Суть фінансової олігархії і механізм її панування

У центрі фінансово-монополістичної групи — головне під­приємство. Ним може бути великий банк, промисловий трест, страхова або держательська компанія. Від головного підприєм­ства протягуються складні нитки впливу на решту підприємств цієї групи. Головне підприємство розробляє лише основи їхньої загальної політики, не втручаючись у повсякденну діяльність фірм своєї великої імперії.

Більшість підприємств, що входять у фінансово-монополі­стичну групу, не є індивідуальною власністю того чи іншого маг­ната, який стоїть на чолі групи. їхня влада переважно грунтує­ться на володінні контрольними пакетами акцій, частка яких рідко перевищує 10% загальної кількості акцій того чи іншого підприємства, що, проте, дає можливість здійснювати повний контроль над ним. Тепер конкурентам досить придбати лише ту частину акцій, яка дасть можливість проникнути в уже усталену фінансову групу і «розмити» її; у цьому разі організуються нові фінансові групи, що виражають інтереси інших магнатів капі­талу.

У початковий період епохи імперіалізму типовими були переважно «сімей­ні» фінансові групи, що виражали інтереси певного клану. Вони виростали, як правило, з одноосібної капіталістичної власності, яка виникла ще в період вільної конкуренції, і поступово обростали масою контрольованих підприємств. Остання обставина призвела до утворення сслабкої ланки» в структурі «сі­мейних» груп. До них могли проникати інші капіталісти, що й спричинило «розмивання» «сімейних» фінансових груп. У сучасних умовах'цей процес особливо посилився, чому великою мірою сприяло залучення до керівництва підприємством менеджерів, які з часом перетворюються в співучасників фі­нансово-олігархічного угруповання. Тому поряд із сімейними фінансовими 2>упами з'явилися фінансово-монополістичні групи, які утворюють коаліцію анкірів і промисловців певного району.

Процес «розмивання» «сімейних» фінансових груп не дає підстав для апологетичних висновків про зникнення фінансової олігархії. Чи здійснюють диктатуру монополістичного капіталу «сімейні» групи, чи склад панівної еліти рухливий — не змінює суті цієї диктатури.

Механізм панування фінансово-монополістичної групи зде­більшого грунтується на «системі участі» і «особистій унії».

Система участі» — це придбання однією компанією контро­лю над рядом інших через купівлю контрольних пакетів їхніх акцій. Це можна схематично показати на такому прикладі. Головне підприємство групи з капіталом в 100 млн. дол. купує на нього контрольний пакет акцій інших підприємств. Якщо для цього треба придбати 25% випущених акцій (насправді, звичай­но, потрібна значно менша кількість акцій), то головне підпри­ємство матиме право контролю над чотирма підприємствами, кожне з яких також має капітал в 100 млн. дол. Головне під­приємство, або материнське товариство, матиме чотири дочірні підприємства із загальним капіталом в 400 млн. дол. Коли при­пустити, що кожне дочірнє підприємство зробить те саме, то фі­нансова група придбає контроль ще над 16 підприємствами-вну-ками (кожне з них у нашому прикладі має також капітал у 100 млн. дол.) із спільним капіталом в 1600 млн. дол. Отже, під контролем головного підприємства фінансово-монополістичної групи буде вже 20 підприємств і капітал, що дорівнює 2000 млн. дол. Контроль над підприємствами-правнуками ще більше роз­ширює реальну владу фінансової групи.

Із «системою участі» тісно пов'язана «особиста унія», яка полягає в тому, що кожний магнат фінансового капіталу звичай­но входить до складу директорів і членів правлінь інших компа­ній, причому директори великих банків входять до правлінь промислових монополій і навпаки. Сімейні і ділові зв'язки між магнатами капіталу є важливою стороною «особистої унії» і істотно розширюють коло підприємств, на які впливає та чи інша фінансово-монополістична група.

«Особиста унія» банків з промисловістю доповнюється «осо­бистою унією» тих і інших з урядом, писав В. І. Ленін, відмічаю­чи ранню стадію зрощування фінансового капіталу з буржуаз­ним державним апаратом. В сучасних умовах фінансово-монопо­лістичні групи є натхненниками державної політики щодо при­йняття антикризових заходів і економічного програмування, спрямованих на регулювання в інтересах великих монополій процесу відтворення суспільного капіталу і збереження капіта­лістичного ладу. Нині діяльність фінансової олігархії тісно по­в'язана із системою державно-монополістичних заходів.

«Система участі» і «особиста унія» — основні, але не єдині форми панування найбільших фінансових груп. Технічне обслу­говування «сторонніх» фірм, укладання з ними картельних угод, довгострокові фінансові зв'язки з підприємствами цих фірм за­лучають їх у сферу впливу фінансової групи. Межі фінансово-монополістичної групи завжди рухливі, і розкрити справжню сферу її впливу не завжди легко.

Поиск по сайту: