АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

Читайте также:
  1. IV. ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
  2. VII. Матеріали методичного забезпечення заняття.
  3. Аналізатори, їх значення для життєдіяльності і забезпечення захисту людини від небезпек.
  4. Арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження.
  5. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
  6. Вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
  7. Визначення ефективності впровадження вітроенергетичної установки для потреб енергозабезпечення об’єкта
  8. Визначення ефективності впровадження фотовольтаїчна система для потреб енергозабезпечення об’єкта
  9. Відсторонення від посади як захід забезпечення кримінального провадження.
  10. Глава 12. Забезпечення техногенної безпеки
  11. Глава 13. Забезпечення пожежної безпеки
  12. Глава 20. Фінансове забезпечення

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального право­порушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

2. Піхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кри­мінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обви­нувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть грунтуватися на доказах, отри­манню незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав за­мінної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

5. Коментована стаття-засада кримінального провадження закріплює одне з найважливіших демократичних положень, які характеризують правову дер­жаву та її кримінальне провадження - презумпцію невинуватості особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину. Ця норма-засада зна­йшла своє закріплення у Конституції України (ст. 62), міжнародно-правових актах, визнаних Україною: Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 11), Між­народному пакті про громадянські і політичні права (п. 2 ст. 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 2 ст. 6), а також у галузевому законодавстві, зокрема у кримінальному (ч. 2 ст. 2 КК України).

Формула презумпції невинуватості, яка міститься в ч. 1 коментованої статті, - це об'єктивне правове положення, констатація і вимога закону, звер­нена до всіх державних і громадських формувань, службових осіб, громадян, до загальної суспільної думки: підозрюваний чи обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення вважається невинуватим допоки той, хто вважає його винним на суб'єктивному рівні - слідчий, прокурор, потерпілий (у випадках, коли обвинувачення набуло приватного характеру) не доведе у встановленому КПК порядку його вину перед судом належними, допустими­ми і достовірними доказами. Лише якщо суд погодиться з ними і на їх основі ухвалить обвинувальний вирок щодо обвинуваченого, цей вирок набере за­конної сили, тільки з цього часу обвинувачений вважається винним у вчиненні кримінального правопорушення і лише тепер його можна вважати і називати злочинцем.

Засада презумпції невинуватості особи у вчиненні кримінального пра­вопорушення свою дію поширює не тільки на таких учасників провадження, як підозрюваний та обвинувачений. Під її захистом перебуває будь-яка особа у кримінальному судочинстві, стосовно якої ведуться дії дискримінаційного ха­рактеру. Це, зокрема, може бути свідок, якого допитують про обставини, що мо­жуть бути використані проти нього. Дія презумпції невинуватості зберігається і щодо підозрюваного чи обвинуваченого, кримінальне провадження стосовно яких закривається судом у зв’язку зі звільненням їх від кримінальної відпові­дальності. У цьому випадку вина названих учасників провадження встановлю­ється слідчим та прокурором, з ними може погодитись і суд. Ллє вина встанов­люється гіри цьому не для визнання особи винною вироком суду і покарання, а з метою закриття кримінального провадження. Суд не визнає особу в цьому випадку винною у вчиненні злочину своїм вироком. Він виносить ухвалу про закриття кримінального провадження, яка не замінює обвинувального вироку, а лише після його вступу в законну силу ним особа може бути офіційно визна­на винною. Тому й не випадково, що в таких випадках особа визнається такою, що не має судимості (ст. 88 КК України). Саме так тлумачить коло осіб, на яких поширює свою дію презумпція невинуватості, Європейський суд з прав людини (справа «Хужін та інші проти Росії», 2008 р.; справа «Адольф проти Австрії», 1982 р.).

3. Презумпція невинуватості позбавляє права офіційним (службовим) особам робити заяви, висловлювання, давати інтерв’ю тощо, в яких би вони стверджували про вчинення кримінального правопорушення конкретними осо­бами, і що ці особи є винними у їх вчиненні до розгляду і вирішення справи судом. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголо­шував на цьому і підтверджував необхідність особливої обережності у виборі слів офіційними особами щодо підозри чи обвинувачення конкретних осіб у вчиненні кримінальних правопорушень та їх вини у цьому до ухвалення обви­нувального вироку (справи «Кузьмін проти Росії», 2005 р.; «Хужін та ін. проти Росії», 2008 р.; «Аллене де Рібемон проти Франції», 1995 р. та ін.).

4. У контексті дії презумпції невинуватості у кримінальному провадженні важливим є питання щодо інформації суспільства медійними засобами про кри­мінальні правопорушення та осіб, які їх вчинили. Медійні засоби, журналісти вправі і як «вартові демократії» навіть зобов’язані інформувати громадськість про вчинені правопорушення та осіб, щодо яких ведеться кримінальне прова­дження, про перебіг судового розгляду справ, але при цьому вони мають уника­ти висловлювань та формулювань, які б налаштовували суспільну думку на те, що підозрювані чи обвинувачені є злочинцями, що вони заслуговують суворої чи іншої міри покарання ще до розгляду і вирішення справи судом, і що від суду очікується саме такого рішення. Публікації і виступи в медійних засобах, у яких будь-яка особа, а також підозрюваний чи обвинувачений називаються зло­чинцями, не сумісні з презумпцією невинуватості. У Рекомендації Комітету Мі­ністрів Ради Європи № (2003) 13 «Про надання інформації щодо кримінального


 

судочинства через засоби масової інформації» задекларовано окремий принцип (засада) № 2 «Презумпція невинуватості» такого змісту: «Повага до принципу презумпції невинуватості є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Зі ідио з цим погляди та інформація стосовно судових процесів, що відбува­ються, мають передаватися або поширюватися через засоби масової інформації годі, коли це не зашкоджує презумпції невинуватості підозрюваного, обвинува­ченого або підсудного».

Серед українського інформаційного законодавства лише в Законі Украї­ни «І Іро телебачення і радіомовлення» йдеться фрагментарно про презумпцію невинуватості. Так, у його ст. 59 «Обов’язки телерадіоорганізацій» у п. І-з на телерадіоорганізацію покладається обов’язок «не поширювати матеріали, які порушують презумпцію невинуватості підсудного або упереджують рішення

суду». Буде цілком логічним поширити такий підхід на всі засоби масової ін­формації.

5. Крім загального чіткого формулювання поняття (формули) презумпції не­винуватості, що міститься у ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК, ця норма закріплює низку правових положень, що випливають з неї і позначаються не.лише на правовому статусі особи, яка обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, а й є гарантіями від безпідставного та необгрунтованого об­винувачення. До таких, зокрема, належать положення (правила): а) про обов’язок показування вини обвинуваченого стороною обвинувачення і звільнення від обов’язку доведення невинуватості самого обвинуваченого; б) про недопусти­ма п. доказування вини доказами, що одержані незаконним шляхом, та припу­щенними; в) про тлумачення розумних сумнівів щодо вини особи на її користь.

Перелічені положення конкретизуються і більш детально регулюються КПК.

i Закріплюючи правило, згідно з яким ніхто не зобов’язаний доводити ' пою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, ч. 2 коментованої статті покладає обов’язок (тягар) доказування вини підозрюваного та обвинуваченого на сторону обвинувачення. При цьому доказування охоплює не пінне формування у встановленому законом порядку доказів вини обвинуваченого а й спростування доводів його невинуватості, поданих стороною захисту. Такий підхід, сформульований у зазначеному правилі презумпції невинуватості і, має гуманістичну основу і обумовлений тим, що сторона обвинувачення у справах публічного та приватно-публічного обвинувачення за своїми матеріальними, організаційними й процесуальними (зокрема, на досудовому розслідуванні, де проводяться слідчі (розшукові) втому числі й негласні слідчі (розшукові) дії) можливостями набагато сильніша у формуванні доказової бази, аніж її опонент - сторона захисту. Завдяки цьому обставини, які їй наежать доказати. для неї об'єктивно більш доступні. Саме тому прзумпція невинуватості захищає особу, яка піддасться кримінальному переслідуванню, покладаючи обов’язок поведения її вини на сторону обвинувачення.

Проте звільняючи особу від обов’язку доказування своєї невинува­ті її, КПК наділяє її правом брати участь у доказуванні, в тому числі і своєї невинуватості. Власне презумпція невинуватості не позбавляє обвинуваченого можливості подавати будь-які докази, але вона забороняє органам, які ведуть процес, вимагати від нього доказів його вини чи невинуватості. Тому й відмова обвинуваченого надати чи вказати, де знаходяться такі докази, не може бути розцінена як підтвердження його вини. Подавати докази будь-які - це право обвинуваченого, яке він використовує на свій власний розсуд (ч. З ст. 42 КПК). Недоведення вини обвинуваченого стороною обвинувачення поза розумним сумнівом тягне за собою його виправдання.

6. Підозра, обвинувачення не можуть грунтуватись на доказах, одержа­них незаконним шляхом, а також на припущеннях (ч. З ст. 62 Конституції,

ч. З ст. 17 КГ1К). Коментований Кодекс, насамперед, визначає, що є доказом у кримінальному провадженні. Ним визнаються фактичні дані (відомості), отри­мані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слід­чий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст. 84 КПК). Тож, кримінальний процесуальний закон не лише дає визначення поняття доказу, а й перелічу)' джерела, з яких вони можуть бути одержані, та встановлює чіткий порядок їх збирання та одержання за до­помогою відповідних процесуальних, зокрема, слідчих (розшукових) дій. Ін­шими словами, він встановлює вимоги до відомостей, які можуть бути доказом у кримінальному провадженні. Відповідність цим вимогам дає змогу викорис­товувати такі відомості (фактичні дані) як доказ, робить їх допустимими. 1 на­впаки, порушення таких вимог тягне за собою недопустимість їх використання як доказу. Вимоги допустимості доказу стосуються: належного процесуального джерела; належного суб’єкта отримання доказу; законності процесуальної фор­ми збирання і закріплення доказів (див. коментар до глави 4 КПК).

7. Вимога законності процесуальної форми збирання і закріплення доказів є гарантією, з одного боку, одержання достовірної доказової інформації, а з ін­шого - дотримання прав і законних інтересів суб’єктів, від яких одержують до­кази. Недотримання встановленої законом процесуальної форми, її порушення під час проведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на збирання доказів та їх закріплення в матеріалах провадження, викликає обгрунтовані сумніви в достовірності таких доказів, а права та законні інтереси учасників таких дій можуть бути істотно і незворотньо порушені. КПК дає перелік порушень прав людини і основоположних свобод, які визнаються істотними під час криміналь­ного провадження (див. коментар до ст. 87 КПК). їх наявність є свідченням по­рушення встановленої КГІК процесуальної форми (порушення закону) і тягне за собою недопустимість доказів обвинувачення, одержаних таким чином.

Судова практика чітко дотримується такої вимоги. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про посилення судового захисту прав та сво­бод людини і громадянина» від ЗО травня 1997 р. (п. 4) відзначив: «Обвину­вачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У


 

 

зв'язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обгрунтовують висновки про вину­ватість особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України».

8. Обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях. Це конститу­ційне положення, що випливає з презумпції невинуватості, знаходить свій роз­питок у ч. З ст. 373 КПК, яка зазначає: «Обвинувальний вирок не може грунту­ватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення». Тож, нудь-які припущення, думки, здогадки, якими б вони привабливими не були і кому б вони не належали, при вирішенні питання про вину особи доказами не можуть бути і значення не мають. Вони можуть бути використані лише для ви­сунення версій, але не для обгрунтування вини. Такі припущення лише підтвер­джують сумнів, а він має бути витлумачений тільки на користь обвинуваченого.

9. Зміст презумпції невинуватості включає серед інших і правило про тлумачення сумнівів щодо доведеності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це правило є невід’ємною його частиною і воно полягає у німу, що такі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченої особи. Категорії «сумнів» і «впевненість» характеризують відношення людини до наявності чи ні п ут пості певної обст авини. У кримінальному провадженні - до наявності чи відсутності хоч би однієї з обставин, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, але, насамперед, події кримінального провадження, особи, яка його вчинила, та її вини (ст. 91 КПК). Впевненість — це психологічний стан особи, яка веде кримінальне провадження, і, зокрема, судді, коли інша ос з вагань виражає своє відношення до результату пізнання як істинного або неістинного. Почуття сумніву є протилежним почуттю впевненості, переконаності. Воно характеризується невпевненістю, усвідомленням непереконаності, незадоволенням стосовно того, що приймається за істину, за вирішення певного завдання.

Змісті терміна «сумнів» не розкривається у законодавстві. Не дають його і роз’яснення Пленуму Верховного Суду, в постановах якого вживається термін «сумнів». Так, у постанові «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» від 11 лютого 2005 p., Пленум роз’яснив (п. 10), що кримінальна справа не моле бути повернена на додаткове розслідування «у випадках, коли немає доказів, які б підтверджували обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів. За таких обставин суд має витлумачити всі сумніви на користь підсудного і постановити згідно з ч. 4 ст. 327 КПК (ч. 1 ст. 373 КПК - 2012) виправдувальний вирок».

З наведених роз’яснень найвищого судового органу України вбачаються окремі властивості (ознаки), які має термін «сумнів» при ухваленні судового рішення. Це зокрема те, що «сумнів» має бути таким, який неможливо усунути за допомогою додатково одержаних доказів, оскільки вичерпані всі можливості для їх збирання чи одержання або ж сторона обвинувачення не вживає всіх можливих у її розпорядженні заходів для їх виявлення. Суд же в останньому випадку не повинен за власною ініціативою усувати недоліки обвинувачення, оскільки не вправі виконувати у змагальному процесі цю функцію. Звичайно, вживаючи термін «сумнів», який мас тлумачитись на користь обвинуваченого, законодавець має на увазі не будь-який, а сумнів «розумний» та непереборний.

10. Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи. Такий сумнів грунтується на нормальному (звичайному) стані речей, на звичайному ході події, які характерні для здорового глузду тих, хто обви­нувачує чи судить. Наявність розумного сумніву щодо обгрунтованості обви­нувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Непереборний сумнів може виникати як щодо пред’явленою обвинува­чення в цілому, так і стосовно окремих його обставин (окремих епізодів зло­чинної діяльності, причетності до злочину інших осіб тощо). Зрозуміло, що наявність непереборного сумніву щодо пред’явленою обвинувачення в цілому тягне за собою закриття кримінальної справи прокурором за недостатністю до­казів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати (п. З ч. 1 ст. 284 КПК), а в суді - ухвалення виправдувального ви­року (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК). При цьому ухвалення за таких обставин рішення (ухвали) про закриття кримінальної справи чи виправдувального вироку судом означає не що інакше, як доведення невинуватості особи.

11. Непереборний сумнів щодо окремих обставин, які входять до скла­ду обвинувачення, не тягне за собою виправдання обвинуваченого, але він має правове значення: сумнівні обставини виключаються з обвинувачення, що може мати своїм наслідком перекваліфікацію діяння обвинуваченого на статтю кримінальною закону з м’якшого мірою покарання, а при збереженні попере­дньої кваліфікації - відповідне пом’якшення міри покарання.

12. Поводження під час кримінального провадження з підозрюваним чи обвинуваченим, який ще не визнаний судом винним у вчиненні кримінального правопорушення і вирок щодо якого ще не набрав законної сили, має відпо­відати поводженню з невинуватою особою. Цим учасникам процесу має бути забезпечене (органами, які ведуть провадження), максимальне сприяння у ре­алізації наданим їм КПК процесуальних прав та виконання покладених на них обов’язків. Заходи забезпечення кримінального провадження і особливо запо­біжні заходи мають застосовуватись до них у суворій відповідності із законом та з мінімальними обтяженнями і обмеженнями їхніх прав, якщо вони здатні забезпечити мету таких заходів. Обов’язком слідчою судді у кримінальному провадженні є забезпечення додержання прав названих учасників провадження (див. коментар до ст. 206 КПК). Затримані підозрювані, або щодо яких вжитий запобіжний захід у вигляді взяття під варту, екстрадиційного арешту, знахо­дяться окремо від осіб, засуджених до позбавлення волі, і вони користують­ся правами, передбаченими Законом України «Про попереднє ув’язнення» від ЗО червня 1993 р. з наступними змінами і доповненнями. Цим Законом вра­ховані вимоги, які містяться у «Зводі принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або ув’язненню в будь-якій формі», схвалених Резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 | 166 | 167 | 168 | 169 | 170 | 171 | 172 | 173 | 174 | 175 | 176 | 177 | 178 | 179 | 180 | 181 | 182 | 183 | 184 | 185 | 186 | 187 | 188 | 189 | 190 | 191 | 192 | 193 | 194 | 195 | 196 | 197 | 198 | 199 | 200 | 201 | 202 | 203 | 204 | 205 | 206 | 207 | 208 | 209 | 210 | 211 | 212 | 213 | 214 | 215 | 216 | 217 | 218 | 219 | 220 | 221 | 222 | 223 | 224 | 225 | 226 | 227 | 228 | 229 | 230 | 231 | 232 | 233 | 234 | 235 | 236 | 237 | 238 | 239 | 240 | 241 | 242 | 243 | 244 | 245 | 246 | 247 | 248 | 249 | 250 | 251 | 252 | 253 | 254 | 255 | 256 | 257 | 258 | 259 | 260 | 261 | 262 | 263 | 264 | 265 | 266 | 267 | 268 | 269 | 270 | 271 | 272 | 273 | 274 | 275 | 276 | 277 | 278 | 279 | 280 | 281 | 282 | 283 | 284 | 285 | 286 | 287 | 288 | 289 | 290 | 291 | 292 | 293 | 294 | 295 | 296 | 297 | 298 | 299 | 300 | 301 | 302 | 303 | 304 | 305 | 306 | 307 | 308 | 309 | 310 | 311 | 312 | 313 | 314 | 315 | 316 | 317 | 318 | 319 | 320 | 321 | 322 | 323 | 324 | 325 | 326 | 327 | 328 | 329 | 330 | 331 | 332 | 333 | 334 | 335 | 336 | 337 | 338 | 339 | 340 | 341 | 342 | 343 | 344 | 345 | 346 | 347 | 348 | 349 | 350 | 351 | 352 | 353 | 354 | 355 | 356 | 357 | 358 | 359 | 360 | 361 | 362 | 363 | 364 | 365 | 366 | 367 | 368 | 369 | 370 | 371 | 372 | 373 | 374 | 375 | 376 | 377 | 378 | 379 | 380 | 381 | 382 | 383 | 384 | 385 | 386 | 387 | 388 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)