Держава та суспільство в епоху культурної політики

В умовах формування сфери культурної політики та нового інформаційного простору змінюються способи взаємовідносин між державою, суспільством та капіталом. Розповсюджена точка зору складається у тому, що відбувається інтернаціоналізація вказаних суб’єктів та форм їхньої самоорганізації – формування світового господарства, всесвітнього суспільства та світової держави. Однак ми переживаємо перехідний період, і тенденції процесів не є однозначними.

Транснаціональний капітал дійсно перестає орієнтуватися на рамки існуючих концепцій міжнародного розподілу праці і зневажає як порівняльними, так і абсолютними перевагами національного господарства. Традиційні форми впливу транснаціонального капіталу на національну державу - корупція та лобіювання — із очевидністю втрачають свою ефективність, але посилюються [18].

Суспільства, які позитивно асимілювали ідею громадянства та які узяли під контроль використання державного апарату, намагаються через політичні механізми і демократичні процедури оказати вплив на всесвітній системний розвиток. Майбутнє національної держави ставиться під сумнів: як підкреслював Хабермас, для багатьох груп населення воно стає кривдним видом єдності, не здатним діяти в умовах екологічної ситуації, асиметрично розподіленого зростання народонаселення, біотехнологічного та комп’ютерного перевороту (відповідно у сільському господарстві та у промисловому виробництві) і, нарешті, формування глобальних фінансових та технологічних ринків.

На тлі зусиль по модернізації бюрократії і технологічного апарату сучасного державного управління, як показав І.Валлертсайн, навіть у багатих та ефективних державах продовжує поширюватися криза легітимності.

У цій ситуації частину своїх функцій національна держава вимушена делегувати на локальний, а частину - на транснаціональний та регіональний рівні. Образно кажучи, для одних проблем воно опиняється надто за велике, щоби діяти ефективно, а для інших – надто за мале. Поширюється рух за об’єднання демократичних конституційних держав у крупні політичні об’єднання, подібні до Європейського Союзу. Робляться спроби створити дієздатні міждержавні регіональні конференції, а також перетворити Об’єднанні нації у діючий орган.

Разом із тим, слід підкреслити, що у сучасний момент ці інститути користуються застарілими політичними технологіями і багато у чому відтворюють старі проблеми. Диспропорції які зберігаються у рівні і темпі економічного розвитку, а також бурхливі трансформації у 90-ті роки у Східній Європі і Росії, знов роблять національно-державну ідею привабливою – навіть там, де вона у принципі не може бути реалізована.

Ренаціоналізація політичного процесу, яка не враховує того, що самі нації є у вищому ступені штучними утворюваннями, багато у чому являє собою форму самовизначення «внутрішнього суспільства», яке не долучене до постіндустріальних трансформацій і яке складається із агентів, які використовують традиційні господарські та соціальні уявлення у якості рамок мислення і дії. Знання про те, що вузьконаціональний спосіб самовизначення у системному світі вичерпав себе, не розповсюджується на сектори, які відокремлені від функціонування транснаціонального капіталу і міжнародного ринку праці, і не захоплює сфери відтворення «традиційності» як культурного архетипу.

Разом із тим, і держава, і суспільство, і капітал (такі що розуміються як той, що замикає тип універсального ресурсу), скоріше за все, являють собою ті, що уходять персонажі історичного процесу: усі ці утворювання виникли як особливі одиниці (соціокультурні організованості) у період, передуючий Французькій буржуазній революції 1789 року, і опинились не здатними асимілювати як досвід світових війн і соціальних революцій першої половини, так і досвід глобальної індустріалізації другої половини ХХ століття. Використовуючи метафору Гегеля, сьогодні ні держава, ні суспільство ні є більше формами існування (маніфестації) розуму в історії, а капітал уступив функцію універсального ресурсу знанням та мисленню.

На арену світової історії вийшли нові персонажі:

· регіони,

· інтелектуальні програми та

· локальні антроподроми (освітні анклави, анклави особистісного росту).

Поиск по сайту: