Основні напрями діяльності з профілактики конфліктів

• Оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій;

• коригування поведінки членів організації у відповідності з загальноприйнятими в організації нормами та правилами;

• створення сприятливого соціально-психологічного клімату.

Важливою складовою запобігання конфліктів є "навчання" співробітників організації правилам безконфліктної поведінки, дотримання яких дозволить зменшити ризик виникнення та поглиблення конфліктів в організації із суб'єктивних причин.

Коротко правила безконфліктної поведінки:

• прагніть адекватно оцінити власну поведінку у конфліктній ситуації, уникайте упередженості в оцінці дій своїх опонентів;

• спробуйте оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору вашого опонента;

• уникайте звинувачень на адресу опонента, що може спровокувати включення психологічних механізмів захисту і потік звинувачень на вашу адресу;

• контролюйте свої емоції та закликайте протилежну сторону діяти аналогічно;

• спонукайте свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв'язання конфліктної ситуації;

• перевіряйте об'єктивність інформації, пов'язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своїми власними;

Важливою проблемою управління конфліктами є їх інституціалізація - формування у суспільстві стійкого комплексу формальних і неформальних правил, засад, норм регулювання конфліктних відносин, що визнаються суб'єктами соціальної взаємодії. Наявність інституційних механізмів, що забезпечують проведення консультацій, переговорів, залучення третьої сторони, пошук взаємоприйнятних рішень, вивчення можливих альтернатив тощо є запорукою мирного, ненасильницького врегулювання конфліктів. І одночасно, перспективи застосування примусу, насильства значно зростають, коли інстутиційні механізми виявляються не задіяними.

Поряд із закріпленням у суспільній свідомості певних правил і норм конфліктної поведінки, інституціалізація конфліктів також передбачає:

• закріплення на ментальному рівні образу конфлікту як нормального, а не патологічного явища, його своєрідна легітимація у суспільній свідомості;

• визнання альтернативності соціальних позицій - політичних, соціально-економічних,

• духовно-ідеологічних, соціокультурних, національно-етнічних, релігійних тощо;

• розповсюдження загальновизнаних правил, норм конфліктної поведінки не тільки на дії суб'єктів конфліктів, а й їх закріплення у політико-правовій культурі суспільства, держави;

• наявність або формування спеціальних інститутів регулювання соціальних конфліктів;

• існування конституційних підходів до управління соціальними конфліктами.

Проте, за популярним серед політиків афоризмом, стаття у конституції ще не відвернула жодного державного перевороту", нормативно-правове регулювання соціальних конфліктів є необхідною, але не достатньою умовою їх успішного подолання. Найкращий результат, як свідчить практика, досягається за умови раціонального поєднання інституційних механізмів із апробованими соціальними технологіями, стратегіями та методами розв'язання конфліктів.

Значну роль у попередженні та подоланні конфліктів відіграють також соціологічні методи їх вивчення, які дозволяють своєчасно діагностувати, всебічно аналізувати та прогнозувати розвиток конфліктів, виробляти обґрунтовані рекомендації управлінським органам і структурам.

Поиск по сайту: