АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Багато теоретиків мистецтва вже на початку XX ст. по праву відзначали, що художній твір, тобто річ штучна, починає програвати в зіставленні з багатством речі реальної

Читайте также:
  1. Notes: petit jury – мале журі, суд присяжних (колегія дванадцяти присяжних, що розглядають справу по суті)
  2. А. Багатошаровий зроговілий епітелій
  3. Алгоритм презентації твору мистецтва на уроці Художньої культури.
  4. Американська соціологія на початку ХХ ст.
  5. Анализ судебной практики по уголовному праву.
  6. Багатозахідні гвинти та різьби
  7. Багаторічні ритми
  8. Бібліотекознавча думка наприкінці XIX початку XX століття.
  9. Будь-яка зміна електромагнітного поля з часом супроводжується його зміною в просторі – тобто поширюється у просторі у вигляді електромагнітних хвиль.
  10. ВИДЫ УМЫСЛА ПО СОВЕТСКОМУ УГОЛОВНОМУ ПРАВУ
  11. Вирішить справу. Визначить коло спадкоємців у випадку, якщо чоловік помер би пізніше дружини на дві години в одну добу?

Справжня подія в XX ст. як би і справді має незаперечні переваги в порівнянні з вигаданою історією. Дійсно, яка вигадана історія може суперничати з історією про концентраційні табори, про наслідки ядерних вибухів? Скільки знадобилося б романів, персонажів, ситуацій і інтриг, щоб постачити читача матеріалом, порівнянним по багатству з тим, що пропонує його допитливості і міркуванням густа щільність щовечірніх новин? Навіщо потрібна історична драма, коли є історія? Щось важливе і значне вже здатне повідомити не стільки мистецтво, скільки мистецтвознавче есе чи розумний філолофсько-культурологічний аналіз.

Усвідомлення цього підсилювало критику самими художниками застарілості і вичерпаності старої художньої механіки, формувало прагнення мобілізувати внутрішні сили мистецтва, зацікавлюючи читача й утягуючи його на свою територію. Становлення нових прийомів художнього бачення не охоплювалося єдиним виміром. Творець прагнув максимально мікшувати власну індивідуальність, представляючи нескінченну мозаїку явищ дійсності «такими, як вони є». Звідси орієнтація на безособовий тон, що як би об'єктивно підносить відколок реальності, коли вже не авторське вторгнення, а сама дійсність здатна виражати складні і напружені стани.

Вторгнення «некласичних форм» в образотворче мистецтво, музику, літературу спочатку сприймалася як однозначна ознака смерті мистецтва, як руйнування чогось дуже важливого, що ще зберігала в собі художня практика кінця XIX ст. Але, мабуть, повинна була бути проголошений теза про смерть мистецтва, щоб виявилося можливим генерування нової фази його розвитку. Своєрідність нової фази художньої творчості складалося в тому, що вона піддала ревізії всі попередні представлення про можливості і призначення мистецтва.

Художник-традиціоналіст, який пише портрет, претендував на те, що він занурений у реальність зображуваного обличчя, тоді як у дійсності будь-який живописець наносить на полотнину лише схематичний набір окремих рис, довільно підібраних його свідомістю. Нові віяння в живописі, літературі, театрі демонстрували неможливість зведення персонажа до двох чи трьох полюсів. Присутність у кожній людині десятків тисяч «я», усвідомлення невичерпності і парадоксальності власної натури не повинні були похитнути потреби кожної людини шукати і знаходити в мистецтві свій справжній, неспрощений образ.

У міркуваннях самих діячів мистецтва людина XX ст. найчастіше виступає як сукупність різноманітних, один одного ролей, що виключають. Це, на перший погляд, веде до втрати справжнього обличчя, до втрати самототожності, але одночасно ця обставина диктує мистецтву додаткові задачі: знайти прийоми художнього втілення, що не зводили б усе багатство людини і невимовність його внутрішнього світу до уже випробуваних прийомів і етикеток. Прагнення мистецтва XX ст. розстатися з будь-якою життєвою подобою і витягати змісти із себе самого, безумовно, викликало до життя така якість, як незрозумілість нового мистецтва. Широкій публіці важко пристосувати зір до зміненої перспективи. Вихована на класичних зразках публіка прагне відшукати загальнозрозумілу людську драму, що художній твір увесь час знецінює новими прийомами і над який воно постійно іронізує. Широку публіку обурює, що її надувають, вона не вміє знаходити задоволення в цьому «чудовому обмані мистецтва».


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)