АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Системний підхід до політичного буття

Читайте также:
  1. Актори політичного процесу
  2. Альтернативні концепції політичного устрою
  3. Буття людини як проблема філософії.
  4. Виникнення (набуття) авторського права
  5. Виникнення та сутність синергетичного методу дослідження політичного процесу.
  6. ВИТРАТНИЙ (МАЙНОВИЙ) ПІДХІД В ОЦІНЦІ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
  7. Відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.
  8. Джерела політичного розвитку.
  9. Дослідження політичного ринку. Вивчення громадської думки
  10. ДОХІДНИЙ ПІДХІД В ОЦІНЦІ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
  11. Ефективність політичного функціонування та політичні технології
  12. Захворювання і вибуття тварин в залежності від ураження системи і органів за 20______р.

Сучасні суспільства являють собою складні системні утво­рення, що складаються з декількох органічно пов'язаних між собою підсистем: економічної, політичної, культурної, право­вої, етнічної та ін. Отже, політична система є одним із важ­ливих компонентів соціальної системи суспільства (в най-ширшому її розумінні). У ході історичної еволюції цивілізації соціальні зв'язки між людьми все ускладнювалися, формува­лися нові потреби та інтереси, змінювалося природне і соціа­льне середовище, внутрішні й зовнішні умови існування політично організованих народів. І саме в політичній системі, перш за все, з'являлися механізми адаптації суспільства до оточуючого середовища, що змінювалось, тобто вона виступа­ла гарантом стабільності соціуму.

Державно-політичні відносини — це специфічна галузь соціального буття («буття політичне») зі своїми фундамен­тальними закономірностями, внутрішніми зв'язками, дже­релами розвитку і каналами взаємозалежності з зовнішнім середовищем. Значний евристичний вплив на пізнання про­цесів обумовленості в політичному житті здійснив так званий системний підхід (метод), який склався у західній політичній соціології в середині XX ст. Найважливіші прин­ципи цього підходу:

1. Цілісність системи — якісно новий стан поєднаних явищ та інститутів, що породжує нові властивості та ознаки цього єдиного утворення.

2. Множина і різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв'язків системи, які відбивають складність і багатство відносин між елементами цілого та взаємодії з оточуючим се­редовищем.

3. Життєздатність системи визначається балансом взаємо­дії процесів: зміни і стабілізації, оновлення і збереження, впровадження і рутинізації тощо.

Призначення системного методу (аналізу) полягає у вияв­ленні засобів досягнення та підтримки врівноваженого, ста­більного стану політичної системи, її здатності адаптуватися до впливу зовнішнього середовища. Сучасний світ стає все складнішим, посилюється ризик глобальних катаклізмів, криз і конфліктів, що мають соціальні, економічні, етно-національні, екологічні, демографічні та інші причини. Це актуалізує розуміння складності процесів соціально-політич­ного розвитку і необхідності їх упорядкування. Політична си­стема в усьому розмаїтті своєї структури і функцій є засобом соціальної інтеграції, стримання руйнівного впливу деструк­тивних процесів і корінних соціальних відмінностей на єдине взаємопов'язане існування складових елементів суспільного організму.

Поняття політичної системи відображає єдність двох сторін політики: організації та діяльності, структури і дії. Формалізація, необхідне впорядкування і навіть ієрархія, які впроваджуються системним підходом, дають можливість не тільки кваліфікувати різновиди тих чи інших політичних си­стем, судити про оптимальність їх організації, а й здійснюва­ти порівняльний аналіз різних моделей (типів) політичного життя (це здійснює порівняльна політологія).

Основоположником системного підходу в політології вва­жають американського дослідника Д. Істона, який у творах «Політична система» (1953), «Системний аналіз політич­ного життя» (1965) та ін. запропонував метод вивчення по­літичної системи будь-якої країни, а також елементів (підсис­тем) усієї політичної організації: парламенту, уряду, місцево­го самоврядування, політичної партії, громадської асоціації. Д. Істон вбачав сенс політичної системи у врахуванні взаємо­дії з середовищем, зміст системного аналізу політичного жит­тя — у виявленні засобів підтримки рівноваги з середовищем, а призначення політичної системи — у зменшенні соціальних відмінностей, подоланні суперечностей і політичних конф­ліктів.

За Д. Істоном, політична система — це організм, що само­регулюється, розвивається та реагує на імпульси, які надхо­дять ззовні. Отже, політична система є відкритим утворен­ням: вона піддається численним впливам зовнішнього середо­вища. Система має вхід, на який ззовні надходять імпульси у формі вимог (конструктивних і деструктивних), підтримки чи протесту. Вимоги виникають і формулюються як в оточую­чому середовищі, так і у самій системі; підтримка виявля­ється у сплаті податків, військовій службі, дотриманні за­конів, участі в голосуванні, лояльному ставленні до держав­ної влади та її символів; протест суспільство висловлює у формах політичної незгоди, які за певних умов можуть зруй­нувати легітимність усієї політичної системи. Вихід інфор­мації — це результат функціонування політичної системи, він здійснюється у вигляді рішень та політичних дій, які тим чи іншим чином впливають на зовнішнє середовище. Вихідні дії політичної системи, за Д. Істоном, обумовлені її головним призначенням згідно з природою політичної влади. Воно по­лягає в обов'язковому виданні політичних рішень, авторитар­ному розподілі цінностей та забезпеченні прийняття цього на­селенням (див. рис. 1).

Економічні, культурні, соціальні ресурси
вхід ВИМОГИ ПІДТРИМКА ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА РІШЕННЯ І ДІЇ вихід
Економічні, інформаційні, правові, силові ресурси

ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Рис. 1. Політична система за Д. Істоном

 

Системний підхід вносить до політичного аналізу ідею ба­гатоканальної, багатофакторної обумовленості. Вона базуєть­ся на тому, що поряд із економічними чинниками та соціаль­ними інтересами, а інколи і всупереч їм, політичні події та інститути залежать також від культурного середовища, від національного менталітету, від традицій і звичаїв, від струк­тури пануючих у суспільстві цінностей, від геополітичних умов, від ситуативного складу різних подій та інших обста­вин.

Виходячи з цього, американський політолог Г. Алмонд роз­глядає політичну систему як множину взаємодій, поведінок як державних, так і недержавних, які слід досліджувати. Він зазначає, що будь-яка політична система є багатофункціо­нальною та має свою власну структуру; крім того, всі політичні системи є змішаними у культурному плані та, неза­лежно від принципу поділу влад, деякі функції політичних систем лишаються неподільними. Так, досить часто ми зуст­річаємось із законотворчою діяльністю президентів та урядів, чи з втручанням парламенту в поточну політику. Змішаність політичних систем у культурному сенсі означає, наприклад, що лише в ідеалі може відтворитися «чисте» президентське або «чисте» парламентське правління, ті чи інші «чисті» різ­новиди політичної культури, свідомості тощо.

Модель політичної системи Г. Алмонда долає певні вади моделі Д. Істона, тому що вона враховує психологічні, осо-бистісні аспекти політичної взаємодії, імпульси, що надхо­дять не тільки зовні, від народу, громадянського суспільства, але й імпульси, що виробляє правляча еліта. У даній моделі головна увага приділяється множині та різноманіттю інте­ресів всередині системі, їх зіткненню та поєднанню, враху­ванню цих інтересів самою системою.

Отже, системний підхід розкриває сутність політики як цілого; надає засоби аналізу форм її взаємодії з природою, економікою, культурою, соціальною структурою; висвітлює канали впливу політичної поведінки на характер політичних інститутів і структур; врешті, доводить найзначніше призна­чення політики — забезпечення єдності, соціальної інтегра­ції, мобілізації ресурсів суспільства та стабільності.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)