Символи влади та їх роль

Окрім влади традиції, що домінувала в архаїчних соціумах, визначальну роль в організації владних відносин традиційного суспільства відігравали символи. До того ж, владний символізм притаманний і більш сучасним суспільним системам. Ми можемо констатувати, що деякі символи, які мали місце в доіндустріальних соціумах, продовжують активно використовуватись і в сучасних суспільствах різних типів, тому теоретичний аналіз ролі символів в організації владних відносин залишається актуальним напрямом досліджень сучасної політичної науки.

Взагалі символізм приманний майже всім примітивним соціумам, а його головна роль полягає у маркуванні владних статусів індивідів таких суспільних організмів. Зокрема, завдяки символам проводилась межа між володарюючи ми та підвладними, таким чином, символи влади маркували статус індивіда в суспільній ієрархії в цілому, і владній, зокрема.

Слово «символ» прийшло до нас зі Стародавньої Греції, де воно позначало речовий знак того чи іншого суспільного угрупування. Сьогодні в якості символу влади можуть розглядатися як певні матеріальні предмети, так і не матеріальні речі, що маркують, як вже зазначалося, місце індивіда в суспільстві, при чому тут маються на увазі як безпосередні відносини владного домінування, так і неформальні соціальні та владні відносини.

Політична система архаїчного соціуму безпосередньо проявляється у сфері символів, де кожен символ має свій знак та звучання, а механізм їх поєднання є функцією знакової системи. Первісні племена, які не мали писемності, створювали знакові системи образів, символів, що втілювались у предметах, навіть в одязі. Управління знаковою системою означає управління смислами за допомогою заданого контексту, що розшифровується через певний символічний код.

На думку О. Калиновської, символічна політика «є видом політики, який діє в царині політичної свідомості й спрямований на конструювання і підтримання легітимності влади на рівні довіри до її інститутів та персон. Вона реалізується через субституції (підміна політичної реальності в свідомості громадян), відтворення існуючого кредитування або суспільного договору в символічних діях та харизматичного права на легітимну владу». При цьому, як зазначає дослідниця, суб’єктами символічної політики є політичні суб’єкти, що мають певний символічний капітал, а об’єктом й одночасно середовищем функціонування – політичний дискурс, що робить можливим співвідношення символічного та політичного просторів [68].

Щоб проілюструвати важливу роль символів у суспільному та політичному житті наведемо декілька прикладів. Так, В. Бочаров зазначає, що в архаїчних суспільствах зміна влади передбачала заміну атрибутики. В якості прикладу він наводить повстання Маджі-Маджі на початку 1900-х рр. у Східній Африці, під час якого лідер, що його очолював, вимагав від вождів племен, яких він підкорив, знищення власної атрибутики, яка не змогла «уберегти африканців від європейської колонізації», й прийняти його владну символіку. При цьому дослідник підкреслює, що відмова прийняти символіку нового верховного правителя, слугувала ознакою повстанських прагнень відповідного вождя. У зулусів, за словами російського політантрополога, кожен верховний вождь мав свої власні символи, які після його смерті відходили до загально зулуської «інката», яка складалася з «інката», що належали попереднім королям. У цього племені вважалося, що король, контролюючи символи локальних вождів, контролює, таким чином, верховну владу в племінному союзі. Тому під час коронації нового короля, його найперша довірена особа –чаклун тайно відправляв довірених осіб, щоб ті вночі здобули шматочки плетеного даху над дверима сусідніх вождів, потенційних ворогів зулусів й проводив над ними певні магічні дії. Вождь, що отримував їх під час коронації, вважався володарем над життям та смертю хазяїв цих шматочків, своїх можливих ворогів. Тому не дивно, що розпад зулуського політичного об’єднання в ході англійської колонізації відбувся, на думку зулусів, через те, що англійці спалили всі «інката» короля Кечвайо. Однак, як зазначає В. Бочаров, «цьому королю вдалося врятувати інший символ влади – спис, що, на думку членів цього соціуму, мало сприяти майбутньому відродженню держави й звільненню її від колонізаторів» [24, c. 274].

В. Бочаров в якості основних символів влади виокремлює прапор, ім’я та тіло як символ влади, які дійсно відігравали надзвичайну роль у житті традиційного соціуму, однак цей перелік ми доповнили б ще короною та тваринами як символами влади. Таким чином за значущістю ми розташували б владні символи наступним чином: корона, прапор, ім’я, «тіло» та тварини як символи влади.

Царська корона або корона жреця була одним з найдавніших атрибутів володарювання, адже вона символізувала та об’єднувала зовнішні і внутрішні сили, їй приписували цілющі властивості завдяки матеріалам, з яких вона зроблена. Корона царя або жреця була символом правителя у більшості народів, яка завжди використовувалася для визначення переваги правлячого над підвладними.

В Єгипті тільки боги та фараони зображувались з коронами на голові, в Тибеті корону з п’ятьма зображеннями носили жреці під час приготування святої води та жертвоприношень. Схожі корони використовувались в Монголії, Непалі та на Балі.

Прапор в усі часи був дуже важливим символом політичної влади, а в традиційних суспільствах саме він маркував суверенітет чи незалежність того чи іншого лідера. Відомі приклади, коли за втрату прапора або захоплення його супротивником, під час тих чи інших військових дій, представників традиційних соціумів, яких вважали винуватцями такої події, карали смертю. А викрадення прапора в таких суспільствах іноді було рівнозначно падінню влади певного лідера.

Це підтверджує російський етнограф С. Дмітрієв, який зазначає, що прапор мав особливу роль в системі оформлення влади та у військово-політичній культурі тюрко-монгольських кочівників: «В політичній системі прапор маркував суверенітет чи залежність місцевого лідера. Воно вручалося правителем васалу як ознака делегування влади. Всередині об’єднань прапор вважався одним із атрибутів влади. Згідно з уявленнями монголів, якщо стяг буде викрадений, супротивнику не можливо буде протистояти». В даному контексті С. Дмітрієв наводить приклад казахів, у яких кожен рід і кожне військове об’єднання мали свій прапор. Прапори були різних кольорів, при цьому колір відігравав як політичну, так і тактичну роль, тобто маркував окремі частини війська. На підтвердження надважливої ролі прапора та надповажного ставлення до нього дослідник зазначає наступне: «Церемонія початку війни у кочівників були надзвичайно сакралізованою. В число ритуальних дій обов’язково входило принесення жертви знаменам; нерідко ці жертви були людськими» [53, c. 46].

Таким чином, ми бачимо, що прапор у архаїчних суспільних об’єднань виступав не просто в якості символу, а був надважливою та невід’ємною складовою політичного життя соціуму. Поважне відношення до прапора подолало безліч років й присутнє і сьогодні, майже у всіх сучасних країнах. Хоча сьогодні, звичайно, з ним не пов’язані ритуали зазначені вище. До речі, після розгляду традиційної символіки, мова піде саме про ритуали, адже вони також виступали в якості важливої складової життя традиційної держави.

Далі за важливістю розташовується ім’я як символ влади. Варто підкреслити, що в архаїчних суспільствах перехід індивіда з однієї соціальної страти в іншу завжди супроводжувався присвоєнням нового імені. Ім’я, таким чином, сприймалося як матеріальна сила, що несе в собі владу. При чому владу не тільки політичну, а владу взагалі. Наприклад, у багатьох архаїчних суспільствах було заборонено називати ім’я правителя вголос. Так, в традиційній таджикській родині існує заборона на вимову вголос імені голови родини його дружиною та дітьми, дружина зверталася до чоловіка виключно «батько моїх дітей». В традиційних суспільствах кожному соціально-родовому колективу належала відповідна система імен, а нащадків називали іменами предків. Окрім самого імені, важливого значення з часом набули самі звернення до правителя, наприклад, «ваша величність» («your majesty»).

Цікавим в даному випадку є приклад політичної культури Малаві 1970-х рр., де президент країни Банда офіційно заборонив використовувати слово «президент» по відношенню до будь-кого, окрім нього. Тому будь-який президент фірми або клубу, який офіційно так себе назвав, опинявся у тюрмі.

«Тіло», в даному випадку, правителя, короля або вождя, також може розглядатися як символ влади, тому що в багатьох традиційних культурах складання владних повноважень супроводжувалось вбивством «тіла». Політичних лідерів завжди лишали життя, коли вважали, що їх «тіло» втратило владну благодать, внаслідок чого на соціум можуть звалитисярізноманітні біди, а у Світі може запанувати Хаос (ще раз згадаємо народ шиллукі, який замуровував правителя, який втратив чоловічу силу). Таким чином, фізичне здоров’я владного тіла розглядалося як запорука наявності в ньому благотворної для соціуму сили. Вождя відсторонювали від влади, з наступним вбивством тіла, при першим же ознаках недуги або старчої деградації. При цьому тіла вождів, які втратили благодать, дуже часто четвертували або відрубували голову, адже вважалося, що не тільки дух, а й тіло правителя здатне впливати на долю народу. Тіла ж правителів, що зберегли її до останнього подиху намагалися зберегти за допомогою муміфікування або бальзамування. При цьому слід зазначити, що благодать мало не тільки саме «тіло», а й зображення правителя. Наприклад, портрети візантійських імператорів мали зустрічати як і їх самих у воріт з факелами. До зображень традиційних лідерів ставилися дуже поважно. Подібне відношення спостерігалося і при тоталітарних режимах, наприклад, Сталіна [24, c. 285].

На протязі всієї історії, а особливо в архаїчних суспільствах, традиційних культурах, певні тварини були важливими символами володарювання й ототожнювалися з певними божествами. Найрозповсюдженішими тваринними символами влади, що мали багато символічних значень, були орел та лев.

Орел, цар серед птахів, символ небесної влади, є уособленням небесного вогню та сонячного сяйва. Його символічне значення настільки велике, що він завжди супроводжує чи представляє найвищих божеств. В Північній Америці, Сибіру, Японії, Китаї, Африці атрибути орла використовували не тільки правителі, шамани та жреці, а й головні воїни, які таким чином прагнули набути його сили. Двоглавий орел був добре відомим символом у давніх мексиканців. В кодексі Нуттал він асоціюється з божеством рослинності. В стародавніх цивілізаціях Малої Азії двоглавий орел був символом верховної влади. В шаманській традиції Центральної Азії він часто зображувався на верхівці колони, яка представляла собою всесвіт й часто розміщувалась в центрі селища. Двоглавий орел репрезентував владу, яка була навіть сильнішою за королівську: владу імператора – царя царів. Але орел, як символ влади, іноді мав і негативне забарвлення. Наприклад, іноді орел ототожнюється з Антихристом, якщо перемагає негативний полюс його символіки. В такій інтерпретації орел виступає жорстоким та жадібним. Тому іноді його використовували для зображення деяких негативних сторін імперської влади, особливо стосовно зловживання службовими повноваженнями, пихатості, схильності до репресій [74, c. 249].

Лев, як і орел, був універсальним символом верховної влади, втіленням сили, мудрості та справедливості. Він, на думку представників традиційних соціумів, мав духовні сили, що не поступалися його фізичним можливостям. Тому, на протязі всієї людської історії, всі стародавні культури світу надавали своїм правителям властивості лева – хоробрість, силу, заступництво. Це міфічне визначення можна зустріти в Шумері та Стародавній Персії, в єгипетській та африканських культурах, в Римській імперії та в Біблії. Окрім цього майже всі високорозвинені азіатські культури (включаючи індійську, китайську, корейську, японську тощо) та майже кожна азіатська релігія (буддизм, індуїзм, даосизм та інші) зверталися до лева як до символу влади. Велику роль відіграє лев і в символіці Африканських народів. Бамбара, які були під враженням його невимушеної сили, зробили лева символом божественного знання. На Сході вважалося, що леви захищають людей від демонів та шкідливих впливів. Таким чином, лев – складний символ, котрий може втілюватися (іноді одночасно) не тільки в різноманітні позитивні, а й деякі негативні якості. Так, будучи чоловічім символом батька, влади та панування, він також виступав в якості символу гордого правителя, який може зловживати своєю владою і стати тираном [74, c. 151].

Окремої уваги заслуговують і символи, пов’язані з побутом правителів. Наприклад, їх дім завжди знаходився в центрі поселення, мав значно більші розміри та вишуканіше облаштування. Мало того, навіть їх харчування відрізнялося від харчування простих смертних, і це пов’язано зі здоров’ям вождя, яке дуже часто сприймалося як гарантія добробуту народу. Окреме значення мав одяг (знаки на ньому, прикраси, пояс, зброя тощо) та предмети, пов’язані з магічними ритуалами. Все це передавалося у спадок від покоління до покоління і мало надважливе значення.

Таким чином, символи влади демонструють певну стійкість на протязі усього історичного розвитку суспільств та маркують владні відносини в цих суспільствах, а також відіграють надважливу роль в їх організації. Іншими словами, вони не просто оформлюють владу, але й, у певному сенсі, тотожні її змісту. В якості основних символів влади в контексті політико-антроплогічного розгляду суспільств з примітивною організацією (потестарних систем) ми виокремили прапор, ім’я, корону, «тіло» та тварин як символів влади. При цьому слід відзначити, що всі ці символи виступали в якості основи символічної детермінації владних відносин у традиційних суспільствах. Але, слід зазначити, що владний символізм не втратив своєї актуальності й сьогодні та продовжує маркувати владні статуси та визначати поведінку як суб’єктів, так і об’єктів владних відносин, про що більш детально піде мова в наступному розділі.

Поиск по сайту: