Поведінка натовпу

Політичний досвід показує, до яких серйозних наслідків для життя сус­пільства та окремої людини можуть призвести дії натовпу, маси (погроми, жертви та ш.).

Насамперед визначимо, що маса — це велика кількість ізо­льованих, відчужених людських індивідів. Це — своєрідна форма спільного існування індивідів, яка володіє властивими лише їй життєвими проявами.

Виникнення маси може бути навмисним або випадковим (де­монстрація, що починається, група глядачів і т. ін.). Але якщо маса виникла, вона бажає існувати і далі. "Стремління до зрос­тання, — визначає Е. Канетті, — це перша і головна властивість маси. Вона захоплює кожного, хто перебуває в межах її впливу... Природна маса — це відкрита маса: її зростання нічим не обме­жено. Будинків, дверей, замків вона не знає. Все, що зачинене, — підозріле для неї. Відкрита маса існує, поки росте. її розпад починається, як тільки вона перестає рости".

Цікаву характеристику масі дає відомий дослідник минулого сторіччя Г. Лебон: "Маса нічого не робить навмисно, вона не здатна до довгочасного бажання та його здійснення; поняття про неможливість для неї відсутнє; вона не знає ні хвилю­вань, ні коливань, схильна до всього крайнього, маса збуджу­ється тільки надмірним роздратуванням. Той, хто хоче впливати на неї, не має потреби в логічній оцінці своїх аргу­ментів. Він повинен малювати найяскравіші картини, пере­більшувати та повторювати те саме; вона підвладна магічній силі слова. Ним можливо викликати бурю, а можна й заспо­коїти; маса ніколи не прагне істини. Вона вимагає ілюзій, від яких не можна відмовитись; маса не може бути без ватажка. Він повинен мати певні якості: повинен сам гаряче вірити у те, що говорить, щоб пробуджувати віру в масі; повинен мати сильну імпонуючу волю".

Але чому маса набуває таких рис? Що відбувається з люди­ною, яка стала її часткою? Той же Г. Лебон на це відповідає так: "Найцікавіший факт, що спостерігається в одухотворено­му натовпі, наступний: які б не були індивіди, що її утворю­ють, яким би не був спосіб життя, занять, їх характер та розум, вже одного їх перетворення в натовп достатньо для то­го, щоб у них утворився рід колективної душі, яка примушує їх відчувати, думати та діяти абсолютно інакше, ніж думав би, діяв та відчував кожен з них окремо. Існують такі ідеї та по­чуття, що виникають та перетворюються в дію лише у індиві­дів, які складають натовп".

Г. Лебон, Е. Канетті звернули увагу на те, що індивід може бути культурною людиною, але у натовпі він — варвар. У ньо­го виявляється схильність до свавілля, буйства, люті.

Справедливість цих думок підтверджує реальна дійсність, зокрема сталінських часів. Прикладів, коли маса на мітингах, зборах несамовито засуджувала чергових "ворогів народу", ви­магала фізичної смерті, більше ніж достатньо. Спогади учас­ників тих подій свідчать також про те, що індивідуально культурна людина цього б ніколи не зробила.

Але чому така дія стає насильницькою? Це пояснюється, з одного боку, тими особливостями психології натовпу, про які йшла мова, природою її активності, а з іншого — діями влади. У ті ж сталінські часи влада намагалась творити із людей єди­ну масу, що просувається у певному напрямі. Вона це робила за допомогою наказів та страху.

Безмежна віра маси у вождя, в гасла та заклики, які він про­голошував, інстинктивно штовхала її на виконання наказів. Відмова від їх виконання загрожувала смертю для індивідів. Тут вступало в дію природне почуття людини — страх. Він був одним із джерел влади. У масі індивід шукає захисту від стра­ху, оскільки він діє, як всі, і таким чином втрачає особисту відповідальність за свої дії.

Підтвердження цьому — фашизм. Під впливом наказу ні­мецькі вояки здійснювали жахливі злочини. Вбиваючи сло­в'янських та єврейських дітей, вони були при цьому люблячими та ніжними батьками своїх власних. Коли історія поставила їх віч-на-віч з результатами злочинів, усі вони твер­дили одне: я робив це, виконуючи наказ. Наказ давала влада.

Масові неподобства, які час від часу спостерігаються в сьо­годнішніх умовах і під час яких є жертви, це результат наказів тих сил або осіб, які мають владу над людьми, що перетвори­лися на натовп під час масових дій.

Перетворення індивідів у натовп, масу у всіх випадках неба­жане, оскільки прояв тих негативних властивостей, про які йшла мова, буде мати небажані наслідки як для владних структур, так і для опозиційних сил. Для перших тому, що дії натовпу призводять до стану нестабільності у суспільстві, на­пруги. А це підриває підвалини влади. Для опозиційних сил, що рвуться до влади, спроба використати натовп як засіб бо­ротьби за неї буде свідчити про нецивілізований характер їх політичної боротьби. Окрім того, не треба забувати, що за певних обставин лють натовпу може обернутися проти тих, хто давав їй наказ або провокував на певні дії.

У складних соціально-економічних та політичних умовах пе­рехідного періоду стихійне чи свідоме утворення натовпу досить можливе. Тому суб'єкт політики не повинен забувати про те, що створений натовп намагається зростати, кордонів та заборон для нього не існує. Отже, при загрозі утворення натовпу доціль­но провести такі дії, які б обмежили його зростання, тобто зро­били його закритим. Для цього, скажімо, мітинг, що виник і здатен вийти за цивілізаційні рамки, необхідно перенести у будь-яке приміщення, наприклад, до актового залу. Саме існу­вання стін регулює приріст маси, вносить заспокоєння в її нас­трої, дає можливість протилежним сторонам (представникам владних структур та маси) вислухати одне одного. З іншого бо­ку, кордони (стіни) збережуть масу від зовнішніх ворожих дій інших груп та сил, і тим самим зменшать ризик фізичної сутич­ки. Застосування владними структурами силових методів (вико­ристання міліції, спеціальних підрозділів і т. ін.) може обмежити ріст натовпу і навіть його розсіяти. Але такі дії часто призводять до численних жертв та фізичних пошкоджень, що так або інак­ше формує у людини думку про відповідальність влади за до­пущені жертви. Аргументи щодо вини тих, хто організував мітинг, штовхнув людей на безвідповідальні дії, часто не спра­цьовують.

Застосування сили викликає в індивідів, що складають на­товп, не стільки страх, скільки лють та відповідну силову реак­цію. Ми вже говорили про те, що у натовпі людина не завжди відчуває страх. Згадаймо події у Москві 1991 р. або 1993 р. Ін­дивідуально людина навряд чи кинулася б на танк або переки­дала автомобілі. В масі вона на це здатна. В одних випадках це розцінюється як героїзм, в інших — як бандитизм або хуліган­ство, однак, у всяких випадках — це людські жертви, потрясін­ня в суспільстві. Досить часто це грає на руку політикам, але зовсім не вирішує гострих проблем у державі.

Окрім цього, перетворення відкритої маси у закриту, не за­стосування сили, а бажання вислухати, створює у людей впев­неність у тому, що їх думка щось значить для можновладців. А ця впевненість повертає індивіду його особисті якості, втра­чені на деякий час у натовпі.

У таких ситуаціях доцільно вести роботу не з натовпом, а з її вождем, якому він безумовно довіряє. Важливо переконати вождя у тому, що спроможність натовпу на руйнівні дії, мож­ливість жертв небажані для обох протилежних сторін. Необ­хідно використати всі аргументи, щоб він (вождь) сприяв перетворенню маси з відкритої на закриту.

Поиск по сайту: