АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

B. Оцінка Суду. 104. Спочатку Суд розглядатиме заперечення Уряду

Читайте также:
  1. B. Оцінка Суду
  2. B. Оцінка Суду
  3. I. Оцінка викладацької діяльності вчителя щодо стимулювання пізнавальної самостійності учнів
  4. III. ОЦІНКА ОБСТАНОВКИ, ЯКА СКЛАЛАСЯ НА ОГД У
  5. IV ДЕНЬ- облік та оцінка результатів.
  6. Аналітична оцінка робіт
  7. Анкета «Оцінка діяльності учителя»
  8. ВИВЧЕННЯ І ОЦІНКА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ
  9. ВИВЧЕННЯ ТА ОЦІНКА ОСОБИСТИХ ЗДІБНОСТЕЙ І ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ ВЧИТЕЛЯ.
  10. Захист і оцінка дипломних проектів
  11. І. Загальна оцінка фінансового стану підприємства

 

104. Спочатку Суд розглядатиме заперечення Уряду. Суд зазначає, що обставини справи наводять на думку, що незабаром, після зміни влади, заявника, який був одним з колишніх міністрів уряду та лідером популярної політичної партії, було обвинувачено у зловживанні владою та притягнуто до відповідальності. Це відбулось в контексті, який зовнішні спостерігачі охарактеризували як політично мотивоване переслідування опозиційних лідерів. Справа заявника, разом зі справою колишнього Прем’єр-міністра Тимошенко, привернула як національну, так і міжнародну увагу. За цих обставин твердження заявника на початковій стадії щодо можливого політичного тиску на нього перед майбутніми виборами, а також його скарга про те, що однією з підстав для взяття його під варту було його спілкування з представниками засобів масової інформації та його публічне заперечення проти пред’явлених йому обвинувачень, є достатніми підставами для розгляду питання взяття заявника під варту з точки зору статті 18 Конвенції. Отже Суд доходить висновку, що у своїх поданнях щодо фактів та щодо права заявник, по суті, заявив скаргу про те, що його затримання та тримання під вартою мали інші цілі.

105. Щодо цього Суд зазначає, що стаття 18 Конвенції не має самостійного значення і може бути застосована лише в поєднанні з іншими статтями Конвенції (див. рішення у справі «Гусинський проти Росії» (Gusinskiy v. Russia), заява № 70276/01, пункт 75, ECHR 2004-IV). У світлі вищевказаного Суд буде розглядати твердження заявника за статтею 18 Конвенції у поєднанні з його вищезазначеною скаргою за статтею 5 Конвенції.

106. Суд повторює, що вся структура Конвенції ґрунтується на презумпції добросовісності дій органів державної влади країн-учасниць. Дійсно, будь-яка державна політика чи окремий захід може мати «прихований мотив», а презумпція добросовісності є спростовною. Однак заявник, який стверджує, що його права і свободи були обмежені з неналежних підстав, повинен переконливо довести, що справжня ціль державних органів була не такою, як її було проголошено (або яка може обґрунтовано припускатись, виходячи з контексту). Простої підозри про те, що державні органи користувались своєю владою для іншої цілі, ніж та, що передбачена Конвенцією, недостатньо, щоб довести порушення статті 18 Конвенції. Крім того, високий політичний статус не надає імунітету (див. рішення від 31 травня 2011 року у справі «Ходорковський проти Росії» (Khodorkovskiy v. Russia), заява № 5829/04, пункти 255 та 258).

107. Коли має місце твердження за статтею 18 Конвенції, Суд застосовує дуже суворий стандарт доведення. Результатом цього є те, що існує лише декілька справ, в яких було встановлено порушення цього положення Конвенції. Так, у вищезазначеному рішенні у справі «Гусинський проти Росії» (Gusinskiy v. Russia, пункти 73–78) Суд погодився, що свободу заявника було обмежено, inter alia, для іншої цілі, ніж та, що передбачена статтею 5 Конвенції. Суд у цій справі ґрунтував свої висновки на угоді, яка була підписана між особою, яка трималась під вартою, і Федеральним Міністром у справах друку та інформації. З цієї угоди явно вбачалось, що заявника було взято під варту для того, щоб примусити його продати державі свою медіакомпанію. У рішенні від 13 листопада 2007 року у справі «Чеботарі проти Молдови» (Cebotari v. Moldova, 35615/06, пункт 46 et seq.) Суд встановив порушення статті 18 Конвенції за обставин, коли затримання заявника було явно пов’язане із заявою, яка перебувала на розгляді Суду.

108. Суд зазначає, що, коли йдеться про твердження щодо політичних або інших прихованих мотивів у контексті кримінального переслідування, важко розмежувати досудове тримання під вартою від кримінального провадження, в рамках якого таке тримання було застосовано. Проте, обставини справи, яка розглядається, вказують на те, що затримання заявника та тримання його під вартою, які були застосовані після закінчення досудового слідства щодо заявника, мали свої власні видимі ознаки, які дозволяють Суду розглядати це питання окремо від більш загального контексту політично мотивованого переслідування лідера опозиції. У цій справі суд вже встановлював, що підстави, наведені державними органами для позбавлення заявника свободи, суперечили не тільки вимогам пункту 1 статті 5, але й суті Конвенції (див. пункти 66–73 вище). У цьому контексті Суд зазначає, що особа заявника, який був одним з лідерів опозиції та спілкувався з представниками засобів масової інформації, явно привертала велику увагу суспільства. Також можна визнати, що заявник, якого було обвинувачено в зловживанні службовим становищем, мав право відповісти на таке обвинувачення через засоби масової інформації. Органи прокуратури, які прагнули затримати заявника, прямо вказали на спілкування заявника із представниками засобів масової інформації, як на одну з підстав для його затримання, та звинуватили його у спотворенні суспільної думки про вчинені ним злочини, дискредитації органів прокуратури та у здійсненні впливу на майбутній судовий процес з метою уникнення кримінальної відповідальності (див. пункт 26 вище).

109. На думку Суду, таке обґрунтування органів прокуратури явно демонструє їх спробу покарати заявника за публічне висловлення незгоди з пред’явленими йому обвинуваченнями та відстоювання своєї невинуватості, на що він мав право. За таких обставин Суду нічого не залишається, як встановити, що обмеження свободи заявника, дозволене за підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції, застосовувалось не лише з метою допровадження його до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення, а й з інших причин.

110. Відповідно мало місце порушення статті 18 у поєднанні зі статтею 5 Конвенції.

 

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

 

111. Стаття 41 Конвенції передбачає:

 

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.)