АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Правосоціалістичні і лейбористські теорії

Читайте также:
  1. А) Передумови квантової теорії
  2. БНМ 2.2.14 Основне рівняння молекулярно-кінетичної теорії газів
  3. Взаємодія теорії та практики
  4. Виникнення економічної теорії та основні етапи розвитку. Сучасні напрямки і школи економічної теорії
  5. Галузеві соціологічні теорії
  6. ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ. СУЧАСНІ НАПРЯМИ І ШКОЛИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ. ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ЕКОНОМІСТИ
  7. Еволюція теорії модернізації
  8. Економічні теорії правих ревізіоністів
  9. Застосування теорії еластичності
  10. ІІ Модуль. Основи теорії про документ
  11. Кардиналістської теорії
  12. Класичні теорії елітаризму (В.Паретто, Г.Моска, Р.Міхельс). Поняття еліти, його генеза. Сучасні теорії еліти.

У боротьбі проти революційної теорії робіт­ничого класу, тобто проти марксизму-лені-нізму, буржуазія використовує правосоціа­лістичні і лейбористські теорії. Ідейні попередники сучасних правих соціалістів (Е. Бернштейн, К. Каутський, Р. Гільфердіиг, О. Бауер) вели боротьбу проти марксизму на грунті його фор­мального визнання, виступали під прапором оновлення марксиз­му, відкидаючи водночас його основні положення: про класову боротьбу, про соціалістичну революцію, про диктатуру проле­таріату. Замість революційної теорії і тактики робітничого кла­су вони відстоювали опортунізм, тобто угодовство з буржуазією, підпорядкування класових інтересів пролетаріату інтересам буржуазії.

Після другої світової війни праві соціалісти—послідовники ревізіоністів XIX ст., а також лідери лейбористів відверто про­голосили свої теорії «контрзасобом проти марксизму». З дема­гогічною метою, проте, вони продовжують використовувати со­ціалістичну фразеологію, приклеюють соціалістичні ярлики до сучасного капіталізму.

Праві соціалісти і лейбористи пропагують новітні теорії ідео­логів монополістичного капіталу в поєднанні з догмами, які прогнили, своїх попередників — ревізіоністів II Інтернаціоналу, зосереджують зусилля на тому, щоб підфарбувати сучасний ка­піталізм. Державно-мопополістичний капіталізм вони зображу­ють як «майже соціалізм». Так, ідеолог лейборизму Д. Стречі, спотворюючи вчення К. Маркса, твердить, ніби економічні за­кони капіталізму під впливом таких інститутів, як держава, пар­тії, профспілки змінюють свою природу, в результаті чого капі­талізм перетворюється в «державу загального благоденства».

Англійським лейбористам припала до душі ідея американ­ського буржуазного економіста А. Берлі, який твердить, ніби в корпорації відбувається «колективізація капіталу», а сам капі­таліст стає «зникаючим фактором». Лейбористи проголошують, що, оскільки функції управління перейшли до рук професіоналів-управляючих, довірених народу, немає потреби здійснювати на­ціоналізацію виробництва. Свої міркування про «трансфор­мацію» сучасного капіталізму праві соціалісти і лейбористи закінчують висновком про поступове стихійне переростання капіталізму в соціалізм.

Після другої світової війни праві соціалісти і лейбористи ви­сунули теорію «демократичного соціалізму». Останній проти-поставляють соціалізму в СРСР та в інших соціалістичних країнах і зображують як загальнодемократичний рух усіх класів буржу­азного суспільства. Межі соціалізму, твердять лейбористи, роз­ширилися, соціалізм перестав бути справою одного класу, в переході до нього однаково заінтересовані всі класи буржуазного суспільства. Такі твердження покликані довести нібито неспро­можність, застарілість марксизму.

Сучасну буржуазну державу правосоціалістичні теоретики проголошують надкласовою, «державою загального благоден­ства» і вважають необхідним зберегти її при переході до су­спільства «демократичного соціалізму». Вони висувають ідею про «чисту демократію», «демократію для всіх», яка нібито вже існує в умовах буржуазного суспільства.

Усі програмні документи, прийняті правосоціалістичними партіями після другої світової війни, твердять, що економічною основою суспільства «демократичного соціалізму» є так звана змішана економіка, яка об'єднує державні і приватні підприєм­ства.

Аналізуючи англійський варіант «демократичного соціаліз­му», прогресивні британські економісти справедливо роблять висновок, що «демократичний соціалізм» — це не шо інше, як соціалістичний ярлик, наклеєний на сучасний капіталізм. І справді, «демократичний соціалізм» означає збереження полі­тичної влади в руках буржуазії, непохитність приватної капі­талістичної власності на засоби виробництва, експлуатації праці капіталом.

У 70-і роки, зокрема після економічної кризи 1974—1975 pp., соціал-реформісти змушені були модернізувати свої теорії. Знач­ну роль у цьому відіграла активізація лівого крила соціал-де­мократії, що відображує зростання антимонополістичних настро­їв широких народних мас. Нині знову зріс інтерес до марксизму, виникає новий різновид «легального марксизму», мета якого — перешкодити зростанню впливу наукового соціалізму на народні маси.

Праві соціал-демократи, залишаючись в основному на по­зиціях «змішаної економіки», говорять тепер про розширення державного сектора шляхом будівництва нових і часткової націо­налізації приватних підприємств. Проте на ділі правореформіст-ські лідери перешкоджають здійсненню цих заходів.

В останні роки посилено пропагуються модернізовані кон­цепції «соціального партнерства», «співучасті» трудящих в уп­равлінні капіталістичними фірмами. Усі ці заходи апологетично зображуються як засіб перетворення відносин власності.

Тепер лідери Соціалістичного Інтернаціоналу не можуть за­перечувати кризу світового капіталізму, його нездатність. роз­в'язати проблему зайнятості. Вони висувають вимоги реформ в галузі соціального страхування, медичного обслуговування, демократизації системи освіти, поліпшення умов праці.

Ці пропозиції, відповідаючи повсякденним потребам трудя­щих, не можуть, проте, привести до докорінних змін в їхньому становищі, до усунення експлуатації.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 | 166 | 167 | 168 | 169 | 170 | 171 | 172 | 173 | 174 | 175 | 176 | 177 | 178 | 179 | 180 | 181 | 182 | 183 | 184 | 185 | 186 | 187 | 188 | 189 | 190 | 191 | 192 | 193 | 194 | 195 | 196 | 197 | 198 | 199 | 200 | 201 | 202 | 203 | 204 | 205 | 206 | 207 | 208 | 209 | 210 | 211 | 212 | 213 | 214 | 215 | 216 | 217 | 218 | 219 | 220 | 221 | 222 | 223 | 224 | 225 | 226 | 227 | 228 | 229 | 230 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)