Війна з радянською Росією

17 листопада 1918 р. в Москві була створена окрема від Реввійськради РСФРР Українська революційна військова рада у складі В. Антонова-Овсієнка, В. Затонського, Г. П'ятакова і Й. Сталіна. 28 листопада, було сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд України у складі Г. П'ятакова (голова), Артема (Ф. Сергєєва), К. Ворошилова, В. Затонського, Е. Квірінга, Ю. Коцюбин­ського, М. Подвойського, О. Шліхтерата ін.

В. Антонову-Овсієнку дали можливість відібрати для створюваної Української ра­дянської армії незадіяні на фронтах війсь­кові формування. 1 січня 1919 р. харківські робітники повстали і два дні утримували місто до підходу регулярної армії. З січня разом з армією в Харків при­був Тимчасовий уряд України.

4 січня 1919 р. було утворено Україн­ський фронт під командуванням В. Антоно­ва-Овсієнка. Перед ним ставилося завдання оволодіти головними переправами на Дніп­рі в районі Києва, Черкас, Кременчука і Катеринослава

З Харкова війська радянської Росії по­чали наступ у трьох напрямках: II по­встанська дивізія просувалася на Полтаву, група П. Дибенка - на Катеринослав, а гру­па Ю. Сабліна - на Донбас. Загальна чи­сельність цих військ не перевищувала 11 тис. бійців, але вони спиралися на допо­могу місцевих партизанів.

Пересвідчив­шись у неможливості дипломатичних пере­говорів, Директорія УНР 16 січня 1919 р. офіційно оголосила війну Радянській Росії.

Одночасно з наступом на харківському напрямі російські війська просувалися на Київ. 12 січня Богунський полк під коман­дуванням М. Щорса оволодів Черніговом і разом з Таращанським полком В. Боженка наблизився до Броварів, де стояла Армія УНР. Після триденної битви С. Петлюра відступив. 5 лютого І повстанська дивізія вступила в столицю України.

Після переїзду Директорії до Вінниці група провідних міністрів УНР зустрілася з французьким командуванням. Воно висуну­ло такі вимоги: реорганізувати Директорію і вилучити з неї представників соціалістич­них партій; відмовитися від «більшовиць­кої» соціально-економічної політики; реор­ганізувати Армію УНР і збільшити її у стис­лі строки шляхом мобілізації до 300 тис. чоловік; підпорядкувати Армію УНР на­рівні з Добровольчою армією А. Денікіна союзному командуванню.

С. Петлюра заявив про припинення свого членства в УСДРП, щоб залишитися в Директорії. В. Винниченко вийшов з Ди­ректорії і передав повноваження глави С. Петлюрі. В. Чехівський подав у відстав­ку, і на посаді голови уряду УНР його за­мінив безпартійний С. Остапенко.

Влада в Директорії зосередилася в руках С. Петлюри. Але сподівання на швидку і ефективну допомогу з боку Антанти вия­вилися марними. Переслідувані російськи­ми військами, загони Армії УНР 6 березня залишили Вінницю. Черговою резиденцією Директорії стала Жмеринка.

Поиск по сайту: