АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

СХЕМА КЛІНІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Читайте также:
  1. IV. Схема анализа внеклассного мероприятия
  2. А - схема строения лиосорбной пленки
  3. Аналитическая профессиограмма и общая схема профотбора
  4. Аппаратурная схема производства драже
  5. Аэродинамическая схема
  6. БІОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ
  7. Блок-схема алгоритма
  8. Блок-схема одноканального усилителя
  9. В АЛСН числового и частотного кода в схемах кодирования станционных путей ПС однопутных участков
  10. Важные нюансы в схемах лечения
  11. Виды методов изготовления деталей по схемам формообразования
  12. Визначення завдань дослідження.

Спеціаліст ветеринарної медицини при встановленні діагнозу повинен провести ретельно клінічне обстеження тварини. Кожний діагностичний прийом від найпростішого до найскладнішого за­своюється завдяки багаторазовому повторенню. Особливо необ­хідним при клінічному дослідженні є дотримання певної схеми, завдяки чому не можна пропустити найменших, на перший погляд, дрібниць, важливих для постановки діагнозу. Нерідко лікарю здає­ться, що одного-двох симптомів достатньо для постановки діагно­зу, але при детальнішому дослідженні виявляються інші симптоми, які доповнюють і розширюють діагноз.

Клінічне дослідження тварин проводять за такою схемою:

1. Попереднє знайомство з хворою твариною: а) реєстрація тварини; б) збір анамнезу.

2. Власне дослідження (стан хворої тварини на початку спо­стереження за нею — status praesens). 2.1. Дослідження загального стану

2.1.1. Визначення габітусу тварини

2.1.2. Дослідження волосяного покриву, шкіри, її похідних та підшкірної клітковини

2.1.3. Дослідження видимих слизових оболонок

2.1.4. Дослідження поверхневих лімфатичних вузлів

2.1.5. Вимірювання температури тіла

2.2. Дослідження окремих органів і систем

2.2.1. Дослідження серцево-судинної системи


2.2.2. Дослідження дихальної системи

2.2.3. Дослідження системи травлення

2.2.4. Дослідження печінки

2.2.5. Дослідження сечової системи

2.2.6. Дослідження нервової системи

2.2.7. Дослідження крові та імунної системи

2.2.8. Дослідження органів ендокринної системи та обміну ре­човин.

3. Додаткове дослідження (електрокардіографія, рентгенологіч­не, біохімічне, бактеріологічне, вірусологічне, серологічне, алергіч­не і т. д.).

Попереднє знайомство з хворою твариною полягає у її реєстра­ції та зборі анамнезу. Реєстрацію тварини проводять на основі даних опитування власника або обслуговуючого персоналу, пред'­явлених документів, а також результатів огляду тварини. Мета реєстрації одержати найповніше описання усіх індивідуальних особливостей тварини, які дають змогу легко розпізнати її серед подібних при лікуванні. Реєстрація необхідна для обліку кількості прийнятих хворих тварин, обліку витрачених медикаментів і е юридичним документом при різних спірних ситуаціях. Реєстрацію тварин проводять у «Журналі хворих тварин», індивідуальних дис­пансерних карточках чи історіях хвороби. В них записують дату надходження тварини до лікувального закладу, її власника (адре­са, колективне підприємство, доглядач, оператор і т. д.); вид, стать, кличку або інвентарний номер тварини; вік, масу тіла, по­роду, масть, окрас, ознаки.

Вид тварини важливо зазначити, бо спеціалісту ветеринарної медицини доводиться мати справу з тваринами різних видів. Не­обхідно враховувати своєрідність різних захворювань, властивих тому чи іншому виду тварин. Наприклад, сап і мит бувають у коней та інших однокопитних тварин; емфізематозний карбункул, травма­тичний ретикулоперикардит — у великої рогатої худоби; бешиха — у свиней; брадзот — у овець. У той же час є багато захворювань, загальних для різних видів сільськогосподарських тварин: сибір­ка, сказ, лептоспіроз, бруцельоз, туберкульоз. Вид тварин необ­хідно враховувати при лікуванні, оскільки деякі з них мають під­вищену чутливість до окремих препаратів. Реєструють загальний вид тварини. Наприклад, коні, велика чи дрібна рогата худоба, свині і т. д.

Урахування статі тварин також має діагностичне значення. По-перше, існують хвороби, властиві лише одній статі; по-друге, сам­ки, особливо корови, частіше хворіють і тяжче переносять окремі хвороби; по-третє, вагітність тварин викликає зміни деяких фізіо­логічних показників, потребує обережного поводження з ними, вра­хування вагітності важливо також при лікуванні тварин.

Стать реєструють по-різному. Якщо мова йде про коней, від-


мічають — кобила, або жеребець чи мерин, у великої рогатої ху­доби — теличка, нетель, корова, бичок, бик або віл. У свинарстві розрізняють свинку, свиноматку, кнурця чи кнура. У собак можна записувати простіше — самка або самець, сука або кобель. У всіх дрібних тварин і птахів найпростіше використовувати — самка і самець, хоча в господарствах утримують курей і півнів, качок і селезнів, гусок і гусаків і т. д.

Кличка, інвентарний номер необхідні як при реєстрації хворих, так і у випадку масових діагностичних досліджень клінічне здоро­вих тварин, наприклад, алергічному, серологічному, гельмінтологіч­ному, біохімічному, при описі щеплених проти окремих інфекційних хвороб.

Урахування віку тварин також має певне діагностичне значен­ня. Наприклад, колібактеріоз зустрічається у телят лише в перші дні життя, а сальмонельоз, як правило, у телят старших 10-денно-го віку. Вірусний (трансмісивний) гастроентерит свиней найваж­че перебігає у поросят-сисунів. Вік ураховують або зі слів власни­ка тварини, або визначають по зубах, рогах. Масу тварини важ­ливо знати для оцінки ступеня розвитку тварини (гіпо- чи нормо-трофік), відповідності її вікові (нормально розвинена, чи відстала в рості тварина). Крім того, багато препаратів дозують з розра­хунку на 1 кг маси тіла.

Сприйнятливість тварин до різних хвороб значною мірою зу­мовлюється породою. Наприклад, паралітична міоглобінурія зу­стрічається найчастіше у породистих скакових коней, а «гра язи­ком» — у великої рогатої худоби симентальської породи. Корови чорно-рябої породи більш сприйнятливі до гемобластозу порівня­но з симентальською, а молодняк першої при аналогічних умовах годівлі значно частіше хворіє на гнійний гепатит, ніж молодняк сименталів. Якщо тварина безпорадна, тоді записують, чи це по­рода місцева, поліпшена симентальською, голштинською чи інши­ми породами.

Масть тварини має значення для їх розпізнавання, постановки діагнозу, оскільки вона інколи зумовлює схильність тварин до пев­них захворювань. Наприклад, при отруєнні кормами, що діють фо-тодинамічно (гречка, конюшина), ураження шкіри спостерігають лише на безпігментних ділянках.

Масть буває різною у тварин різного виду. Коні, наприклад, бувають рижими, а корови — червоними, хоча візуально їхні масті не різняться між собою. Мастей у коней більше десятка (сірі, сірі в гречку, сірі в яблука, гніді, темно-гніді, вороні булані та ін.). У великої рогатої худоби, овець, свиней і тварин інших видів мас­тей мало.

До відмітин відносять місця на шкірі, які особливо відрізняю­ться від загального волосяного покриву. У коней, наприклад, мо­же бути «стрілка», яка характеризується вузькою смужкою білого-


волосся на лобно-носовій ділянці, а якщо смужка набагато ширша за «стрілку», тоді говорять про «лисину». Якщо на лобі є невели­кий острівець білого волосся, то його називають «зіркою». Відмі-тини у коней бувають ще на кінцівках у вигляді «шкарпеток» і «панчіх». Перші характеризуються білими ділянками кінцівок від вінчика до карпальних або плюсневих суглобів; другі — до ліктя або скакального суглоба. Можуть зустрічатися відмітний на череві, грудній стінці, попереку й крупі у вигляді білих острівців різної форми та величини. Відмітний у інших тварин зустрічаються рід­ше. У дрібних тварин можуть бути «родимки», безволосі або вкри­ті волоссям іншої масті.

Анамнез (від грецьк. anamnesis — пригадування, спога­ди) — попередні дані про хвору тварину зі слів власника або об­слуговуючого персоналу, їх, за аналогією з практикою гуманної медицини, відносять до суб'єктивних даних про хвору тварину.

Ретельно зібраний і вдумливо проаналізований анамнез в де­яких випадках має вирішальне значення для постановки діагнозу ї тому існує загальна думка, що добре зібраний анамнез стано­вить половину поставленого діагнозу.

Питання обслуговуючому персоналу чи власнику тварини не­обхідно задавати у зрозумілій для них формі з тим, щоб вони давали вичерпну відповідь. Звичайно, відповідаючи на питання, власники тварини чи обслуговуючий персонал вносять багато суб'­єктивного, а якщо вони є винними у виникненні хвороби чи заги­белі тварини, то дають свідомо неправильні відомості. Лікар вете­ринарної медицини, володіючи клінічним досвідом і вмінням розбиратися у ситуації, порівнює одержані при зборі анамнезу дані з результатами клінічного, а можливо, й лабораторного до­слідження і на основі зіставлення цих даних робить висновок про достовірність анамнезу.

Анамнез складається з двох частин. Перша з них — анамнез лро життя тварини — Anamnesis vitae (грецьк. vita — життя) включає дані до захворювання тварини, друга — анамнез про хво­робу тварини — Anamnesis morbi (грецьк. morbus — хвороба) охвачує період із моменту захворювання тварини.

Anamnesis vitae включає дані про умови утримання і догляду за твариною, якість кормів, годівлю і водопій, використання тва­рини в господарстві, походження її та інші дані, які допомагають у постановці діагнозу.

При з'ясуванні умов утримання лікар розпитує про приміщен­ня, якість підлоги, вентиляції, покрівлю, освітлення, наявність під­стилки, методи прибирання гною. У випадку захворювання тазових кінцівок необхідно знати довжину стійла і кут його нахилу. У спе-ціалістів-лікарів, зооінженерів з'ясовують деякі параметри мікро­клімату: температуру в приміщеннях, концентрацію шкідливих га­зів, освітленість, швидкість руху повітря, мікробну забрудненість,


наявність родильних відділень, профілакторіїв, їх місткість. Важ­ливо також розпитати про моціон тварин (пасивний він чи актив­ний, систематичний чи періодичний), особливо в тих випадках, коли в господарстві є хворі тварини з порушенням мінерального обміну, при затриманні посліду, важких родах, передродовому за­лежуванні, атонії передшлунків та інших хворобах.

Збираючи дані про годівлю слід уточнити загальну забезпече­ність господарства кормами, їх фізичний стан і хімічний склад, скориставшись результатами лабораторного аналізу кормів. Ліка­ря повинні цікавити умови зберігання кормів і санітарний стан кормосховищ, водойм, води для пиття, спосіб напування (автона­пувалки чи ручне подавання води), якість води. Це особливо важ­ливо, оскільки забруднена вода може бути джерелом різних ін­фекційних, паразитарних, незаразних хвороб, а та, що містить над­лишок солей, може спричинити сечокам'яну хворобу.

Далі слід проаналізувати збалансованість раціонів за пожив­ними і біологічно активними речовинами, визначити вміст їх у 1 кг сухої речовини, структуру раціону. Аналіз годівлі високопродуктив­них тварин проводять з урахуванням деталізованих норм годівлі великої рогатої худоби за 24, свиней — 27, овець— 19 показника­ми. Доцільно з'ясувати технологію підготовки кормів, додавання преміксів, умови зберігання кормів, розпорядок дня, випасання тварин і стан пасовищ.

Аналіз годівлі тварин має надзвичайно важливе значення, оскільки нестача, а в деяких випадках і надлишок поживних та біологічно активних речовин у раціонах тварин є причиною бага­тьох хвороб: кетозу, гіповітамінозів, мікроелементозів, остеодистро­фії, неплідності, ембріональної загибелі, народження слабкого при­плоду, низької стійкості тварин проти інфекційних та інвазійних захворювань. Особливу групу захворювань становлять кормові отруєння, пов'язані з наявністю у деяких видах кормів мікотокси-нів, отруйних і шкідливих речовин, з нагромадженням їх при по­рушенні агротехніки вирощування, технології заготівлі, зберігання і підготовки до згодовування.

Важливим у постановці діагнозу є встановлення походження тварини: доморощена вона чи закуплена, якщо закуплена, то коли і де. Так можна з'ясувати інколи виникнення таких хвороб, які в даному регіоні ніколи не зустрічалися. Особливо важливим є з'ясу­вання господарств-постачальників для спеціалізованих комплексів, куди надходять тварини для вирощування і відгодівлі. Завезення молодняка з різним імунним фоном, транспортування, переміщу­вання його, порушення мікроклімату зумовлюють масове поши­рення гострих респіраторних хвороб. Нині багато племінних тва­рин завозять із-за рубежа (Данії, Голландії, Німеччини, Канади), де є свої особливості ведення тваринництва, тому лікар ветеринар-


ної медицини повинен ураховувати ці аспекти, а також транспор­тування тварин, їх адаптацію до нових умов.

На виникнення і розвиток деяких хвороб впливає експлуатація тварин, їх продуктивність, термін вагітності, перебіг родів, стан новонародженого і т. д. Наприклад, аборти трихомонозної етіоло­гії бувають у корів на 2—3-му місяці вагітності, а бруцельозної — на 5—8-му. Емфізема у коней виникає після важкої роботи, а міо-глобінурія також після роботи, але у таких тварин, які тривалий час відпочивали, тому це захворювання і одержало назву «святко­ва» хвороба.

Необхідно також з'ясувати епізоотичну ситуацію у даному гос­подарстві чи регіоні, строки проведення щеплення, різних діагнос­тичних досліджень, їх результати. Така інформація безумовно є важливою і необхідною для встановлення діагнозу хвороби.

Anamnesis morbi — дані про розвиток хвороби від її початку до часу дослідження тварини. В анамнезі хвороби необхідно з'ясу­вати: дату захворювання і обставини, при яких воно виникло (ро­бота, випасання, відпочинок, корми, які згодовували безпосередньо перед хворобою, різкі зміни у згодовуванні кормів, закуплені кор­ми чи заготовлені в даному господарстві, перегрупування тварин, введення нових тварин у дану технологічну групу, поява гризунів чи інших сторонніх тварин на фермі). Одержані дані дають уяв­лення про тривалість хвороби і її причини. Слід також розпитати про хвороби, які перенесла дана тварина раніше, оскільки деякі з них можуть повторюватись кілька разів (наприклад, післяродова гіпокальцемія): перші симптоми захворювання та ті, що з'явили­ся у подальшому (втома, набряки, зниження продуктивності та апетиту, жуйка, лизуха, салівація, порушення акту дефекації, ко­ліки, кашель, витікання з носа); наявність інших хворих тварин ла фермі з подібними симптомами. Зазначені дані необхідні для постановки діагнозу особливо при отруєннях та інфекційних за­хворюваннях, а також для визначення тактики лікаря при наданні терапевтичної допомоги. Розпитують також про надання лікарської допомоги даній тварині — хто лікував, які препарати застосовува­ли, спосіб введення, лікувальна ефективність їх. Це має важливе.значення у ветеринарній деонтології, оскільки попереднє втручан­ня могло призвести до важких, часто і непоправних для здоров'я тварини наслідків, наприклад, до розривів родових шляхів при на­данні акушерської допомоги.

Збираючи анамнестичні дані, лікар повинєб одночасно здійс­нювати загальний огляд тварини, що спонукає задавати додатко­ві запитання для встановлення помічених змін.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)