 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Дієздатність неповнолітніх осіб
6.1. Фізична особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вважається неповнолітньою. За обсягом цивільна дієздатність неповнолітньої особи є неповною.
Згідно зі ст. 32 ЦК неповнолітні особи мають такі ж права, які належать і малолітнім особам. Отже, неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом.
Крім того, неповнолітні особи самостійно розпоряджаються своїм заробітком, стипендією та іншими доходами. Закріплення цих прав за неповнолітньою особою обумовлено низкою чинників (п. 1 ч. 1 ст. 32 ЦК).
По-перше, згідно зі ст. 188 Кодексу законів про працю України1 фізична особа, що досягла 16 років (а за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, особа, що досягла 15 років) може бути прийнята на роботу за трудовим договором і має право на отримання заробітної плати. Заробітна плата відповідно до ст. 1 Закону України
1 Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 p. № 322-VIII// Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
96 Офь%~
«Про оплату праці»' - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
По-друге, неповнолітні особи можуть бути учнями професійно-технічних навчальних закладів та студентами вищих навчальних закладів, що відповідно до ст. 41 Закону України «Про освіту»2 мають право на забезпечення стипендіями в порядку, встановленому КМУ
По-третє, неповнолітні особи можуть мати й інші доходи, пов'язані з використанням речей, власниками яких вони є. Йдеться, зокрема, про дивіденди, орендну плату за користування майном тощо.
|
Увага, нотаріусе! Отриманим заробітком, стипендією чи іншим доходом неповнолітня особа має право розпоряджатися на власний розсуд. Однак розпорядження речами, що були придбані неповнолітньою особою за рахунок заробітної плати, стипендії чи інших власних доходів, може бути здійснено такою особою самостійно лише у випадках, коли це відбувається в межах дрібного побутового правочину. Всі інші право-чини можуть вчинюватися неповнолітньою особою з дотриманням правила, що міститься в ч. 2 ст. 32 ЦК.
6.2. Слід вказати на те, що право неповнолітньої особи на самостійне розпорядження своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами може бути обмежене, або особа може бути повністю позбавлена цього права судом за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки і піклування. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється ЦПК. Згідно зі ст. 238 ЦПК у заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. Таку справу суд розглядає за участю заявника та представни-
1 Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР // Офіційний
сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.
rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
2 Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ // Офіційний сайт Верховної
Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi.
ка органу опіки і піклування. Відповідно до ст. 241 ЦПК рішення суду про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника.
Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами у разі, якщо відпали обставини, що були підставою для його прийняття.
|
Увага, нотаріусе! Таким чином, неповнолітні особи можуть бути як з загальним обсягом дієздатності, властивим цій категорії осіб, так і з обмеженим обсягом дієздатності. Це слід враховувати при вчиненні нотаріальних дій.
6.3. Неповнолітня особа самостійно здійснює не тільки особисті немайнові, а й майнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом (п. 2 ч. 1 ст. 32 ЦК). Майновими правами інтелектуальної власності, зокрема, є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право давати дозвіл на використання зазначеного об'єкта іншій особі та перешкоджати неправомірному його використанню (ст. 424 ЦК).
6.4. Неповнолітній особі надане право бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами конкретної юридичної особи (п. З ч. 1 ст. 32 ЦК).
Ціла низка законів передбачає таке право неповнолітніх осіб. Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»' членом сільськогосподарських кооперативів можуть бути фізичні особи, які досягли віку 16 років.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство»2 право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного
1 Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17 липня 1997 р. № 469/97 -
ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 39. - Ст. 261.
2 Про фермерське господарство: Закон України від 19 червня 2003 р. № 973-IV //
Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 45. - Ст.363.
98 Св^Р^"^
віку виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Членами ж фермерського господарства згідно зі ст. З цього ж Закону України можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14 років, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства. При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його статуту.
Засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій згідно зі ст. 4 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»1 можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли віку 15 років.
Індивідуальними членами молодіжних та дитячих громадських організацій згідно з ч. З ст. 5 цього ж Закону України (в редакції Закону від 19 жовтня 2006 р.) можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Відповідно до ч. 4 ст. 5 цього ж Закону України індивідуальними членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 35 років, а дитячих громадських організацій - від 6 до 18 років.
Навпаки, іншими законами або установчими документами може бути встановлена заборона для неповнолітніх осіб брати участь в юридичних особах.
|
Увага, нотаріусе! При посвідченні установчих документів або змін до них, якщо це пов'язано з участю в юридичних особах неповнолітніх осіб, нотаріус має пересвідчитись у відсутності заборони на те, щоб такі особи виступали учасниками товариств чи засновниками установ. 6.5. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 32 ЦК неповнолітні особи мають право самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку). Оскільки, як вже відзначалося, неповнолітня особа може отримувати заробітну плату, стипендію, інші прибутки, цілком логічним є надання такій особі права самостійно укладати договір банківсько-
1 Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 1 грудня 1998 р. № 281-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 1. - Ст. 2.
S^^S^ 99 го вкладу (рахунку). Надаючи таке право неповнолітній особі, закон вирішує і порядок розпорядження нею вкладом (грошовими коштами на рахунку) залежно від того, хто вніс їх на її ім'я.
|
Увага, нотаріусе! Вкладом (грошовими коштами на рахунку, що були внесені самою неповнолітньою особою), вона розпоряджається самостійно. Грошовими коштами, що були внесені у фінансову установу повністю або частково іншими особами на ім'я неповнолітньої особи, остання може розпоряджатися за згодою органу опіки і піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
6.6. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 32 ЦКусі інші правочини непов
нолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або
піклувальника. Під усіма іншими правочинами слід вважати право
чини, які виходять за межі тих, що вказані в ч. 1 ст. 32 ЦК.
За загальним правилом така згода може бути надана в усній формі. Виключення з цього загального правила зроблено в абз. 2 ч. 2 ст. 32 ЦК лише для правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування (абз. 2 ч. 2 ст. 32 ЦК).
Безумовно, є сенс у тому, щоб такі вимоги поширити на всі правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню. Саме така формула міститься в ст. 71 ЦК, що закріплює перелік правочинів, які вчиняються з дозволу органів опіки і піклування. З урахуванням цього, є необхідність у внесенні змін до ЦК шляхом викладення абз. 2 ч. 2 ст. 32 ЦК у такій редакції: «На вчинення неповнолітньою особою правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників і дозвіл органу опіки і піклування».
6.7. Порівняймо правила про отримання згоди батьків (усинов
лювачів) або піклувальника на вчинення правочину неповнолітньою
особою, поміщені в ЦК, СК та Інструкції.
Регулювання цього питання в ЦК
Особливо слід зупинитися на правилі, що вміщено в ч. 4 ст. 32 ЦК, згідно з яким згода на вчинення неповнолітньою особою право-
чину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування. Виникає питання про співвідношення правил, закріплених в абз. 1 ч. 2 ст. 32 ЦК та ч. 4 ст. 32 ЦК, оскільки може скластися враження, що в них йдеться про різні правочини. Дійсно, якщо за абз. 1 ч. 2 ст. 32 ЦК неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників, то за ч. 4 ст. 32 ЦК згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування. Що ж це за правочини, для вчинення яких неповнолітня особа має одержати згоду не тільки від батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а ще й органу опіки і піклування? До речі, ЦК в главі 6 «Опіка та піклування» не передбачає правочинів, що вчиняються за згодою органу опіки та піклування, він лише встановлює в ст. 71 перелік правочинів, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування.
Все це лише красномовно свідчить про сучасний рівень «удосконалення» законодавства. Підставою для такого висновку є наступне. Якщо порівняти зміст абз. 1 ч. 2 ст. 32 ЦК з первісною редакцією ч. 4 ст. 32 ЦК, то стає зрозумілим хоча б те, що в них йдеться про ті ж самі правочини. Для вчинення їх батьками (усиновлювачами), піклувальниками неповнолітньої особи існувало загальне правило, закріплене в абз. 1 ч.2 ст. 32 ЦК та виключення з нього, закріплене в ч. 4 ст. 32 ЦК. При цьому зазначені правила були узгоджені між собою.
При зміні редакції ст. 32 ЦК 15 грудня 2005 р. загальне правило залишилося без зміни («Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою обох батьків (усиновлювачів) або піклувальників»). Виключення ж із загального правила, вміщеного в ч. 4 ст. 32 ЦК, було змінено таким чином, що на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана згода не тільки обох з батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а ще й органу опіки та піклування.
В результаті такого «доопрацювання» ст. 32 ЦК в ній з'явилося два загальних правила, що стосуються одних і тих же правочинів, які вступили між собою в протиріччя. Безумовно, це протиріччя має бути усунено шляхом скасування ч. 4 ст. 32 ЦК.
До цього моменту нотаріусам слід керуватися правилом, викладеним у ч. 4 ст. 32 ЦК, оскільки воно є більш широким за змістом і
поглинає собою правило, вміщене в абз. 1 ч. 2 ст. 32 ЦК. Тим більше, що орган опіки і піклування без наявності згоди обох з батьків (усиновлювачів) чи піклувальника неповнолітньої особи не погодиться на вчинення нею такого правочину.
Певний внесок в регулювання відносин щодо вчинення правочинів неповнолітніми особами за згодою батьків зробив і Сімейний кодекс. В ст. 177 СК міститься правило про те, що батьки не можуть давати згоду на вчинення неповнолітньою особою окремих правочинів без дозволу органу опіки і піклування. Йдеться про правочини, передбачені ч. 1 ст. 71 ЦК. При цьому відразу виникає питання про правомірність закріплення цього правила в СК з урахуванням наступних обставин.
По-перше, ст. 177 СК присвячена питанням управління майном дитини. Згідно з правилом, закріпленим в ч.І ст.177 СК, батьки управляють майном, що належить малолітній дитині. І це вірно, адже неповнолітня особа сама управляє належним їй майном, а її батькам належить лише право давати їхнім неповнолітнім дітям згоду на вчинення правочину, що знаходиться за межами ч. 1 ст. 32 ЦК. Уже з урахуванням цього правило, закріплене в ч. З ст. 177 СК, не може знаходитися в СК і має бути вилучено з нього.
По-друге, правила, закріплені в ч. 1 ст. 71 ЦК, адресовані не батькам, а опікунам та піклувальникам, які відповідно не можуть вчинювати правочини або давати згоду на їх вчинення без дозволу органів опіки і піклування. Поширювати правила, встановлені для опікунів та піклувальників, на батьків неможливо за чинним СК. Це пов'язано з тим, що чинний СК не містить норми, аналогічної тій, що була закріплена в ст. 78 Кодексу про шлюб та сім'ю в Україні від 20 червня 1969 р. Згідно з цією нормою, якщо у неповнолітніх було майно, батьки управляли ним як опікун або піклувальник без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку та піклування.
Нарешті, треба висвітлити правила нотаріального посвідчення правочинів, що вчиняються неповнолітньою особою, які закріплені в п. 40 Інструкції.
По-перше, Інструкція в абз. 8 п. 40 підкреслює, що правочини від імені неповнолітньої особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти
років можуть бути посвідчені лише за умови, якщо вони вчинені за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. По суті Інструкція відтворює правило, що вміщено в абз. 1 ч.2 ст. 32 ЦК.
По-друге, Інструкція в абз. 12 п. 40 визначає, що справжність підпису батьків (усиновлювача) або піклувальника на заяві про їх згоду на посвідчення правочину від імені неповнолітньої особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку. Засвідчення справжності підпису не потрібна, якщо батьки, усиновлювачі або піклувальники особисто подадуть нотаріусу заву про згоду на посвідчення правочину. Це правило Інструкції не викликає сумніву, оскільки воно деталізує загальне правило, закріплене в абз. 1 ч. 2 ст. 32 ЦК.
По-третє, в абз. 9, 10 п. 40 Інструкції закріплюється наступне правило.
Для укладення правочину неповнолітньою дитиною нотаріус має одержати згоду будь-кого з батьків (усиновлювачів). У цьому разі така згода обов'язково витребується від того з батьків, з ким неповнолітня дитина постійно проживає, за умови попереднього повідомлення про здійснення правочину неповнолітньою особою другого з батьків (усиновлювачів). Повідомлення поро намір вчинити неповнолітньою дитиною правочин за згодою одного з батьків (усиновлювача) надсилається нотаріусом за кошти зацікавленої особи або особисто зацікавленою особою. В останньому випадку нотаріусу подаються докази відправлення та одержання адресатом такого повідомлення.
Це правило по суті відтворює в модифікованому вигляді правило ч. 4 ст. 32 ЦК в її первісній редакції, що було, як вже відзначалося, змінено 15 грудня 2005 p., без врахування змісту абз. 1 ч. 2 ст. 32 ЦК. Тому невипадковим є те, що правило, викладене в абз. 9 п. 40 Інструкції протирічить змісту абз. 8 п. 40 Інструкції. Це протиріччя має бути усунено шляхом скасування абз. 8 ст. 40 Інструкції.
|
Увага, нотаріусе! При застосуванні Інструкції це слід враховувати, адже вищенаведене є загальним правилом про те, що знов прийнятий акт відмінює попередній. Аяк-що новий нормативно-правовий акт впливає на підзакон-
не регулювання, яке не зазнало відповідних змін, то застосовуються положення закону. В противному разі дії нотаріуса визнаватимуться незаконними.
По-четверте, згідно з абз. 4 п. 40 Інструкції на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна має бути згода обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Це правило протирічить вимогам абз. 2 ч. 2 ст. 32 ЦК, оскільки для вчинення правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна потрібним є й дозвіл органу опіки і піклування. Задля усунення цього протиріччя в абз. 4 п. 40 Інструкції необхідно відтворити правило абз. 2 ч. 2 ст. 32 ЦК.
6.8. Питанням цивільної відповідальності неповнолітньої особи присвячена ст. 33 ЦК. Оскільки неповнолітня особа може вчиняти правочини як самостійно, так і за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників, ст. 33 ЦК розмежовує відповідальність неповнолітньої особи за порушення укладеного нею договору. Крім того, слід розмежовувати договірну та не договірну відповідальність.
• Якщо неповнолітня особа порушила договір, укладений нею самостійно відповідно до закону, цивільну відповідальність за це несе виключно ця особа.
• Самостійну цивільну відповідальність несе неповнолітня особа й у разі порушення договору, укладеного нею за згодою батьків, однак, якщо у неї недостатньо майна для особистого відшкодування завданих збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.
• Нарешті, згідно з ч. З ст. 33 ЦК неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до ст. 1179 ЦК {недоговорна відповідальність). В ній закріплене правило про те, що неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах, тобто вона визнається деліктоздатною. Але у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (уси-новлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини. За таких саме умов відшкодовує
шкоду і заклад, в якому перебувала неповнолітня особа, якщо він за законом здійснює щодо неї функції піклувальника. Відповідальність батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, в якому перебувала неповнолітня особа, носить субсидіарний (додатковий) характер і припиняється після досягнення особою, що завдала шкоди, повноліття, а також у разі, коли до досягнення повноліття особа стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
7. Повну цивільну дієздатність згідно зі ст. 34 ЦК має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Це означає, що повнолітня особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, самостійно набуває для себе будь-які цивільні права і самостійно здійснює їх, а також самостійно створює для себе будь-які цивільні обов'язки та виконує їх, а також самостійно несе цивільну відповідальність у разі невиконання своїх обов'язків.
7.1.3 цього загального правила щодо моменту виникнення повної цивільної дієздатності фізичної особи ст. 34 ЦК містить єдине виключення. Воно стосується фізичної особи, яка зареєструвала шлюб до настання повноліття. У цьому випадку особа, яка не досягла повноліття, з моменту реєстрації шлюбу, набуває повну цивільну дієздатність. Право на шлюб згідно з ч. 1 ст. 23 СК мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюбний вік для жінки встановлюється в сімнадцять, а для чоловіків - у вісімнадцять років (ч. 1 ст. 22 СК).
Отже, по-перше, виключення із загального правила щодо моменту виникнення повної цивільної дієздатності, передбачене ст. 34 ЦК, стосується неповнолітньої особи жіночої статі, яка зареєструвала шлюб після досягнення шлюбного віку, але до досягнення повноліття. По-друге, з урахуванням правила, закріпленого в ч. 2 ст. 23 СК, таке виключення може стосуватися неповнолітньої особи як чоловічої, так і жіночої статі, яка досягла чотирнадцяти років та якій за рішенням суду надано право на шлюб. Таке право може бути надане судом за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, якщо це відповідає її інтересам.
Набуття особою, яка не досягла повноліття, цивільної дієздатності у повному обсязі з моменту реєстрації шлюбу носить автоматичний характер. ЦК виходить з того, що набута повна цивільна дієздатність такою особою є безвідкличною. Це випливає з абз. 2
ч. 2 ст. 34 ЦК, згідно з якою у разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.
При визнанні шлюбу недійсним набута повна цивільна дієздатність зберігається лише тоді, коли підстава визнання шлюбу недійсним не пов'язана з протиправною поведінкою неповнолітньої особи. Отже, в іншому випадку (коли підстава визнання шлюбу недійсним пов'язана з протиправною поведінкою неповнолітньої особи) набута такою особою повна цивільна дієздатність не зберігається. З дня набрання чинності рішенням суду про визнання шлюбу недійсним, дієздатність неповнолітньої особи вважається неповною.
З урахуванням викладеного принципове значення має вирішення питання про те, коли підстава визнання шлюбу недійсним є такою, що не пов'язана з протиправною поведінкою неповнолітньої особи. Це тим більш важливо, що ст. 38 СК виходить з того, що будь-яка підстава недійсності шлюбу пов'язана з порушенням вимог, встановлених ст. ст. 22,24-26 СК, тобто з правопорушенням. При вирішенні цього питання слід використовувати критерій, закріплений в ст. 46 СК, що передбачає особливі правові наслідки недійсності шлюбу. Мова йде про добросовісну поведінку неповнолітньої особи, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Оскільки ст. 46 СК містить виключний (закритий) перелік прав, що належать особі, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, її слід доповнити підпунктом п'ятим такого змісту:
«5) на збереження за неповнолітньою особою набутої нею цивільної дієздатності у повному обсязі після визнання шлюбу недійсним».
7.2. Від набуття фізичною особою, яка не досягла повноліття, цивільної дієздатності у повному обсязі, слід відрізняти випадки надання такій особі повної цивільної дієздатності на підставі ст. 35 ЦК. Йдеться про емансипацію дитини (від латинського emansipatio -звільнення), тобто звільнення дитини з-під батьківської опіки.
Надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка досягла віку шістнадцяти років, може мати місце за умови, що така особа працює за трудовим договором або записана матір'ю або батьком дитини.
За наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника особи, що бажає надання їй повної цивільної дієздатності, вона звертається із заявою про це до органу опіки і піклування. У разі надання заявникові повної цивільної дієздатності орган опіки та піклування приймає рішення про це.
За відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника повна цивільна дієздатність може бути надана зазначеній особі за рішенням суду. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі, яка досягла шістнадцяти років, повної цивільної дієздатності відбувається за правилами, закріпленими в ст. ст. 242-245 ЦПК.
Суд, розглянувши справу про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили (ст. 245 ЦПК).
Стаття 35 ЦК передбачає особливий випадок надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла віку шістнадцяти років, і бажає займатися підприємницькою діяльністю.
Така особа може бути зареєстрована як підприємець за наявності письмової згоди на це її батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки і піклування. У разі здійснення такої реєстрації фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
7.3. Нарешті, ст. 35 ЦК закріплює ще два важливих правила.
По-перше, повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки. Однак слід мати на увазі, що ст. 1180 ЦК передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої такою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності.
По-друге, у разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
|
Увага, нотаріусе! Таким чином, неповнолітні особи бувають з двома обсягами дієздатності: за загальним правилом - неповною, а як виключення - повною (у разі емансипації).
Про повну цивільну дієздатність емансипованої особи, що згодом припинила трудовий договір або припинила здіснення підприємницької діяльності, будуть свідчити наступні документи.
При припиненні емансипованою особою трудового договору -паспорт особи, що досягла 16 років, та рішення органу опіки і піклування (рішення суду) про надання їй повної цивільної дієздатності.
При припиненні емансипованою особою здійснення підприємницької діяльності - паспорт особи, що досягла 16 років, та Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності.
lOS^g^Jt^
^Щ^109
Поиск по сайту: