які згідно з міжнародними стандартами поділяються всі види економічної діяльності.

3. Назвіть секції, розділи, групи щодо сільського господарства за українською Класифікацією видів економічної діяльності, а також СНР.

4. Дайте характеристику природним особливостям сільського господарства як об’єкта статистичного дослідження.

5. У чому полягають економічні особливості сільського господарства як об’єкта статистичного дослідження?

6. У чому полягають соціально-економічні особливості сільського господарства як об’єкта статистичного дослідження? Дайте характеристику основним типам аграрних формувань.

7. Визначте предмет статистики сільського господарства і назвіть характерні особливості, які відрізняють предмет статистики сільського господарства від предмета інших економічних наук.

8. У чому полягає суть методу статистики сільського господарства? Поясніть особливості її методів.

9. Які організаційні форми статистичного спостереження застосовуються при обстеженні сільського господарства? Назвіть їх особливості.

10. Назвіть основні джерела статистичної інформації про сільське господарство.

11. Назвіть основні завдання статистики сільського господарства на сучасному етапі.

12. Як організована сучасна статистика сільського господарства в Україні?

Розділ 2
СТАТИСТИКА РОСЛИННИЦТВА

2.1. Об’єкт, завдання та система показників
статистики рослинництва

Рослинництво є однією з найважливіших галузей сільського господарства України, яка забезпечує виробництво продуктів харчування рослинного походження, сировини для харчової, легкої, фармацевтичної, комбікормової та інших галузей промисловості, кормів для сільськогосподарських тварин. Питома вага продукції рослинництва у валовій продукції сільського господарства України у 1999 р. в порівнянних цінах 1996 р. становила 54,5 %.

Рослинництво це певна сукупність видів економічної діяльності і послуг, в результаті яких виробляється продукція рослинного походження.

Види економічної діяльності та послуги, які згідно з українською Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) належать до рослинництва і становлять об’єкт статистики рослинництва, наведені в (табл. 1).

 

Таблиця 1


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.014 сек.)