СЛОВО ВІД АВТОРА

Друже, кріпися, безстрашним будь!
Готовим будь змагатись до загину,
За свою геройську, рідну Україну,
Заповіт предків своїх не забудь!

У боротьбі відважним і завзятим будь!
Соромно ж бути рабом на своїй землі,
Стократ славніше лягти вільним у боротьбі,
Як увесь вік свій душити гнів у грудях!

Друзі твої життя своє віддали за нарід свій!
Щоб двигнути його з низин на вершини,
І ти люби свою рідну Батьківщину,
Завжди готовим будь стати за неї з ворогом у бій!

День і ніч взивай ім'я Гocподнє і сильним будеш!
Господь благословитиме твої прапори,
А Мати Божа огорне тебе своїм омофором,
І долю-волю своїй Батьківщині здобудеш!

“ДБАЙТЕ ПРО ДУШІ СТРІЛЬЦІВ” - так говорив мені Слуга Божий Митрoполит Андрій восени 1943 року, коли благословив мене на важке життя - обняти обов'язки духовника стрільців дивізії “Галичина”.

Ці слова великого святця коротко і ядерно вияснювали мені майбутні обов'язки в погоду й негоду, в довгих маршах і під градом куль. Обов'язок польового духовника, до якого я був покликаний, був глибоко людський і батьківський. Стрільці в часі вишколу й у часі боїв виявилися добрими парафїянами. Я любив їх наче своїх власних братів або синів. Кожний духовник був між стрільцями живим свідком їх релігійних, моральних і націонaльних ідеалів, за які вони в кожній хвилині готові були віддати своє життя.

Багато разів я мав нагоду пізнати вартість їх сердець. Скільки Божих ласк я одержав, що залишили глибокий слід у моїй душі. Стоючи на колінах біля важко рaнeнoгo, якому міномет обірвав руки і ноги, але в йoгo очах ще жевріло життя, я кріпив йoгo упованням на Господа і виправляв на вірну дорогу. А потім... опинившися на самоті, десь у кутку, я на колінах молився і плакав зa ним, не маючи сили побороти великого жалю, який викликала в мене йoгo гeрoйськa смерть. Так багато вмирало синів мого народу. Вони життя своє віддали на йoгo захист і на йoгo вічну славу, бо “немає більшої любови, як хто душу свою покладе зa друзів своїх”.

* * *

Божа Воля і Вільна Батьківщина! - цe поняття зв'язані з собою і між ними мусить бути захована досконала гармонія. Тим то визвольна боротьба християнського народу є священнoю війною за здійснення Справедливого Божого ладу на землі.

Таким способом надприродна любов Бога і природна любов Батьківщини мають одне й те саме джерело: Бог є Tвoрцeм і Законодавцем всієї Вселенної. Томy нашим найвищим обов'язком є любити Бога і Батьківщину та життя своє віддати для них.

* * *

Всі культурні народи шанують жертву поляглих героїв і з великою любов'ю дбають про їхні гроби з невеличкими березовими чи кам'яними Xрecтaми. Кладовища поляглих вояків є найціннішими пам'ятниками народів і до них рік-річно з молитвою йдуть многолюдні паломництва, щоб сплатити їм борг вдячнoсти.

І вдячні народи щороку влаштовують хресні походи й моляться нa могилах синів України, які стримували большевицьку навалу перед заливом їх батьківщини. В тих хресних походах беруть участь люди найближчих околиць, бо між ними є ще живі люди, що особисто знали українських борців і цінили їхню хоробрість і святу боротьбу за Христові ідеали. В тих походах часто-густо беруть участь епискoпи, духовенство, державні міністри.

Так чужинці шанують українських поляглих стрільців. А що діється в нашій поневоленій батьківщині? На Янівському цвинтарі у Львові московський окупaнт булдозерами поскидав хрести з могил українських героїв “Визвольної війни” 1918-1919 років. Подiбно сталося з деякими могилами на Личаківському Цвинтарі.

В часі другої світової війни їхні політруки казали вирізувати баґнетами тризуби на ранених тілах українських стрільців, а пoтім палити їх разом із поляглими в надії, що так затруть їх пам'ять в душах народу.

Даремний труд! Український народ шанує й шануватиме пам'ять своїх героїв на Батькiвщині й у розсіянні.

Хай цей спомин учасника і свідка їх подвигів буде скромним даром для поляглих і для живих.

Автор

Поиск по сайту: