Процесуальні строки

Стаття 113. Поняття процесуальних строків

1. Процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) прийма­ти процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

2. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час криміналь­ного провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

1. Застосовуючи норму-дефініцію, викладену у ч. 1 цієї статті, слід чіт­ко визначати початковий і кінцевий момент відповідних проміжків часу. У разі, якщо початковий і кінцевий момент процесуального строку КПК не визначений, посадові особи органів досудового розслідування, прокурату­ри і суду мають діяти у строки, котрі є найбільш адекватними у процесу­альній ситуації, що склалася у кримінальному провадженні, і забезпечують найшвидше і водночас найповніше використання учасниками провадження своїх прав.

2. У ч. 2 статті конкретизуються положення норми-принципу, викла­деної у ч. 1 ст. 28 КПК, щодо розумності строків провадження. Тривалість процесуальної дії, їхньої сукупності, окремих стадій кримінального про­вадження і всього провадження загалом може не співпадати із граничними строками, визначеними відповідними статтями Кодексу. Строки прова­дження мають бути адекватними конкретній ситуації провадження, тобто «розумними». Про критерії визначення розумності (адекватності ситуації провадження) процесуальних строків див. коментар до ч. З ст. 28 КПК. Але у будь-якому разі розумним слід вважати такий процесуальний строк, який не перевищує меж граничного, тобто визначеного законом.

3. Верховним Судом України визначено, що відповідно до тлума­чення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тривалість кримінального провадження для цілей цієї статті розпочинається з мо­менту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого (за чинним КПК - повідомлення про підозру, - авт.), затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи допиту її як підозрюваного (навіть.попиту особи як свідка, якщо з протоколу допиту вбачається, що на мо­мент допиту слідчий уже підозрював допитуваного у причетності до кон­кретного злочину) залежно від того, яка з указаних подій сталася раніше, і закінчується винесенням остаточного рішення у кримінальній справі. Мри цьому період розгляду кримінальної справи не ділиться на стадії досудового слідства та судового розгляду й аналізується з точ^си зору його розумності в цілому^[1].

Обставинами, що визнаються ЄСПЛ як момент висунення обвинувачен­ня, визнаються: арешт особи (Рішення у справі «Вемхофф проти Німеччини»), офіційне повідомлення про намір здійснення стосовно неї кримінального пе­реслідування (глава 22 КПК, рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії»), початок досудового слідства проти конкретної особи чи арешт банківських рахунків конкретної особи (рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії»).

ЄСПЛ встановив, що особа, викликана як свідок у кримінальній справі, але фактично підозрювана у вчиненні злочину (зокрема, їй було поставлено за­питання під час допиту, що можуть бути використані проти неї як обвинуваль­ні) користується гарантіями ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Сервес проти Франції»),

4. Прокурор, як особа, яка здійснює функцію нагляду за законністю до­судового розслідування у формі процесуального керівництва має право вста­новлювати певні строки у конкретному кримінальному провадженні у межах граничних (максимальних) строків, визначених КПК.

Стаття 114. Встановлення процесуальних строків прокурором, слід­чим суддею, судом

1. Для забезпечення виконання сторонами кримінального прова­дження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлю­вати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кри­мінального провадження.

2. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаче­ного цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.

1. Частиною 2 ст. 28 КПК визначені суб'єкти забезпечення досудового і судового проваджень протягом розумних строків. Так, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового прова­дження - суд.

2. Окрім прокурора (див. п. 4 коментаря до ст. 113 КПК) правом встанов­лювати процесуальні строки під час досудового розслідування наділений також слідчий суддя.

3. 3. Частина 2 коментованої статті конкретизує положення зазначеної нор­ми, встановлюючи для прокурора і суду обов'язок у разі зменшення ними гра­ничних строків визначати такі строки провадження, щоб вони були достатніми для вчинення представниками сторін процесуальних дій, а представниками сторони обвинувачення і суду - ще й прийняття процесуальних рішень, і вод­ночас не були такими, що обмежують реалізацію представниками сторони за­хисту їхніх прав та законних інтересів.

Поиск по сайту: