Стаття 127. Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому

1. Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь- яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпіло­му, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального право­порушення.

2. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішен­ням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

3. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопо­рушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

1. Коментована стаття у розвиток передбаченого п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК права потерпілого як фізичної особи, якій кримінальним правопорушенням завдано моральну, фізичну або майнову шкоду, так і юридичної особи, якій кримінальним правопорушенням завдано матеріальну шкоду, встановлює спо­соби (шляхи) її відшкодування (компенсації). Таких способів передбачено три. Кожен з них має свої, дещо відмінні підстави, умови та форми реалізації, може використовуватися окремо, а всі вони послідовно в тому розумінні, що кожен наступний спосіб застосовується тоді, коли не було реалізовано або не було можливості реалізувати попередній.

2. Перший з них є добровільним, а тому в закінченому вигляді і в за­гальній формі врегульований однією нормою закону та зводиться до права підозрюваного і обвинуваченого, а також будь-якої іншої фізичної чи юри­дичної особи, за умови згоди на це, відповідно, підозрюваного або обви­нуваченого, на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати чи компенсувати потерпілому (а також територіальній громаді і державі) завдану кримінальним правопорушенням шкоду (ч. 1 ст. 127 КПК). Згода підозрюваного (обвинуваченого) на відшкодування завданої його діянням шкоди як така, що має правове значення, має бути в тій чи іншій формі за­фіксована в матеріалах справи.

3. Щодо кола фізичних осіб, які мають право на відшкодування (компенса­цію) завданої підозрюваним чи обвинуваченим шкоди, закон не містить жодних обмежень і не ставить це в залежність від їх відношення до підозрюваного (об­винуваченого) тощо, аби вони були дієздатними (ст.ст. 30-32 ЦК).

Дієздатність такої фізичної особи тут потрібна тому, що заподіяна кримі­нальним правопорушенням шкода одночасно з кримінальними правовими від­носинами формує й цивільні правові, в яких винний є стороною-боржником. Для його заміни цією фізичною особою вона й має бути дієздатною.

Дещо інша ситуація з юридичними особами. Хоча коментована норма процесуального закону не містить жодних обмежень і щодо них, відшкодовува­ти шкоду за підозрюваного (обвинуваченого) в кримінальній справі не вправі юридичні особи публічного права (ст. 81 ЦК), а також юридичні особи дер­жавної та комунальної власності, ті, що фінансуються з місцевого, державного бюджету і бюджету Автономної Республіки Крим, у статутному капіталі яких є чистка державної, комунальної власності або яка належить державному, кому­нальному суб'єкту господарювання.

4. Згоди потерпілого на відшкодування (компенсацію) в добровільному порядку завданої йому шкоди не вимагається.

Закон для цього випадку не регулює також ні розміру добровільного від­шкодування (компенсації) шкоди (частково, в повному чи більшому обсязі від фактично завданої), ні способу (в грошовому, натуральному вигляді, шляхом компенсації витрат, наприклад, на лікування тощо). Вони залежать від харак­теру спричиненої шкоди (моральна, фізична чи майнова) та, крім того, можуть узгоджуватися з потерпілим. Однак в усіх випадках факт добровільного від­шкодування (компенсації) шкоди, її розмір, спосіб та інші необхідні обставини, оскільки, крім цивільного правового значення, вони мають одночасно й кри­мінально-правове як такі, що впливають на пом'якшення покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66, ст.ст. 69, 69^[2] КК), можуть бути підставами звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 45, 46 КК) тощо, в їх юридично значимих ознаках ма­ють бути документально відображені в матеріалах кримінальної справи.

5. Пункт 2 ст.127 КПК передбачає другий, найбільш поширений на прак­тиці спосіб відшкодування (компенсації) потерпілому шкоди - шляхом стягнен­ня судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в криміналь­ному провадженні.

І потерпілий - фізична особа, і потерпілий - юридична особа вправі ско­ристатися цим шляхом в усіх випадках завдання їм шкоди, тобто як криміналь­ним правопорушенням (злочином чи кримінальним проступком), так і іншим суспільно небезпечним діянням (діянням, вчиненим особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, неосудною чи обмежено осудною особою). Для цього вони мають пред'явити цивільний позов з конкретних підстав, на умовах і в порядку, передбаченому ст. 128 КПК.

6. Третій спосіб полягає у компенсації потерпілому шкоди державою за рахунок Державного бюджету України (ч. З ст. 127 КПК). Його застосу­вання передбачене лише щодо потерпілих фізичних осіб та тільки майнової шкоди, завданої їх майну внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК). Інші умови, а також порядок компенсації потерпілому в такий спосіб шкоди, чого вимагає припис ч. 2 ст. 1177 ЦК, наразі законом не врегульовано, а тому він не застосовується.

Стаття128. Цивільний позов у кримінальному провадженні

1. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспіль­но небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фі­зичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

2. На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встанов­леному законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивіль­ний позов може бути пред'явлений їхніми законними представниками.

3. Цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановле­них законом, також в інтересах громадян, які через фізичний чи матері­альний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену ді­єздатність неспроможні самостійно захистити свої права.

4. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, вста­новленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочин­ства.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

6. Відмова у позові в порядку цивільного, господарського або ад­міністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права пред'являти той же позов у кримінальному провадженні.

7. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному про­вадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

цивільного позову, оскільки вид і розмір шкоди, завданої кримінальним пра­ної юрушенням, є одним із обов'язкових елементів предмета доказування (п. З ч. І ст. 91 КПК), звільняє його від сплати державного мита, дає значну про­цесуальну економію, усуваючи окремий розгляд цивільного позову в порядку цивільного судочинства.

2. Підставою цивільного позову є факт завдання потерпілому безпосеред­ньо кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діян­ням, що є предметом кримінального провадження, майнової та/або моральної шкоди. Обов'язковим тут є наявність прямого причинного зв'язку між вчине­ним діянням та шкодою. Тому цивільними позивачами у кримінальному прова­дженні можуть бути фізичні особи, яким вказаними діяннями завдано майнової та/або моральної шкоди, а з-поміж юридичних осіб лише ті, які зазнали майно­вої шкоди (ч. 1 ст. 61 КПК). Якщо цивільний позов подається не з наведених підстав чи не вказаними особами, а, наприклад, у порядку регресу (ч. 1 ст. 1191 І!,!<), слідчий або прокурор виносять вмотивовану постанову, а суд постановляє ухвалу про повернення цивільного позову.

3. Особа вправі пред'явити цивільний позов у будь-який момент кримі­нального провадження шляхом подання позовної заяви органу досудового роз­слідування або суду, але до початку судового розгляду. Останнє правило зумов­лене необхідністю доказування підстав та розміру цивільно-правових вимог саме під час судового розгляду.

Особа набуває статусу цивільного позивача з моменту подання позовної заяви (ст. 61 КПК). Винесення слідчим або судом про це процесуального рішен­ня закон не передбачає. У випадку пред'явлення цивільного позову потерпілим він поєднує обидва процесуальні статуси і використовує права як цивільного позивача, так і потерпілого (ст. 55 КПК).

4. Цивільний позов в інтересах цивільного позивача вправі пред'явити його представник, яким може бути особа, котра у кримінальному провадженні має право бути захисником, керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю - у ви­падку, якщо цивільним позивачем є юридична особа, оскільки представник за законом користується правами цивільного позивача, інтереси якого він пред­ставляє. Повноваження представника цивільного позивача підтверджуються: захисника - свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; ор­дером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповно­важеного законом на надання безоплатної правової допомоги (ст. 50 КПК); ке­рівника юридичної особи чи іншої уповноваженої законом або установчими документами особи - копією установчих документів юридичної особи; праців­ника юридичної особи, яка є цивільним позивачем - довіреністю (ст. 63 КПК).

Представник цивільного позивача - фізичної особи, повноваження якого засвідчуються відповідними документами, може діяти як поряд з останнім, так і замість нього. Обсяг прав представника цивільного позивача є похідним від прав цивільного позивача. Він вправі здійснювати практично всі права особи, яку представляє, за винятком тих, які носять особистий характер - права давати пояснення, показання тощо, а також права на відмову від позову, укладення мирової угоди, якщо такі права спеціально не оговорені в уповноважуючих до­кументах.

5. До законних представників, що мають право пред'явити цивільний позов на захист інтересів неповнолітніх осіб як цивільних позивачів та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, відносяться: батьки (усиновителі), а в разі їх відсутності - опіку­ни, піклувальники, інші повнолітні близькі родичі (чоловік, дружина, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, пра­дід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлений, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі), а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи об­межено дієздатний (п. 1 ст. З, ч. 1 ст. 44 КПК).

Про залучення законного представника для участі в кримінальному про­вадженні слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - поста­новляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику. У разі, якщо дії чи інтереси законного представника цивільного позивача суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа перерахованих осіб (ст. 44 КПК).

6. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про прокуратуру» прокурор пред'являє цивільний позов у кримінальному провадженні з метою захисту ін­тересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права. При поданні позову в інтересах гро­мадян у позовній заяві прокурор повинен послатися як на правові, так і на фак­тичні підстави пред'явлення ним позову, та обгрунтувати причини, через які громадяни не можуть самостійно захистити свої права (фізичний, матеріальний стан, неповнолітній вік, недієздатність тощо).

7. За загальним правилом цивільним відповідачем у кримінальному про­вадженні є підозрюваний, обвинувачений, оскільки він несе відповідальність за заподіяну ним матеріальну та моральну шкоду. З моменту подання до нього як до цивільного відповідача позовної заяви органу досудового розслідування або суду йому забезпечуються всі передбачені законом права як підозрюваного, об­винуваченого, так і цивільного відповідача, в тому числі право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього (ст.ст. 42, 62 КПК).

Як і щодо цивільного позивача, закон не вимагає виносити постанову чи постановляти ухвалу про визнання підозрюваного, обвинуваченого цивільним відповідачем.

8. Оскільки шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотир­надцяти років) за законом відшкодовується за загальним правилом її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, а також коли малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою (ст. 1178 ЦК), у випадках завдання нею шкоди суспільно небезпечним діянням, вказані особи (фізичні та юридичні) можуть бути цивільними відповідачами у відповідному кримінальному провадженні.

Цивільними відповідачами можуть бути батьки (усиновлювачі) або піклу­вальник неповнолітньої особи (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також заклади, які за законом здійснюють функції піклувальника неповноліт­ньої особи у випадках завдання шкоди неповнолітньою особою кримінальним правопорушенням чи суспільно небезпечним діянням, що є предметом кримі­нального провадження, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, до­статнього для відшкодування завданої нею шкоди (ст. 1179 ЦК).

9. Цивільний відповідач у кримінальному провадженні може мати свого представника. Представництво цивільного відповідача щодо суб'єктного скла­ду, уповноважувальних документів, обсягу прав аналогічне представництву цивільного позивача (ст. 63 КПК).

10. Форма та зміст позовної заяви регламентуються цивільним проце­суальним законодавством, тобто стосовно форми і змісту позовної заяви субсидіарно застосовується аналогія цивільного процесуального закону, в цьому випадку ст. 119 ЦПК. Відповідно до цієї статті ЦПК, з корекцією на вимоги КПК, позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява: підсудність цивільного позову визначається підсудністю кримінального провадження, в якому він заяв­лений. Незважаючи на те, що позов заявляється здебільшого під час досудового розслідування, позовна заява подається органу досудового розслідування, вона має адресуватися суду, оскільки саме суд уповноважений одночасно з кримі­нальним провадженням вирішувати позов по суті;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі (ці дані щодо відповідача викладаються лише у тому випадку, коли на момент написання позовної заяви встановлено особу, яка вчинили кри­мінальне правопорушення і завдала цим шкоду). Відсутність даних про таку особу не є перешкодою для прийняття позовної заяви;

3) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що обґрунтовують кожну обставину (п. 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК) в кри­мінальному провадженні зводяться до вказівок на факт завдання потерпілому кримінальним правопорушенням шкоди та її виду, а у цьому зв'язку з набуттям статусу потерпілого, оскільки обов'язок доказування події кримінального пра­вопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні, тобто підстав, виду

і розміру завданої шкоди покладений на слідчого та прокурора (ст. 92 КПК), що для цивільного позивача є правом (ст.ст. 56, 61 КПК);

4) зміст позовних вимог, ціна позову щодо вимог майнового характеру (п.

3, 4 ч. 2 ст. 119 ЦПК) можуть викладатися, наприклад, так: «Прошу відшкоду­вати мені шкоду, завдану злочинними діями Петренка П.П., у сумі 1000 грн»;

5) перелік документів, що додаються до заяви, якщо у позивача вони є, і він вирішив долучити їх до кримінального провадження. Правила цивільного процесуального закону щодо подання копії позовної заяви та копій всіх доку­ментів, що додаються до неї, на позови у кримінальному провадженні не роз- • повсюджуються, за винятком довіреності та іншого документа, що підтверджує повноваження представника цивільного позивача;

6) підпис позивача або його представника із зазначенням дати подачі по­зовної заяви.

У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист інтересів цивільг них позивачів, у заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

10. Цивільний позов не розглядається у випадках закриття кримінально­го провадження прокурором (слідчим) чи судом; прокурором (слідчим) під час досудового провадження, якщо: 1) встановлена відсутність події кримінально­го правопорушення; 2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; 3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати; 4) набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою; 5) помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого; 6) існує вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального про­вадження по тому ж обвинуваченню; 7) потерпілий, а у випадках, передбачених КПК, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному про­вадженні у формі приватного обвинувачення; 8) стосовно кримінального пра­вопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу (ч. 1 ст. 284 КПК); судом у підготовчому судовому засіданні у випадках: 1) затвер­дження угоди про примирення чи угоди про визнання винуватості (п. 1 ч. З ст. 314 КПК); 2) встановлення підстав, передбачених п. 4-8 ч. 1 ст. 284 КПК; судом у судовому розгляді у випадках: 1) встановлення обставин, передбачених п. 5-8

4. 1 ст. 284 КПК; 2) якщо прокурор відмовиться від підтримання обвинувачення, а потерпілий відмовиться підтримувати обвинувачення в суді; 3) звільнення осо­би від кримінальної відповідальності (ст. 288 КПК); 4) затвердження вироком угоди про примирення чи угоди про визнання винуватості (ст. 475 КПК).

При закритті кримінального провадження з наведених підстав слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані роз'яснити особі її право пред'явити позов у порядку цивільного судочинства.

11. Суд не вправі передавати цивільний позов для вирішення в порядку цивільного судочинства, а зобов'язаний його вирішити за правилами розгляду, встановленими КПК України.

12. Підтримання заявленого цивільного позову в судовому розгляді зна­ходить свій прояв в обгрунтуванні цивільним позивачем перед судом вимог про відшкодування та/чи компенсацію завданої йому кримінальним правопорушен­ням шкоди, а заперечення проти цивільного позову, - у спростуванні цивільним відповідачем підстав та/чи розміру пред'явлених до нього вимог, у зв'язку з чим вони можуть активно використовувати надані їм кримінальним процесу­альним законом права. Цивільний позивач, зокрема, має права та обов'язки, передбачені законом для потерпілого, в частині, що стосується цивільного по­зову (ч. З ст. 61 КПК), а цивільний відповідач відповідні права та обов'язки, передбачені законом для обвинуваченого (ч. З ст. 62 КПК). Це означає, що їм надані рівні процесуальні права на заявлення відводів, клопотань, дачу пояс­нень, показань, участі у дослідженні доказів, виступу в судових дебатах тощо (ст.ст. 42, 56 КПК).

13. Специфічним, належним лише цивільному позивачу, є його право, обу­мовлене суттю позову як волевиявлення самої особи, котра пред'явила вимогу про відшкодування завданої їй шкоди, яким вона вправі розпоряджатися на свій розсуд, є право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення (ч. З ст. 61 КПК). Належним лише цивільному відповідачу є, відповідно, його право ви­знавати позов повністю або частково чи заперечувати проти нього (ч. З ст. 62 КПК).

14. Що стосується права цих учасників судового розгляду давати пояс­нення, показання, то під поясненнями тут слід розуміти спосіб повідомлен­ня ними суду відомостей щодо обставин цивільного позову у випадках, коли цивільний позивач не є одночасно й потерпілим, а цивільний відповідач не є обвинуваченим, оскільки КПК України не передбачає пояснень таких осіб як доказів у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 84, ч. 1 ст. 95 КПК). Пояснення цивільних позивачів і цивільних відповідачів у таких випадках за аналогією цивільного процесуального закону є доказами цивільно-процесуальними і на­лежними лише в частині розгляду та вирішення цивільного позову (ст.ст. 57, 62 ІЩК). Показання ж ці особи дають тоді, коли цивільний позивач і потерпілий та, відповідно, цивільний відповідач і обвинувачений виступають в одній особі.

15. Використання права на участь у судовому розгляді залежить від ци­вільного позивача. За його відсутності цивільний позов може бути розглянутий, и кщо від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав пред'явлений позов. Якщо цивільний позивач чи його представник за відсутності зазначених умов не прибув у судове засідання, суд залишає цивільний позов без розгляду (ч. 1 ст. 326 КПК).

16. У випадку неприбуття в судове засідання цивільного відповідача, який не є обвинуваченим, або його представника, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за їх відсутності з'ясувати обставини, що стосуються цивільного позову, вирішує питання про проведення судового розгляду без них або про його відкладення. При цьому суд має право за клопотанням прокурора чи за власною ініціативою шляхом постановлення ухвали накласти грошове стягнення на цивільного відповідача (ст.ст. 144, 146, ч. 2 ст. 326 КПК).

17. Цивільний позивач вправі в установленому законом порядку та формі клопотати перед судом про вжиття заходів забезпечення пред'явленого ним ци­вільного позову, в тому числі шляхом арешту майна обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану йому кри­мінально-протиправними діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ст. 171 КПК).

18. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається та вирі­шується судом за правилами, встановленими КПК України. Зокрема, на почат­ковому етапі судового розгляду після оголошення прокурором обвинувального акта (чи його короткого викладу) цивільний позивач або його представник, а в разі його відсутності - головуючий, оголошує позовну заяву (чи її короткий ви­клад), і, з'ясувавши питання, пов'язані з особою обвинуваченого та суттю обви­нувачення, запитує в обвинуваченого, цивільного відповідача, чи визнають вони позов. А визначившись з обсягом доказів, що підлягають дослідженню, та поряд­ком їх дослідження, в тому числі тих, які стосуються цивільного позову, розгля­нувши клопотання учасників провадження, суд переходить до безпосереднього дослідження доказів (ст.ст. 347-363 КПК). По завершенні з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами учасникам судового провадження надається право виступити в судових дебатах, де цивільний позивач, його представник та законний представник виступають після прокурора, потерпілого, його представ­ника та законного представника, а за ними, перед обвинуваченим, його закон­ним представником, захисником - цивільний відповідач, його представник (ч. 1 ст. 364 КПК). При ухваленні вироку в нарадчій кімнаті з-поміж питань, пов'язаних з обвинуваченням, суд зобов'язаний вирішити й ті, що пов'язані з цивільним по­зовом, а саме: чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку (п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК).

19. Якщо ж при розгляді цивільного позову виникають процесуальні від­носини, не врегульовані КПК України, суд застосовує до них норми ЦПК Укра­їни, але за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Наприклад, у випадку, якщо в судовому розгляді до видалення суду в нарадчу кімнату цивільний позивач та цивільний відповідач або їх уповноважені на це представники на основі взаємних поступок щодо прав та обов'язків сторін і предмета спору укладуть мирову угоду, суд має застосувати норми ст. 175 ЦПК України, які регулюють процесуальні відносини, пов'язані з мировою угодою сторін у цивільному судочинстві, і за відсутності для цього означених у ци­вільному процесуальному законі перешкод постановити ухвалу про закриття провадження за цивільним позовом і визнання мирової угоди, оскільки це не суперечить засадам кримінального судочинства, більше того, відповідає засаді диспозитивності (ст. 26 КПК).

Коли ж при розгляді та вирішенні цивільного позову в кримінальному про­вадженні застосувати аналогію цивільного процесуального закону можливості немає через відсутність відповідної правової норми, суд повинен керуватися принципами судочинства, зокрема тими, що закріплені у визнаних Україною міжнародно-правових актах.

20. Рішення суду, що набрало законної сили, про відмову в позові, прийня­те в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства, має у кримінальному судочинстві преюдиціальне значення. Воно позбавляє цивільного позивача права пред'явити позов у кримінальному провадженні до того ж цивільного відповідача, з того ж предмета і з тих само підстав. Якщо такий позов пред'явлено, слідчий, прокурор повинні винести постанову, а суд - постановити ухвалу про повернення позову з наведеної підстави.

21. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано матеріальну та/або моральну шкоду, має право вибору на пред'явлення цивільного позову про її відшкодування та/чи компен­сацію в порядку кримінального або цивільного судочинства. Вона має право пред'явити цивільний позов у порядку цивільного судочинства й впродовж усього часу кримінального провадження, предметом якого є завдана їй у такий спосіб шкода, а також по його завершенню. Коли ж особа пред'являла цивіль­ний позов у порядку кримінального провадження, право на пред'явлення ана­логічного позову в порядку цивільного судочинства вона має лише у випадках залишення цивільного позову без розгляду.

Випадки залишення цивільного позову без розгляду на стадіях досудового розслідування, підготовчого провадження та судового розгляду наведені нами у п. 10 коментованої статті. Крім цих випадків, цивільний позов згідно із за­коном залишається без розгляду у разі виправдання обвинуваченого судом за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непри­четності до вчинення кримінального правопорушення, про що більш детально йтиметься у п. 11 коментаря до ст. 129 КПК.

Стаття 129. Вирішення цивільного позову у кримінальному про­вадженні

Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

2. У разі встановлення відсутності події кримінального правопору­шення суд відмовляє в позові.

3. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчи­нення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбаче­них частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

1. Вирішення судом у кримінальному провадженні питання про відшко­дування (компенсацію) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням чи суспільно небезпечним діянням, якщо цивільного позову не було заявлено, за­коном не передбачено.

2. У разі, якщо предметом судового розгляду кримінальної справи разом з висунутим обвинуваченому обвинуваченням чи суспільно небезпечним ді­янням неповнолітньої (малолітньої) особи або суспільно небезпечним діянням неосудної (обмежено осудної) особи був цивільний позов, суд у нарадчій кім­наті при ухваленні рішення по суті справи повинен також вирішити питання, чи підлягає задоволенню цивільний позов і якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку (п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК).

Доведеність на судовому розгляді підстав цивільного позову зобов'язує суд при ухваленні рішення задовольнити цивільний позов у розмірі, підтвер­дженому в судовому розгляді доказами і відмовити в ньому в тій його частині, яка доказами не доведена. В мотивувальній частині суд повинен обґрунтувати прийняте ним рішення посиланнями на докази, а також на мотиви неприйняття ним окремих доказів.

3. При задоволенні цивільного позову повністю чи частково в резолютив­ній частині рішення суд зобов'язаний вказати, з якого цивільного відповідача, а якщо цивільним відповідачем є підсудний, з якого підсудного відшкодовується майнова та/або компенсується моральна шкода, на користь якого цивільного позивача, в якому розмірі та в якому порядку.

4. Якщо суд задовольняє цивільний позов щодо кількох обвинувачених - цивільних відповідачів, у вироку має бути зазначено, в якій формі на них по­кладається цивільна відповідальність - часткова чи солідарна.

5. Шкода, завдана потерпілому спільним діянням кількох осіб, відшкодо­вується цими особами, за загальним правилом, у солідарному порядку. Коли ж є заява про це потерпілого, суд може визначити їх відповідальність у частках, відповідно до ступеня їхньої вини (участі у завданні шкоди) (ст. 1190 ЦК).

Неприпустимим є покладення солідарної відповідальності на осіб, яких притягнено до кримінальної відповідальності в одній справі, проте за кримі­нальні правопорушення, не пов'язані спільним умислом.

6. У випадках, якщо шкоду завдано спільними діями обвинуваченого та іншої особи, кримінальне провадження щодо якої було закрите з підстав, пе­редбачених п. 4, 6 ч. 1, п. 1, 2 ч. 2 ст. 284 КПК, суд стягує завдану шкоду в повному обсязі з обвинуваченого і роз'яснює цивільному позивачу його пра­во пред'явити позов у порядку цивільного судочинства до особи, кримінальне провадження щодо якої було закрито, про відшкодування шкоди в солідарному порядку.

7. Якщо внаслідок кримінального правопорушення (суспільно небезпеч­ного діяння) під час кримінального провадження настала смерть потерпілого - цивільного позивача, суд стягує шкоду за цивільним позовом на користь близь­ких родичів чи членів сім'ї такої особи (ч. 6 ст. 55 КПК). У справах про застосування примусових заходів виховного характеру суд стягує з фізичних та юридичних осіб - цивільних відповідачів, відповідаль­них за шкоду, завдану суспільно небезпечним діянням неповнолітнього у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого настає кримінальна відпові­дальність (малолітньої особи), завдану ним шкоду, якщо вони не доведуть, що шкода завдана не з їх вини (ч. 1, 2, 3 ст. 1178 ЦК).

8. У справах про застосування примусових заходів медичного характеру шкода, завдана неосудною або обмежено осудною особою, яка в момент її за­вдання не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними, за загальним правилом, не відшкодовується. Але з урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру, стягнути з неї шкоду частково або в повному обсязі.

Якщо ж зазначена особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними, в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах (ч. 1 ст. 1186 ЦК).

9. При ухваленні виправдувального вироку суд відмовляє в задоволенні позову, якщо: 1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК); 2) не доведено, що вчинено кримінальне правопорушен­ня, в якому обвинувачується особа; 3) не доведено, що кримінальне правопору­шення вчинене обвинуваченим (п. 1, 2 ч. 1 ст. 373 КПК).

Положення кримінального процесуального закону про те, що у разі ви­правдання обвинуваченого за його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, суд залишає позов без розгляду (ч. З ст. 129 КПК) і пояснен­ню не піддається. Ймовірно, відбулася плутанина між положеннями права кри­мінального процесуального та цивільного процесуального, оскільки згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК підставою звільнення від доказування в цивільному судочинстві є нирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, щодо цивільно-право­вих наслідків дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою.

10. Суд залишає позов без розгляду у разі виправдання обвинуваченого з підстав: 1) за відсутності (встановлення відсутності) в його діянні складу кримінального правопорушення (ч. З ст. 129, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК); 2) якщо по доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопору­шення (п. З ч. 1 ст. 373 КПК); 3) якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач, його представник чи законний представник і від нього не надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності, або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач не визнав чи не повністю визнав пред'явлений позов (ч. І ст. 326 КПК).

В усіх наведених випадках за цивільним позивачем залишається право пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства.

12. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили су­довим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ч. 2 ст. 265 ЦК).

Стаття 130. Відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незакон­ними рішеннями, діями чи бездіяльністю

1. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розсліду­вання, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Дер­жавного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

1. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю ор­гану, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується (компенсується) у випадках та порядку, передбачених Цивільним кодексом України (п. 2 ч. 2 ст. 1167, ст. 1176) і Законом України від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої гро­мадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

2. Згідно із зазначеним Законом відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлен­ня про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального прова­дження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у ч. 1 ст. 1 Закону «Про порядок відшкодуван­ня шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокура­тури і суду», завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досу­дове розслідування, прокуратури і суду.

3. Право на відшкодування шкоди виникає у випадках: 1) ухвалення ви­правдувального вироку суду; 2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального право­порушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведен­ня в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладен­ня арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 3) закриття кримі­нального провадження за відсутності події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у ст. 1 вказаного Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках встановлення фактів порушень прав і свобод громадянина обвинувальним вироком суду чи іншим рішенням суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду), або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами таких заходів.

4. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про ам­ністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає. Не має права на відшкодування шкоди також особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала встановленню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню за­побіжного заходу, незаконному затриманню (ч. 4 ст. 1176 ЦК).

5. Відшкодуванню (поверненню) підлягає: 1) заробіток та інші грошові доходи, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органа­ми досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшуко­ву діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому правової допомоги;

5) моральна шкода.

Відшкодування (компенсація) моральної шкоди провадиться у разі, якщо незаконні дії оперативно-розшукових органів, органів досудового розслідуван­ня, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додатко­вих зусиль для організації свого життя.

6. У разі виникнення права на відшкодування (компенсацію) завданої шко­ди орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування (компенсацію) завданої шкоди.

7. Розмір відшкодування шкоди (за винятком майна), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають, відповідно, оперативно-розшуковий орган, орган досудового розслідування, прокуратура, суд, про що виносять по­станову (постановляють ухвалу).

Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу в першій інстанції.

8. У разі незгоди з винесеною постановою (постановленою ухвалою) про відшкодування (компенсацію) шкоди, громадянин вправі подати заяву про її оскарження, на вибір громадянина, до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури (а ухвалу суду - до апеля­ційного суду). Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат.

Розділ II.

Засади забезпечення кримінального провадження

Поиск по сайту: