Боротьба за переділ світу та імперіалістичні війни

Посилення нерівномірності економічного t політичного розвитку капіталістичних кра­їн породило гострі суперечності між новим співвідношенням сил у системі імперіалізму і усталеним розподілом колоній і сфер впли­ву в уже поділеному світі. За цих умов неминуче зростає анта­гонізм між тими імперіалістичними державами, яких влаштову­вав поділ світу, що склався на початку століття, і тими, які праг­нули до його переділу.1

¹ Ленін В. /. Повн. зібр. творів, т. 27, с. 365.

Дослідження особливостей імперіалізму привело В. І. Леніна до незаперечного висновку про те, що політика імперіалізму, яка випливає з корінних основ його економіки, є політикою підго­товки і розв'язування світових воєн за переділ уже поділеного світу. США, Німеччина і Японія, які спізнились до поділу «віль* них» земель, стали ініціаторами боротьби за цей переділ.

Початок епохи монополістичного капіталізму ознаменували три «малі» війни, які стали прелюдією світової імперіалістичної бойні. США у війні 1898 р. з Іспанією захопили значну частину її володінь у Вест-Індії і Тихому океані. Німеччина скористалася англо-бурською війною 1899—1902 pp., щоб

Гюгорнути експансію в сфері британських колоніальних володінь в Африці на Близькому Сході. Японія в 1904 р. напала на Росію, захопила в неї південну частину Сахаліну і розширила сферу свого впливу в напівколо­ніальному Китаї.

Боротьба за переділ світу не зводиться тільки до загарбання економічно відсталих країн. «Для імперіалізму,— писав В. І. Ле-нш,— характерне якраз прагнення до анексування не тільки аг­рарних областей, а навіть найбільш промислових...»¹ Історія переконливо підтвердила ці слова. Гітлерівська Німеччина по­чала свою агресію загарбанням промислово розвинутих країн Європи.

Епоха імперіалізму стала періодом розгулу мілітаризму і воєн. Через два десятиріччя після першої світової війни імперіа­лізм розв'язав другу світову війну. Після цієї війни склалися нові історичні умови існування імперіалізму. Утворення й роз­виток світової соціалістичної системи, піднесення робітничого руху в капіталістичних країнах, розпад колоніальної системи імперіалізму і перехід раніше пригноблених народів на шлях самостійного розвитку, масовий рух прихильників миру — усе це дає можливість відвертати нову світову війну. Ця можли­вість породжена зростанням сил соціалізму і миру, але аж ніяк не зменшенням агресивності імперіалізму. В сучасних умовах агресивність войовничих кіл імперіалізму виявляється насампе­ред у політиці неоколоніалізму і мілітаризму, в тих аспектах цієї політики, «які загрожують свободі і незалежності народів, явля­ють собою грубе втручання в їх внутрішні справи на боці сил гноблення і реакції» К Основна мета неоколоніалізму полягає в розширенні сфери розвитку капіталістичних відносин, масшта­бів монополістичної експлуатації.

Сучасний мілітаризм спрямований насамперед проти країн соціалізму і революційних сил у капіталістичному світі. Гонка озброєнь стала повсякденним станом імперіалізму.

Агресивність імперіалізму закладена в його природі. Зміню­ються лише форми її прояву. Зростання сил соціалізму і миру сковує здійснення агресивних планів імперіалізму. Проте небез­пека війни не зникла.

Поиск по сайту: