АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Специфіка, підстави й засади політичного прогнозування

Читайте также:
  1. Актори політичного процесу
  2. Альтернативні концепції політичного устрою
  3. Аналіз математичних методів прогнозування валютних курсів
  4. Виникнення та сутність синергетичного методу дослідження політичного процесу.
  5. Джерела політичного розвитку.
  6. Дослідження політичного ринку. Вивчення громадської думки
  7. ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ І ЙОГО ФАЗИ. ПРИЧИНИ ЕКОНОМІЧНИХ КОЛИВАНЬ. ПРОГНОЗУВАННЯ ДІЛОВОГО ЦИКЛУ
  8. Ефективність політичного функціонування та політичні технології
  9. Зазначте підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
  10. Зазначте підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
  11. ЗМІСТ І СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ
  12. Зміст та динаміка розвитку політичного конфлікту

Бабкіна

 

Політичне прогнозування

Людство завжди прагне якомога більше знати про своє майбутнє, його зацікавленість прогнозами має силь­ні життєві мотиви. Реалізації прагнень сприяє прогнос­тика — наука, що охоплює методологію дослідження ди­наміки та перспектив розвитку різноманітних процесів і явищ суспільного життя. Позаяк від рівня прогнозуван­ня залежить ефективність планування та управління, політичне керівництво вбачає у науково обґрунтованих прогнозах одну з гарантій передбачуваного розвитку кон­кретних подій і суспільно-політичних процесів загалом.

Специфіка, підстави й засади політичного прогнозування

Прогнозування є своєрідним випереджальним відо­браженням дійсності, а здатність до нього — елементом інтелектуальної діяльності, однією з головних функцій свідомості особистості. Стимулює його багатогранна дійс­ність, яку людина прагне пізнати, подивившись очима розуму у майбутнє (Платон). Таке знання важливе і для прийняття політичних рішень. Адже будь-яка ситуація завжди певною мірою невизначена, і цілком природним є намагання людини знизити рівень цієї невизначеності.

У перехідних суспільствах рівень невизначеності знач­но зростає, а відсутність бачення майбутнього лякає, сковує ініціативу громадян. Тому суб'єкт політичного проце­су, дбаючи про якнайширшу підтримку в суспільстві, осо­бливе місце відводить у своїх програмах моделюванню майбутнього та шляхів його досягнення. На державному рівні постійно відпрацьовують десятки різних програм. Щоб оцінити їх з точки зору оптимальності, використову­ють прогноз (грец. ргоєпозіз — передбачення).

Політичне прогнозування — наукове дослідження (передбачен­ня) перспектив конкретного політичного суб'єкта, політичної ситу­ації та політичного процесу загалом.

У політології розрізняють політичне прогнозування як наукове дослідження конкретних перспектив політич­ної ситуації і як практику вироблення прогнозів. Про­гноз є науково обґрунтованим судженням про можливі стани об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його забезпечення. Прогнозування охоплює спе­ціальні наукові дослідження конкретних процесів, явищ, подій з метою отримання якісно інших знань — тих, що характеризують перспективи об'єкта дослідження.

Прогноз необхідний для уникнення небажаних резуль­татів розвитку подій, забезпечення перебігу їх у бажаному напрямі. Прогноз як нове знання існує у таких формах:

— знання про невідомі на момент прогнозування вла­стивості об'єктів реальної дійсності;

— знання про властивості не існуючих на момент про­гнозування об'єктів.

У прогнозуванні істотними є два аспекти:

1) проро­кує, описує можливі, бажані або небажані перспективи, стани, рішення;

2) передбачає певне рішення завдяки ус­відомленню стану проблеми, використанню інформації про можливі результати цілеспрямованої діяльності. На цій підставі у проблемі прогнозування виділяють два аспекти: теоретико-пізнавальний і управлінський (пов'я­заний з можливістю прийняття на основі прогностичного знання певного рішення).

Прогнозування охоплює усі сфери життєдіяльності лю­дей. Щодо суспільного розвитку одним з найважливіших є політичне прогнозування, об'єкт якого — політика (внутрі­шня і зовнішня), а предмет — пізнання можливих станів по­літичних подій, явищ, процесів. У зв'язку з цим розрізня­ють внутріполітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутріполітичне прогнозування. Охоплює всю внут­рішню політику. Один з його аспектів пов'язаний з про­гнозними оцінками конкретних політичних подій, є прикладним, реалізується в процесі політичної діяльності. Суб'єкт такого прогнозу — державні й політичні органи. Інший аспект стосується діяльності політичних інститу­тів, політичних процесів суспільства. Реалізує його нау­ковий колектив, що спеціалізується на вивченні політич­ної системи суспільства.

Зовнішньополітичне прогнозування. Здійснює прогно­зи щодо суб'єктів, явищ і процесів у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики. Воно є джерелом всебічної інформації про загальну обстановку у світі, регіоні, краї­ні, про тенденції, напрями розвитку і чинники, що стиму­люють певні події, сприяє баченню нових можливостей суспільно-політичного розвитку. В прогнозуванні міжна­родних відносин передусім зосереджуються на взаємовід­носинах держав.

Політичне прогнозування є частиною практичної по­літики. Для впорядкування прогнозів вдаються до їх типологізації залежно від мети, завдань, об'єктів, харак­теру, періоду дії, засобів тощо. Основним при цьому є проблемно-цільовий критерій, який вказує на мету про­гнозу. Відповідно розрізняють два типи прогнозів: пошу­кові й нормативні.

Пошуковий прогноз спрямований на визначення мож­ливих станів політичного явища, процесу, події в майбут­ньому засобом екстраполяції, котрий дає змогу спостеріга­ти тенденції за умовного абстрагування від рішень, здат­них змінити ці тенденції. Мета його полягає у виявленні й уточненні перспективних проблем, що підлягають вирі­шенню засобами політичного управління. Такий прогноз відповідає на питання: що найвірогідніше відбудеться в суспільстві за існуючих соціально-політичних тенденцій?

Нормативний прогноз сприяє визначенню шляхів і термінів досягнення можливих станів об'єкта політично­го прогнозування. Головне для нього — передбачити спо­соби і час, необхідні для досягнення заздалегідь заданих норм, ідеалів, стимулів, мети. Такий прогноз відповідає на питання: якими шляхами досягти бажаного?

За періодом попередження (терміном, упродовж яко­го діє чи має діяти прогноз) розрізняють: оперативні (по­точні), короткострокові, середньострокові, довгострокові й стратегічні прогнози. Ця градація прогнозів є віднос­ною і залежить від характеру та мети прогнозу. У полі­тичній сфері відповідно до характеру і темпів розвитку явищ прийняті такі часові параметри прогнозів: операти­вні — до одного місяця; короткострокові — до одного року, середньострокові — до п яти років; довгострокові — понад п'ять років (в межах п'ятнадцяти—двадцяти ро­ків); стратегічні — понад двадцять років.

Об'єктивна основа прогнозування політичних подій полягає в тому, що їхнє майбутнє приховане в теперіш­ньому, тобто існує потенційно; нове міститься в старому (минулому), але тільки гіпотетично, ймовірно. Тому для прогнозування майбутнього необхідне пізнання дійснос­ті, точніше, можливостей, тенденцій, прихованих у полі­тичній системі. Завдяки цьому науковий прогноз розкри­ває майбутнє (ще невідоме) політичної події, зумовлене її передісторією, а також станом на певний час.

У пізнанні дійсності важливим є знання історії, («Хто не знає минулого, не володіє теперішнім, не достойний майбутнього», — гласить народна мудрість). Суспільство, яке знає своє минуле, інакше організовує своє сьогоден­ня і майбутнє. Ця закономірність простежується на при­кладі колишнього Радянського Союзу, коли в період гла­сності було відкрито інформацію про сталінізм, ГУЛАГ, репресії, голодомор, Чорнобиль. Це стало однією з при­чин колапсу СРСР, демократизації політичної системи. Тому одним з найдраматичніших напрямів політичної бо­ротьби є боротьба за історичні знання.

Побачити в минулому майбутнє можна за допомогою законів розвитку об'єктів політичного прогнозу. Одним із них є закон причинності, який гласить, що явище має свою причину, тобто його породжують певні умови. Тому будь-яке пізнання вимагає усвідомлення причин явища. Знаючи їх, можна передбачити наслідки. А якщо для су­спільства ці наслідки небажані, суб'єкти політики, усві­домивши це, мають час для пошуку можливостей нейтра­лізації цих причин.

Для успішного прогнозування на основі законів необ­хідне знання їхньої системи, механізму дії та викорис­тання. Хоча історія розвивається за об'єктивними зако­нами, але творять її люди, прискорюючи або уповільню­ючи її розвиток. Багато в чому це залежить від того, наскільки беруть до уваги ці закони. Ігнорування їх або невміння ними користуватися призводить до суб'єктиві­зму й авантюризму в політиці.

Процес пізнання законів надто складний, зумовлені законами відносини людей постійно змінюються. Напри­клад, політичні відносини виявляються як політичні ін­тереси. Тому в механізмі соціально-політичних законів важливу роль відіграє такий об'єктивний чинник, як соціально-політичні інтереси, потреби та стимули, які постійно змінюються. У прогнозуванні важлива інформа­ція про інтереси, потреби і стимули усіх верств населен­ня. Суттєвим є й те, що закони, які діють у соціально-політичній сфері, виявляються як тенденції або можли­вості, не завжди втілюючись в дійсність. Це ускладнює вироблення прогнозу на основі закону суспільного розви­тку. Тому якщо політичні претензії класу, соціальної групи враховують об'єктивний хід історії, політичні про­цеси розвиватимуться без суспільних потрясінь. Чим менше узгоджуються політичні інтереси з об'єктивними закономірностями розвитку, тим вища ймовірність непе-редбачуваних політичних конфліктів і потрясінь.

У цій справі важливо розрізняти механізм дії і меха­нізм використання соціально-політичних законів. Меха­нізм дії законів об'єктивний, функціонує незалежно від того, чи знають про нього люди і чи намагаються його за­стосувати. Механізм використання законів належить до суб'єктивних чинників. Адже використання законів є свідомим застосуванням знань, діяльністю відповідно до законів. Механізм дії законів і механізм їхнього викори­стання різняться настільки, наскільки механізм дії є пі­знаним і застосовується в плануванні, прогнозуванні, управлінні. З пізнанням і практичним застосуванням за­конів механізм використання законів поступово стає ме­ханізмом їхньої дії.

Механізм дії і використання законів складається з та­ких ланок:

— вироблення політики, заснованої на пізнаних законах;

— планування і прогнозування;

— виявлення і розв'язання суперечностей;

— залучення, активізація та організація людей для реалізації вимог законів і розв'язання суперечностей;

— використання конкретних форм і засобів реалізації вимог законів.

Сукупно ці ланки є прогностичною валідністю — якіс­ною характеристикою точності передбачення подій.

Прогнозування є обов'язковою умовою механізму дії за­конів, передбачаючи цілеспрямовану діяльність людей. Для прогнозування політичних подій, процесів велике значення має знання політичної ситуації.

Об'єктивною основою прогнозування є також системне структурування політичного явища, процесу. Поняття «система» означає сукупність елементів, які, перебуваючи у зв'язках між собою, утворюють певну цілісність. Позаяк система передусім є певною цілісністю, її властивості не збігаються із сукупністю властивостей її елементів. Крім того, система за своєю природою ієрархічна. Тому кож­ний її елемент можна розглядати як систему, а саму си­стему — як один із компонентів більш широкої системи.

Елементи політичної системи перебувають у постій­ному розвитку. Тому наскільки багатоманітне політичне життя суспільства, настільки багатоманітні й політичні процеси, кожен з яких є об'єктом прогнозування.

Отже, прогнозування як процес наукового досліджен­ня передбачає визначення мети, отримання, обробку, оцінку й аналіз інформації, окреслення перспектив реа­лізації прогнозу. Ефективне політичне прогнозування можливе тільки за постійного коригування прогнозів з урахуванням найновішої інформації.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)