АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Сутність політичного процесу і його суб'єкти

Під політичним процесом розуміють сукуп­ну діяльність суб'єктів політики — державно-владних структур, партій, соціально-класових груп, еліт і окремих осіб, завдяки якій забезпе­чується функціонування і розвиток політич­ної системи.

Політичний процес охоплює різноманітні види політичної діяльності в рамках політичної систе­ми, а також у взаємодії з іншими суспільними системами. Він включає такі види діяльності: полі­тичну участь і політичне функціонування.

Політична участь передбачає масові акції з метою формування певних позицій, вимог, настроїв, а також формування державних і муніципальних органів влади. Це, зокрема, участь у виборах, ре­ферендумах, демонстраціях, маніфестаціях, мітин­гах, зборах тощо.

Політичне функціонування — професійна політична діяльність, спрямована на розробку правових норм, управління різноманітними політичними інсти­тутами. Сюди належать парламентська, державно-управлін­ська, муніципально-управлінська діяльності, партійний мене­джмент і виборчий маркетинг. Політичне функціонування забезпечує створення і вдосконалення політичних інститутів та регулювання і вдосконалення суспільних відносин.

До першого виду діяльності відносяться розробка та прийняття конституції, утворення органів влади через ви­бори або насильницьке захоплення, законотворча діяльність щодо визначення статусу центральних і місцевих органів влади, створення політичних організацій (партій, лобістських груп, рухів) та вироблення норм їх діяльності (програм, ста­тутів, декларацій тощо).

Другий вид діяльності — регулювання і вдосконалення суспільних відносин, що стосується окремих сфер суспіль­ного життя: економічної політики (бюджетної, кредитної, податкової, регулювання грошового обігу), соціальної полі­тики (встановлення мінімальної заробітної плати, соціаль­не страхування, допомога малозабезпеченим), культурної політики (визначення пріоритетів держави в галузі освіти, науки, засобів інформації), міжнародної політики, політики щодо забезпечення законності і порядку.

Ці два види політичного функціонування взаємопов'я­зані, оскільки через удосконалення системи політичних інститутів на основі чіткого визначення їхньої правової ком­петенції забезпечується високий рівень ефективності управ­ління суспільством.

За вектором суспільного спрямування політична діяль­ність може бути інноваційною (зорієнтованою на впрова­дження нових політичних інститутів), стабілізуючою (спря­мованою на збереження всього цінного в існуючих струк­турах, недопущення деструктивних змін), консервативною (націленою на збереження старих інститутів і форм взає­модії), реакційною (зацікавленою у відновленні інститутів минулого).

В інноваційній політичній діяльності розрізняють реформістську і революційну. Реформа передбачає про­цес поступового перетворення суспільної системи або її окремих елементів. Революція означає різку і швидку зміну суспільної системи шляхом насильного або мирного захоп­лення влади. Доволі часто глобальні реформи називають революціями зверху.

Суб'єктами політики є окремі особи і соціальні групи.

Особа виступає як учасник політичного процесу, пред­ставником якоїсь групи або як громадянин, наділений полі-тико-правовою суб'єктністю. Виділяється декілька рівнів політичної суб'єктності особи: громадянин, що бере участь у політиці через виконання громадських обов'язків або через громадську організацію; член політичної партії; громадсько-політичний діяч; адміністратор; депутат; політичний лідер.

Груповим суб'єктом політики може бути будь-який елемент соціальної структури (етнонаціональної, соціаль­но-класової, професійної, територіальної, конфесійної), який усвідомлює власні групові інтереси і намагається їх вира­зити на державному рівні, а також групи тиску, громадські організації, політичні партії і владні структури різного рівня (державного, регіонального, місцевого).

Залежно від сили впливу суб'єктів на процес прийняття політичних рішень суб'єкти політики поділяються на пер­винні (базові), вторинні і безпосередні.

До первинних суб'єктів політики належать соціальні групи, етноси, класи, територіальні, демографічні, професійні і релігійні об'єднання, які, по-перше, виникли природно-історичним шляхом, спонтанно, а не внаслідок цілеспрямованої дії, по-друге, виражають власні інтереси (соціально-економічні, територіальні, професійні й культурні) не прямо, а опосередковано через політичні організації, по-третє, створюють різноманітні політичні організації, нада­ють їм усіляку підтримку; по-четверте, через власні со­ціальні інтереси визначають зміст і вектори сучасної по­літики, забезпечують утвердження принципу політичного плюралізму.

Серед цих суб'єктів найвпливовішими у політично­му житті є етноси, нації і соціально-класові групи.

Етноси і нацїі виступають суб'єктами політики за та­ких обставин: на етапі боротьби за національну державу або національно-адміністративну автономію; при визначенні національних пріоритетів у період становлення політичних інститутів; у міжнародних відносинах; у процесі захисту на державному рівні етнокультурної специфіки національ­них меншин.

Соціально-класові групи —-це спільноти, які різняться між собою за матеріальним становищем, владою, прести­жем, освітою, способом життя (звичками, манерами, звичая­ми). За цими ознаками класи поділяються на вищі, середні, нижчі та люмпенізовані верстви. Вони мають різні інтере­си (часто діаметрально протилежні) і різні можливості ви­явити ці інтереси на державному рівні. Скажімо, якщо вищі і середнҐкласи зацікавлені у зниженні державних видатків на соціальні потреби, то нижчі, навпаки, — у їх збільшенні.

У цих класів також різні можливості реалізації влас­них інтересів через політику, адже вищі класи мають кращі фінансові, організаційні й інтелектуальні передумови для відстоювання вигідних позицій, ніж нижчі або навіть се­редні класи. У країнах колишнього соціалістичного табору вищим панівним класом виступала номенклатура (перелік посад, затверджених вищими партійними органами). В су­часному цивілізованому світі відбувається процес вирівню­вання можливостей різних соціально-класових груп у їхній здатності впливати на розподіл влади в суспільстві.

Вторинні суб'єкти створюються як специфічні інсти­тути здійснення влади або впливу на неї задля захисту інте­ресів базових суб'єктів, реалізації їхніх цілей і цінностей. Ці суб'єкти мають специфічні політичні інтереси щодо здо­буття і здійснення державної влади. До вторинних суб'єктів політики належать групи тиску і партії. Групи тиску вклю­чають всі об'єднання громадян (профспілки, промислові і торговельні асоціації, культурологічні товариства тощо), які

безпосередньо не борються за владу, але відстоюють власні інтереси при здійсненні політики. Різновидом груп тиску є лобістські групи.

Лобі в політиці — це неформальні кулуарні об'єднання високооплачуваних агентів тих суспільних груп, які домага­ються пріоритетного врахування своїх інтересів в політиці. Сьогодні лобізм у західних демократіях, особливо в США й Англії, набув статусу легітимності: його діяльність регулюєть­ся законодавством. Групи тиску впливають на законодавчий процес, виборчі кампанії, адміністративні органи, виходячи з інтересів соціальних груп, які висунули їх на політичну аре­ну, надають їм фінансову й ідеологічну підтримку.

Партії як вторинні суб'єкти політики безпосередньо борються за владу, тісно взаємодіючи з різними групами тиску й електоратом.

До безпосередніх суб'єктів політики належать владні структури, керівні органи політичних і громадських органі­зацій, політичні лідери, які беруть безпосередню участь у прийнятті й виконанні політичних рішень. На цьому рівні виникає і функціонує політична еліта, під якою розумі­ють групу людей, що займає провідні позиції у різних структурах політики. Для здобуття і збереження влади престижу політичні еліти використовують партії, групи тиску, соціальні групи і масові спільноти, виражаючи дійсно або уявно їхні інтереси. Проте справжні наміри еліт для більшості залишаються незрозумілими.

Суб'єкти політики мають як відкриті, так і приховані групові інтереси. Останні характерні для таких груп, як кліки, мафії, родинно-земляцькі угруповання.

Кліка — це мала група, що намагається шляхом заку­лісних дій зайняти панівне становище у певній політичній структурі (партії, групі тиску, уряді). Скажімо, партійний лідер і його найближче оточення мають найбільший вплив у партії незалежно від того, що це оточення за офіційним статусом може поступатися іншим впливовим угрупован­ням цієї організації.

Мафія як строго ієрархізована і глибоко законспірована організація намагається досягти користолюбних цілей у рамках не тільки якоїсь організації, а й усього суспільства. Для цього вона використовує як законні, так і незаконні засоби. На відміну від організованої злочинності, мафія зав­жди тісно пов'язана з політикою.

Родинно-земляцькі угруповання здебільшого існують на нижчих рівнях влади, але підтримують контакти з пред­ставниками вищих політичних кіл. Такі зв'язки можуть відігравати важливу роль при формуванні вищих ешелонів влади. Скажімо, президент при формуванні кабінету мініс­трів надає перевагу особам з близького йому оточення.

Приховані групові інтереси, як і приховані угруповання, існують у будь-якому суспільстві, незалежно від політично­го режиму. Масштаб їхньої діяльності і політичного впли­ву залежить від соціальної і політичної структурованості суспільства, рівня правової і політичної культури, доскона­лості ринкових механізмів суспільної взаємодії. Там, де ці чинники перебувають на нижчому рівні розвитку порівня­но з сучасними цивілізованими країнами, приховані інте­реси можуть мати перевагу над відкритими, легальними.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)