Структура, характер політичного процесу

В суспільстві відбувається розподіл та перерозподіл засобів влади, здійснення політичної мобілізації громадян, прийнят­тя рішень, контроль за політичними елітами, які управляють та інші форми політичної активності соці­альних спільностей, соціальних верств та громадян - все це відоб­раження здійснення політичними суб'єктами своїх функцій. Реалізація політичними суб'єктами функцій розподілу та пере­розподілу засобів влади не лише визнається і заохочується полі­тичним режимом, владними структурами, але й засуджується як не легітимні. Природно, політичний процес охоплює і не ле­гітимні дії політичних суб'єктів, несистемні для суспільства фор­ми політичної активності населення: заговори, терор, саботаж, діяльність нелегальних політичних партій тощо, що відобража­ють політичний протест.

Структура політичного процесу включає: систему політично-владних стосунків і політичну діяльність соціальних спільностей, верств та індивідів. Політична діяльність - сукупність політич­них дій соціальних спільностей, соціальних верств - класів, націй, політичних партій та рухів, і індивідів, спрямована на реалізацій) їх політичних інтересів, насамперед, завоювання та утримання влади. На відмінність від інших форм діяльності, політична діяльність - прагматична і тісно пов'язана з реально існуючим суспільно-політичним ладом і не носить прогностичні, теорети-ко-конструктивні функції. Якщо ж основна мета політичної діяль­ності - реалізація політичних інтересів, та неправомірно в демо­кратичному суспільстві зосереджувати політичну діяльність лише на вирішенні класових або суспільних суперечностей. Там же, де виникають політичні інтереси, які можуть проявитися лише в од­ного індивіда, а не у мільйонів, там і виникає політична діяльність. Політична діяльність саме і зосереджується на реалізації інте­ресів влади з найповнішим урахуванням найбільш широкого спект -ру плюралістичних інтересів. Природно, політика здійснюється людьми, рівень активності яких значно залежить від знання ме­ханізму її регуляції: закономірностей, специфічної мети, інтересів та інституційних освітніх норм, засобів реалізації політичної мети. Рушієм громадської діяльності виступає політична свідомість, що формується за допомогою інститутів політичної системи, полі­тичних та правових норм, традицій, політичної культури. Звичай­но ж, факторами політичної діяльності, визначальної її мети, змісту і розмаху, виступають політичні інтереси та правові норми.

Компонентами структури політичного процесу є: формування мети та завдань політичних структур, політичних інститутів (політична система, суспільства, її елементи - держава, політичні партії та політичні рухи та ін.); конституювання й створення політичних інститутів, розробка, прийняття та реалізація рішень та нормативних актів управління; підтримка населенням держа­ви функціонування політичних інститутів, організацій і владних структур; контроль за функціонуванням політичних інститутів і владних структур і спрямування їх розвитку. Політичні процеси, надто різноманітні політичні процеси, поділяються за природою на творчі і руйнівні, одномоментні, за рівнем організації суспіль­ства - глобальні,.регіональні, місцеві; за формами протікання -явні (відкриті), приховані; за динамікою проходження - бурхли­ві, спокійні, уповільнені; за характером спрямування і середови­ща - прогресивні, регресивні, внутрішньополітичні, зовнішньо­політичні, еволюційні, безперервні та ін., загальні та часткові. Усі політичні процеси мають свої особливості: поступовість, повільність. Політичні сили і окремі політичні діячі інколи прагнуть приско­рити політичні події та ін. Правда, такі намагання прискорення політичного процесу ведуть до відриву від реальності, до суб'єк­тивізму, волюнтаризму тощо. Отже, політичний процес обумов­люється об'єктивними законами розвитку суспільства.

Механізмом, що забезпечує життєдіяльність суспільства Є діяльність, спрямованість якої безперервно множиться й уск­ладнюється. Сама діяльність є основою встановлення зв'язків -відносин між суспільством, націями, народами, соціальними спільностями, індивідами. Енергійна діяльність викликає активний початок в структурі відносин. Цілеспрямовані відносини вно­сять у соціальне середовище упорядкованість, забезпечують само­організацію і еволюційні зміни у напрямі творення нових форм життєдіяльності. Політична діяльність - вид суспільної діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмисле­них дій, що ґрунтуються на урахуванні політичних інтересів, мобі­лізацій політичної волі за досягнення політичної мети. Політич­ний інтерес - один з важелів політичної діяльності, а політична воля - здатність суб'єкта політики до напруження і спрямування своїх політичних можливостей на досягнення політичної мети.

Політична діяльність впливає на політичні і через них - на всі суспільні відносини. У політичній сфері політична діяльність зо­середжується на ряді об'єктів: одні з яких є організаційними фак­торами суспільно-політичного життя; інші - процесами політич­ного розвитку. Організаційними факторами суспільно-політичного життя виступають: утворення державних органів шляхом їх об­рання, створення масових організацій внаслідок волевиявлетія гро­мадян, які об'єднуються в громадські організації, вироблення полі-тико-правових норм шляхом врегулювання процесу підготовки та прийняття законів, безпосереднього відображення волі громадян (референдум, з'їзди, збори та ін.), організація системи управління основними сферами державного та суспільного життя, визначен­ня принципів організаційних структур, повноважень і взаємовід­носин та зв'язків ланок управління. Процесами політичного розвитку виступають: зміцнення соціальних основ розвитку сус­пільства; розвиток національних стосунків, урахування інтересів національних груп і меншостей; залучення громадян до управління державними та громадськими справами; формування довіри та підтримки політичних курсів політичних партій, політичних інсти­тутів; виховання політичної свідомості громадян; зміцнення вла­ди політичних інститутів; забезпечення дотримання законності та інших демократичних норм, здійснення зовнішньої, міжнарод­ної політики.

За умов раціоналізації упорядкованості суспільства широкі маси, які раніше виступали об'єктом політики, стають її суб'єктом, мають можливість безпосередньо (через систему виборів) впли­вати на політичні події та явища, в тому числі прийняття полі­тичних рішень і отже, рухати політичний процес. Та виникає про­блема: наявні суперечності між досить значним впливом мас на політичний процес - з одного боку, і низьким рівнем їх загальної, особливо політичної культури, - з іншого. Виникає загроза руйну­вання самої демократичної політичної системи і формування ут­вердження диктатури, тиранії. Це створює унікальні можливості маніпулювання свідомістю мас, пропаганди популізму, здійснен­ня змін з допомогою насилля, сліпої покори владарям тощо.

Політична діяльність приводить в дію важелі, що визначають прогрес кожної сфери та успіх усіх видів життєдіяльності Сус­пільства. Ось чому будь-яка людська діяльність, а тим більш політика, повинна бути цілеспрямованою. Мета, найближча, і дальня, завжди вимагає серйозних зусиль політичних партій, держави, визначення їх пріоритетів для ефективної реалізації її. Життя показує, що ігнорування чи зневага визначення мети та засобів її реалізації викликає кризові явища, інертність та пасивність лю­дей в політичному житті.

У структурних та функціональних зв'язках відтворюється полі­тичне життя. Політичні системи суспільства. Політична система в усій повноті постає лише після завершення циклу самовідтво­рення. Такі цикли природно зв'язані з деякими змінами. Поява нових явищ і елементів в політичній системі не є ідентичними її попередньому етапі. Відбувається безперервне нагромадження нового, що і приводить до якісного стану, а, отже, до виникнення і формування нової або удосконаленої політичної системи сус­пільства. Політичні зміни - це народження нового у структурних та функціональних особливостях політичних явищ, що забезпечує самовідтворення і оновлення суспільно-політичного організму. Гли­бинні політичні зміни стають фактом тільки після кількох або навіть багатьох циклів самовідтворення політичної системи.

Важливе значення для політичної діяльності має широка та достовірна інформованість. У політичній інформації є відомості про розвиток соціальної структури суспільства, про нації та відно­сини між ними, про організацію влади та функціонування полі­тичної системи і її ланок, про управління, про розвиток демо­кратії, рівень політичної свідомості та політичної культури та ін. Соціально-політична діяльність тісно зв'язана з формуванням політики та засобів ЇЇ здійснення, з функціонуванням влади тощо. Але головне людина є первинним та єдиним суб'єктом політич­ної діяльності. Соціальні спільності - народ, класи, нації, інші великі та малі політичні групи - все це сукупність окремих індивідів з відповідними інтересами, метою тощо. Тому-то в де­мократичному суспільстві - особа є тільки суб'єкт політичної діяльності. Проте легітимні форми політичної активності насе­лення, форми політичного протесту та інші форми політичної поведінки соціальних спільностей, соціальних верств та індивідів об'єднуються однією й тією ж потребою: впливати владою на полі­тичні рішення, що приймаються державою. Ось чому основною, головною проблемою політичного процесу виступає прийняття і реалізація політичних рішень, що інтегрують різноманітні інте­реси соціальних спільностей, верств, груп та індивідів, у від­повідній їм складній системі загальноколективної мети, що відоб­ражається в політичній волі суспільства.

Формування політичної волі суспільства відбувається немов­би на пересіченні дій офіційних органів та владних структур, впливу груп інтересів, а також механізмів громадськості (проф­спілок, засобів масової інформації та ін.). Але центральну роль тут відіграють вищі інститути державної влади. Тому що голов­ним механізмом формування, прийняття і реалізації політичних рішень і виступають вищі інститути державної влади. Від їх діяль­ності залежить ступінь централізації влади, розподіл повнова­жень між соціальними спільностями, верствами, групами інте­ресів, що беруть участь у формуванні інтересів політичного розвитку. Тривалість та мобільність вищих інститутів державної влади в політичному процесі дасть їм можливість та спроможність підтримувати, навіть насаджувати ті норми та інтереси, що не відповідають потребам розвитку суспільства, розминаються з полі­тичними традиціями народу і суперечать політичному мисленню громадян. Тональність взаємовідносин політичних суб'єктів - со­ціальних спільностей, соціальних верств та індивідів, ритми і темпи політичних змін визначають і характер діяльності вищих інсти­тутів державної влади.

Діяльність інститутів та владних структур задає і характерні для суспільства цикли політичного процесу. Адже провідними політичними інститутами влади виробляються і реалізуються загальнодержавні суспільні рішення. В демократичних державах формується і функціонує, активізується діяльність соціальних спільностей та індивідів у процесі виборчих кампаній. На період виборів до вищих законодавчих та вико­навчих органів державної влади потрібен нік політичної активності на­селення. І затихає політичне життя, за звичаєм, у періоди від'їзду зако­нодавців у літні відпустки («парламентські канікули») тощо. У державах з тоталітарним режимом цикли політичного процесу задаються діяльні­стю партій, що керують політикою. Так, у минулому в Україні чергові з'їзди компартії України задавали ритм усіх змін у внутрішній політиці, визначаючи чергові історичні завдання, рубежі п'ятирічних планів тощо. Досвід афро-азіатських держав показує, що цикли політичного процесу визначаються змінами всіх колишніх владних інститутів та структур, що здійснюються внаслідок військових переворотів, що відбуваються в ряді афро-азіатських країнах і визначали темп та характер політичних змін. Великі структурні лапки, що відкривають внутрішній устрій та природу політичного процесу, дають можливість виділити у процесі формування політичних рішень своєрідний центр усіх політичних змін. Так, етап представлення політичних інтересів груп та громадян влад­ним інститутам і структурам, що приймають політичні рішення, і є важ­ливою лапкою політичного процесу. Зміст політичного процесу харак­теризує діяльність різноманітних асоціацій, різні форми політичної участі соціальних спільностей та індивідів, які формулюють свої вимоги, відпо­відно їх реальним або уявним інтересам, і переносять ці вимоги в центр політичної боротьби чи в сферу реалізації політичних рішень, а також здійснення й агрегацію інтересів, має робити більш однорідними безліч окремих вимог, що подаються до урядових структур, систем, що відо­бражають колективну мету політичної системи.

Етап створення і прийняття політичних рішень - важлива лапка політичного процесу. Багатоваріаптпість проблем передбачає і багато-варіативність рішень. Існує ряд груп рішень: національні та регіональні, соціально-політичні та регіональні, державні правові та директивні, гло­бальні та специфічні стратегічні і тактичні, концептуальні, програмові, емпіричні та ін. Складний та різноманітний і сам процес підготовки й прийняття рішень: визначення завдань, мети, кількість і якість інфор­мації, необхідної для вироблення і прийняття рішень; визначення альтерпативи вирішення завдань і реалізації мети, коректування рішень у процесі їх реалізації. Основне у підготовці рішення - процес збору, та переробки інформації про внутрішній стан тієї чи іншої системи і навко­лишнього її середовища. Визначається й суть політичної ситуації, сам зміст рішення, у якому повніші знайти відбиття інтересів соціальних спільностей, верств та суспільства, міра відповідності політичних рішень інтересів різних соціальних спільностей, верств та індивідів, соціальна спрямованість рішень. Але на практиці не завжди буває що вимагаєть­ся: в угоду чисто економічній ефективності або відомчим інтересам, не говорячи вже про задоволення потреб управлінської бюрократії, в жер­тву приносилися інтереси не лише окремих людей, а й соціальних спільно­стей: нації, народу тощо.

Соціально-політичпі зміни, динаміка політичного життя не лінійні процеси, бо будь-який суспільний процес має приховану пеліпійпість, а людська історія як цілісний процес саморозвитку теж має нелінійний характер. Приклад тому - історія України з її несподіваними поворота­ми, падіннями та злетами. Сучасні соціальні процеси і явища теж не пояснюються формаційною, соціальио-нолітичіюю і економічною теорією. Прогрес світового співтовариства не вкладається у схему розвитку і зміни соціально-екопомічиих і політичних систем, не здатний відобразити всю складність реального світу. Політичний розвиток це перехід з одного полі­тичного етапу до іншого, якісно більш досконалого па основі зростання і зміни політичної культури оволодіння досконалими формами політичної діяльності. Етапи реалізації політичних рішень, що характеризують складну взаємодію «верхів» і «низів» з організації мас і мобілізації владних за­собів, регламентації й регулювання політичної поведінки населення, здійснення контролю за діяльністю політичних еліт, підведення підсумків та коректування політичного курсу - важлива ланка політичного про­цесу. Характер самого політичного процесу проявляється і в виробленні та реалізації обраних правлячим режимом мети суспільного розвитку. У політичному процесі виділяють три режими. По-перше, режим функ­ціонування, який не виводить політичну систему за межі взаємовідносин громадян та інститутів влади. У такому випадку політичний процес відбиває здатність структур та механізмів влади лише до простого відтво­рення рутинних, щоденних стосунків, між громадянином і державою, відносин між політичною, упіравліпською елітою та колом осіб, які во­лодіють правом голосу на виборах до органів державної влади. Рішення і настрій осіб, які беруть участь у виборах, визначають також і сам склад виборчих органів влади, впливають па політику держави, позиції полі­тичних партій. Безперечним пріоритетом перед будь-якими новаціями і посуванням у реалізації функції основними політичними суб'єктами тут володіють традиції і наступність у розвитку політичних зв'язків.

По-друге, режим політичного процесу — режим розвитку. Тут на но­вий рівень руху, що дозволяє тотожно відповісти па виклики, виводять політику, структури та механізми влади. Такий ритм політичних змін означає, що правлячі кола нащупали мету та методи управління, відповідні змінам, що відбуваються в соціальній структурі та співвідно­шенням, що змінюють політичні сили всередині країни та па міжна­родній арені, інтенсивною взаємодією мікро- та макрофакторів влади. Змаганням різноманітних течій і тенденцій, що ведуть до підвищення відповідності соціальних та політичних явищ, супроводжується й полі­тичний розвиток. Розвиток політичного процесу, відмічав американський соціолог Толкотт Пирсоне, відбиває не що інше, як наростання склад­нощів і структурованості його змісту, що веде до перевищення присто­сованості владних структур до зовнішніх соціальних умов.

/, по-третє, режим занепаду, розпаду політичної цілісності або, за влучним висловом соціолога Петра Струве, «регресивна метаморфо­за» політики. У ставленні до норм та умов цілісного існування полі­тичної системи, спрямування динаміки політичного процесу має не­гативний характер. Тут під інтеграцією переважають зворотні та цептробіжиі тенденції, незворотний характер мають дроблення полі­тичних суб'єктів та розпад режиму правління. Вжиті режимом захо­ди втрачають управлінську здатність, а сам режим - законність. Роз­пад режиму за характером політичного процесу можна проілюструвати па долі усіх соціалістичних країн Європи та Азії, де ще правлячі кола так і не змогли відшукати тотожпіх заходів, щоб відреагувати на со-ціальїю-екоиомічпі та духовні запити.

Поиск по сайту: