Політична поведінка суб'єктів

Знання психології учасників політич­них процесів (особистості, групи, ма­си) має суттєве значення для успіш-

ної політичної діяльності. Проте не менш важливо врахувати особливості політичної поведінки суб'єктів влади. Справа в тому, що влада сама по собі впливає на її носія та прищеплює йому певні якості, якими він до цього міг не володіти. Ці якості залежать від типу політичного режиму. Останні, як ві­домо, бувають: тоталітарні, авторитарні, демократичні, змішані та ін.

Для тоталітарного режиму характерний такий тип політич­них відносин, як відносини командира та підлеглого. Ще в більш жорсткій формі ці відносини проявляються усередині владних структур, де чітке і швидке виконання наказу керів­ника є головною характеристикою політичного працівника. Володіння власною думкою, якщо вона розходиться з думкою керівника та загальною лінією політичного режиму, не тільки не заохочується, а й унеможливлюється. Тому політик, пере­буваючи у владних структурах, незалежно від його особистих якостей, мотивів та ідеалів, якими керувався у житті, повинен грати за правилами цих структур.

Іншими словами, в умовах тоталітарного режиму політик психологічно повинен бути готовим стати гвинтиком (біль­шим чи меншим) чітко працюючого механізму, підкорити всього себе, у тому числі й особливості своєї індивідуальності, існуючим правилам. А це — повна відсутність свободи волі.

Для демократичного режиму характерний інший тип сто­сунків — взаємодія, взаємовплив, взаємоповага. Вони є ха­рактерними (типовими) і у владних структурах. Особистість політика оцінюється за здатністю творчо, нестандартно підій­ти до прийняття політичного рішення, висунути ідею, реалі­зація якої може дати додатковий імпульс розвитку та вдосконалення політичних відносин у суспільстві, надати по­літичній системі додаткову гнучкість та динамізм. Психологія підлеглого не придушується керівництвом, а навпаки, остан­ній зацікавлений в творчій ініціативі працівника, терпляче ставиться до особливостей його характеру, поважає мотиви та цінності, якими він керується у житті.

Таке ставлення до особистості підлеглого підвищує прагнен­ня до вдосконалення професіоналізму, а значить, покращує результативність його діяльності.

Це не означає, що політик повністю звільнений від вико­нання наказів. Але в нього є можливість мати свою думку, ча-

сто відмінну від думок керівництва. У крайньому разі, він мо­же відмовитись від виконання наказу або розпорядження, як­що воно суперечить його особистим політичним поглядам, та піти у відставку. Така поведінка ніким не засуджується, біль­ше того, вона поважається. Здатність політика у владних структурах чинити опір нерозумним, з його точки зору, нака­зам стає мірою його свободи.

Особливості, складності, зокрема психологічного ґатунку, виникають у політика в умовах суспільства перехідного типу, такого, скажімо, як українське. Його особливості, природно, не можуть не позначитися на владних структурах, діяльності людей, які перебувають у них.

Насамперед, стан невпевненості, психологічна нестійкість, що характерна в цілому для перехідного стану суспільства, має місце і в державних інстанціях. Через різні об'єктивні і суб'єктивні причини відбувається часта зміна уряду, окремих його членів, створюються та ліквідуються міністерства, відом­ства, комітети, відбуваються зміни в депутатському корпусі різних рівнів, спостерігаються відставки окремих політиків і т. д., і т. п. Одним словом, відсутній стан стабільності, що, природно, негативно позначається на психології та поведінці працюючих людей, формує в них почуття тимчасовості. У та­ких умовах врахування цих обставин є дуже важливим для по­літика.

Не менш важливо враховувати і різні стилі поведінки полі­тиків, такі, як параноїдальний, демонстративний, компуль­сивний, депресивний і шизоїдний.

Параноїдальний політичний стиль характеризується постій­ною жадобою влади, управління іншими людьми, підозріліс­тю та непередбаченістю. Політик цього плану цікавиться тільки власною думкою, відхиляючи всі інші. Він намагається створити напругу серед підлеглих, що сприяє маніпуляції ни­ми у власних інтересах і цілях.

Демонстративний політичний стиль характеризується пос­тійним бажанням загальної уваги, публічного схвалення дій, непослідовністю і некритичністю у ставленні політика до сво­їх вчинків. Люди, що демонструють таку поведінку, не можуть зосередитися на конкретних деталях і фактах, довести розпо­чату справу до логічного кінця після того, як "заведуть" і по­ведуть юрбу за собою.

Компульсивний політичний стиль можна характеризувати як консервативний, дріб'язковий, догматичний. Політичні діячі такого плану не можуть бути гнучкими, їм не вистачає легкості. Вони не здатні "поступитися принципами", піти на ком­проміс. Вони можуть бути чесними, принциповими політика­ми, але ніколи — новаторами, лідерами-реформістами.

Депресивний політичний стиль характеризується песимістич­ним підходом до всіх питань, відсутністю лідерських якостей, плентанням у хвості подій. Означені діячі намагаються стати помічниками тих, хто здатний "робити політику". Вони при­речені на другорядні ролі і коли волею долі потрапляють на політичний Олімп, нічого доброго з цього не виходить.

Шизоїдний політичний стиль характеризується практично пов­ною неучастю у конкретних подіях, відсутністю будь-якої ініці­ативи і відповідальності, небажанням працювати, рухатися вперед. Надовго утримуватися на таких позиціях не вдається ні­кому з тих, хто бажає посісти своє місце в історії. Політика не­втручання не може тривати довго, а люди, які її сповідують, або сходять з дистанції, або змінюють під впливом обставин свою політичну поведінку.

Зрозуміло, що згадані стилі поведінки політичних діячів є досить умовними, тому що психологію людини надзвичайно тяжко вкласти у схеми. Хоча з урахуванням конкретних соці­ально-політичних умов, інтелектуальних даних політика, його реакції, рис характеру і т. ін. певною мірою можна прогнозу­вати політичну поведінку людей, які домагаються влади і ба­жають утримати її в своїх руках.

Крім того, слід врахувати, що в умовах переходу від тоталі­тарного типу політичної системи до демократичного у влад­них структурах працюють люди зовсім різних ідеологічних та політичних орієнтацій. їх реальні дії, реальна поведінка бу­дуть значно відрізнятися. Є такий тип політичного працівни­ка, який просто через особливості характеру та психології не здатний здолати стереотипи мислення та поведінки, хоч при цьому може добре володіти технікою праці, знати "кухню" апаратної діяльності. Інший тип теж може бути "обтяжений" досвідом у політичних органах колишньої системи, але він здатний переглянути парадигми, відмовитися від стереотипів, навіть висунути іноваційні ідеї. Третій тип політичного пра­цівника — це демократ в істинному розумінні слова.

Ясно, що такий розподіл на типи політичних працівників — умовний. За волею долі та обставин — їм працювати разом. Психологічно це дуже складно, оскільки різні ідеологічні орі­єнтації, уявлення щодо шляхів вирішення складних проблем перехідного періоду неминуче призводять до протиборства. Тому існує необхідність у політичній етиці, глибокому усвідо-

мленні моральних підвалин політики, дозволених засобів, ба­жаних способів поведінки людей у політиці. Політична етика в такому розумінні не здатна покінчити з політичним проти­борством, але може привнести у нього культуру, що сприяти­ме поступовій демократизації суспільства.

Врахування психологічних факторів, які впливають на полі­тичну діяльність, мотивів, потреб, якими керуються у своїй поведінці суб'єкт чи учасник політичного процесу, є необхід­ною складовою професіоналізму політиків будь-якого рівня, підвищує результативність їх діяльності.

Таким чином, успішна політична діяльність базується на глибокому знанні теорії політики, розумінні її специфіки, суті та призначення, розробленні та застосуванні технологій як системи послідовних дій, спрямованих на досягнення політи­чного результату, врахуванні психологічних аспектів її здій­снення, можливої поведінки її суб'єктів та учасників.

Панов

Поиск по сайту: