Норма процента та її тенденція до знякення

Відношення суми доходу на позичковий ка­пітал до суми цьохр капіталу називають нормою процента, або його рівнем. Якщо, наприклад, на відданий у позичку капітал у 200 тис. дол. його власник одержує річний доход у розмірі 8 тис. дол, то норма процента становитиме:

В умовах вільної конкуренції норма процента є дуже дина­мічною величиноючі в кожний даний момент визначається взає­модією в основному двох факторів: середньої норми прибутку і співвідношення між попитом і пропозицією позичкового капі­талу. Норма процента, як правило, не може перевищувати норми прибутку. Винятки можуть бути, наприклад, у періоди криз надвиробництва, коли буржуазна душа, за висловленням К. Марк­са, як олень свіжої води, жадає грошей, але не для розширення виробництва, щоб здобути прибуток, а для врятування підпри­ємства від банкрутства. У цих випадках норма процента може на якийсь час перевищити норму прибутку. Мінімальної межі процента, по суті, визначити не можна. Часом (як, наприклад, у фазі депресії) вона може знижуватися до рівня, близького до нуля, але не може дорівнювати йому, бо при цьому не було б рації давати капітал у позичку.

Співвідношення попиту і пропозиції впливає на «ціну» това-ру-капіталу, або, що те саме, на норму процента, приблизно так само, як і на ціни всіх інших товарів. Якщо попит на позич­ковий капітал перевищує його пропозиції, норма процента підвищуватиметься; коли ж вільних грошових капіталів багато, попит на них відносно невеликий, вона знижуватиметься. В свою чергу, співвідношення між пропозицією позичкового капіталу і попитом на нього залежить від руху реального про­мислового капіталу. Воно, наприклад, істотно розрізняється в різних фазах капіталістичного циклу.

Норму позичкового процента, обчислену за більш або менш тривалий період часу (звичайно за промисловий цикл), нази­вають середньою нормою процента. З розвитком капіталізму середня норма процента виявляє тенденцію до зниження.

Певним показником руху норми процента, хоч далеко не точним, є рух середніх процентних ставок емісійних банків. У США цей показник становив: за-1914—1919 pp.— 5%, за 1920-1928 pp.—4,37%, за 1929—1938 pp.—2,26%, за 1940—1965 pp.—2,14%. З початку 60-х років розвиток внутрішніх супереч-«остей, а потім також загострення міжімперіалістичних суперечностей у ва­лютно-фінансовій сфері, інфляція призвели до необхідності підвищення про­центних ставок у США та в інших капіталістичних країнах.

Зниження норми процента зумовлюється законом тенденції середньої норми прибутку до зниження. Крім того, специфічними факторами, які сприяють зниженню норми процента, є зростан­ня пропозиції грошового капіталу внаслідок посилення концент­рації виробництва і збільшення прошарку грошових капіталістів-рантьє, а також розвиток капіталістичної кредитної системи, яка дедалі більше концентрує вільні кошти різних верств насе­лення і перетворює їх у позичковий капітал. В умовах сучасного капіталізму мілітаризація економіки і зростання бюджетних дефіцитів поглинають частину вільних капіталів і тим самим впливають на рух норми процента в протилежному напрямі.

Поиск по сайту: