Історична тенденція капіталістичного нагромадження і зростання сил пролетаріату

Для простого товарного виробництва, яке історично передувало капіталізму, було ха­рактерне дрібне, роздроблене виробництво, що грунтувалося на примітивній, ручній техніці. У ході первісного капіталістичного нагромадження відбувалася експропріація дрібного виробництва. На зміну приватній власності дрібних виробників, що грунту­валася на особистій праці, прийшло панування капіталістичної приватної власності — основи експлуатації найманих пролетарів, тобто виробників, позбавлених засобів виробництва.

У процесі нагромадження капіталу, що відбувається в умо­вах капіталізму, який вже склався, зростають концентрація і централізація капіталу і виробництва. У ході конкурентної боротьби відбувається експропріація дрібних капіталістів вели­кими. Дедалі більша частина сукупного суспільного капіталу зосереджується в руках найбільших капіталістів та їхніх об'єд­нань, а дедалі більша частина сукупного виробництва концен­трується на великих і найбільших підприємствах. Одночасно розвивається суспільний поділ праці. Багато галузей виробницт­ва розчленовуються, утворюються нові, вузькоспеціалізовані га­лузі. Між спеціалізованими частинами суспільного виробництва встановлюються дедад] тісніші зв'язки через ринок.

Нагромадження капіталу супроводиться, отже, посиленням суспільного характеру виробництва. Процес виробництва набу­ває дедалі більш суспільного характеру, а власність зосере­джується в руках порівняно невеликої кількості капіталістів. Тим самим загострюється основна суперечність капіталізму— суперечність між суспільним характером процесу виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. Вона означає, що капіталістичні виробничі відносини не відповідають харак­теру продуктивних сил. З розвитком капіталізму, із зростанням нагромадження капіталу ця невідповідність дедалі більше поси­люється. В результаті капіталістичні виробничі відносини з фак­тора розвитку продуктивних сил, якими вони були на початку існування капіталізму, дедалі більше перетворюються у фактор, що гальмує їхній розвиток.

Зростання капіталістичного усуспільнення виробництва і пра­ці означає розвиток матеріальних передумов для переходу до прогресивнішого суспільного ладу — соціалізму. Капіталісти, пи­сав К. Маркс, нестримно примушують людство до виробництва заради виробництва і тим самим до розвитку суспільних про­дуктивних сил, тобто в кінцевому підсумку до створення таких матеріальних умов суспільного виробництва, які підготовляють перемогу нового, прогресивнішого суспільного ладу. Невідповід­ність капіталістичних виробничих відносин характеру продук­тивних сил, що дедалі збільшується, робить перехід до цього ладу об'єктивно необхідним.

Капіталізм у процесі свого розвитку створює не тільки об'єк­тивні, а й суб'єктивні передумови переходу до соціалізму. Зро­стає чисельність і суспільна роль пролетаріату, посилюється його організованість, підвищується рівень його класової самосвідо­мості. Робітничий клас на чолі з своїм комуністичним авангар­дом, згуртовуючи навколо себе непролетарські маси трудящих, дедалі рішучіше виступає проти капіталістичного ладу, вимагає заміни його соціалізмом — суспільним ладом, де немає приват­ної власності на засоби виробництва і експлуатації людини людиною.

З розвитком капіталізму посилюється революційна боротьба пролетаріату. Досягнення, яких пролетаріат добивається в бо-• ротьбі проти капіталу, підвищують його свідомість, посилюють його організованість і згуртованість. Успіхи в економічній боротьбі сприяють зростанню політичної активності робітни­чого класу, усвідомленню ним своєї великої історичної місії. В сучасних умовах, коли великий капітал дедалі більше зрощується з апаратом буржуазної держави, кожний відчутний виступ робітників спрямовується не тільки проти того чи іншого капіталістичного підприємця, а й проти буржуазної держави, проти основ сучасного капіталістичного суспільства, що пере­живає нині глибоку кризу.

Як відмічав у промові на Конференції комуністичних і ро­бітничих партій Європи Генеральний секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу Л. І. Бреж­нєв, «це аж ніяк не тільки економічна, але також політична і моральна криза. Вона дедалі більше переконує маси, що капі­талізм — суспільство, позбавлене майбутнього, і тим самим при­множує кількість прихильників іншого, соціалістичного шляху. Цю кризу не спинити ні підбадьорюванням воєнно-політичних блоків імперіалістів і гонкою озброєнь, ні економічною інте­грацією монополій, ні видимістю соціальних реформ, ні репре­сіями.

Сьогодні ясніше, ніж будь-коли, видно, що імперіалізм не може більше диктувати Європі її долю. У визначенні цієї долі вагоме слово належить нині соціалістичним державам, робіт­ничому і демократичному рухові в країнах капіталу».

Боротьба робітників за свої безпосередні інтереси, тісно пов'язана з метою робітничого руху — знищенням капіталістич­ної експлуатації, підвищує революційну свідомість мас.

У підготовці і розвитку об'єктивних і суб'єктивних перед­умов революційного переходу від капіталізму до соціалізму й полягає історична тенденція капіталістичного нагромадження. Дуже образно цю тенденцію охарактеризував К. Маркс. З роз­витком капіталізму, писав він, «...зростає маса злиднів, гноблен­ня, рабства, виродження, експлуатації, але разом з тим зростає і обурення робітничого класу, який постійно збільшується кіль­кісно, який навчається, об'єднується і організовується механіз­мом самого процесу капіталістичного виробництва. Монополія капіталу стає оковами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею. Централізація засобів виробництва і усу­спільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними з їх капіталістичною оболонкою. Вона вибу­хає. Б'є година капіталістичної приватної власності. Екс­пропріаторів експропріюють» ¹.

Поиск по сайту: