A. Зауваження сторін

57. Заявник зазначив, що порушення кримінальної справи саме по собі не є достатнім для виправдання позбавлення його свободи. Заявник стверджував, що його затримання було проведене з численними процесуальними порушеннями та було необґрунтоване. В матеріалах справи не було жодних конкретних доказів того, що заявник мав намір втекти і що в нього не було можливості продовжувати будь-яку стверджувану злочинну діяльність, оскільки на час його затримання він вже не був членом уряду.

58. Заявник також стверджував, що суд першої інстанції не встановив жодних доказів, які б могли довести необхідність тримання його під вартою з 26 до 27 грудня 2010 року або в подальшому. Заявник вважав, що підстави його затримання, які були наведені прокурором, не були достатніми та необхідними для позбавлення його свободи.

59. Заявник також стверджував, що перед початком судового розгляду справи заявника 23 травня 2011 року Печерський районний суд м. Києва продовжив тримання його під вартою без встановлення жодних строків.

60. Уряд стверджував, що затримання заявника відповідає підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції. Уряд зазначив, що заявника було затримано в рамках порушеної щодо нього кримінальної справи і що національні органи мали обґрунтовану підозру щодо вчинення ним злочину. Уряд ще раз наголошував на тому, що заявник міг оскаржити законність свого затримання в судах, якщо він вважав його незаконним.

61. Що стосується постанови Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2010 року щодо обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, Уряд стверджував, що національні органи мали більше можливостей для оцінки фактів справи та що їх рішення позбавити заявника свободи ґрунтувалось на достатніх доказах, а саме: ухилення заявника від виконання процесуальних дій та рішень слідчого, обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів та можливість здійснення заявником впливу на свідків. Уряд зазначив, що заявник не з’являвся за викликом слідчого для ознайомлення з матеріалами справи, хоча за статтею 135 Кримінально-процесуального кодексу України він був зобов’язаний це робити. Уряд також стверджував, що тримання заявника під вартою було необхідним для забезпечення його участі в подальших слідчих діях. Крім того, у своєму інтерв’ю в щотижневій газеті «Дзеркало тижня» заявник негативно охарактеризував свідка К. Цим самим заявник здійснював тиск на вказаного свідка та розкривав відомості про хід слідства. Далі Уряд зазначив, що захист свідків був найважливішим фактором при вирішенні питання щодо взяття заявника під варту і ця підстава існувала як на досудовій, так і на судовій стадії провадження,та слугувала забезпеченню належного відправлення правосуддя шляхом отримання показань свідків без будь-яких перешкод. Уряд дійшов висновку, що позбавлення заявника свободи було здійснено відповідно до національного законодавства, на підставі рішення суду та без будь-якого свавілля.

Поиск по сайту: