Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. льному процесі також заважала заявнику ефективно звернутися до цього засобу за­хисту, оскільки на практиці цивільний позов про компенсацію не міг бути

льному процесі також заважала заявнику ефективно звернутися до цього засобу за­хисту, оскільки на практиці цивільний позов про компенсацію не міг бути розгля­нутий до остаточного встановлення фактів у триваючому кримінальному процесі.

78. Зважаючи на ці міркування, Суд відхиляє попередні зауваження Уряду що­
до необхідності для заявника дочекатися остаточного результату розслідування
його заяв, та визнає, що було порушення статті 13 Конвенції у цьому відношенні.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 41 КОНВЕНЦІЇ

79. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає порушення Конвенції або її Протоколів та якщо національ­не право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, якщо необхідно, призначає справедливе відшкодування по­терпілій стороні».

A. Шкода

80. Суд підкреслює, що за Правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога що­
до справедливого відшкодування має бути класифікована та надана у письмово­
му вигляді, разом з відповідними підтверджуючими документами, без чого Суд
може відхилити вимогу загалом або частково.

(a) майнова шкода

81. Заявник не заявив жодних вимог за цим пунктом протягом встановленого
строку; тож Суд не призначає відшкодування.

(b) немайнова шкода

82. Заявник вимагав 50 000 євро на відшкодування немайнової шкоди.

83. Уряд доводив, що вимога необгрунтована та непомірна. Уряд просив Суд присудити відшкодування немайнової шкоди на справедливій основі з урахуван­ня попередньої практики.

84. Суд, зважаючи на свій висновок щодо скарг заявника, вважає, що він на­певно зазнав певної немайнової шкоди через погане поводження під час затри­мання у міліції. Оцінюючи обставини на справедливій основі, Суд призначає відшкодування заявнику 6 500 євро.

B. Витрати

85. Заявник вимагав 10 100 доларів США (7 720 євро) на відшкодування витрат, що він поніс під час національних та конвенційних процедур.

86. Уряд доводив, що вимоги щодо кількості годин, витрачених адвокатом за­явника на підготовку заяви, як і на подальші письмові звернення до Суду, пе­ребільшені. Крім того, немає доказів того, що ці кошти дійсно були витрачені.

87. Суд нагадує, що для того, щоб витрати були включені до відшкодування за ст. 41, слід встановити, що вони дійсно та необхідно були витрачені, щоб за­побігти виникненню або виправити становище, яке було визнано порушенням Конвенції, та були обґрунтовані за розміром (див. Нільсен та Йонсен (Nilsen and Johnsen) проти Норвегії, № 23118/93, § 62, ECHR 1999-VIH).

Суд вважає, що ці вимоги не були виконані у цій справі. Він вважає, що адво­кат заявника перебільшив час, витрачений на підготовку справи. Він не впевне­ний, що витрати, що ніби відбивають більш ніж двісті годин ефективної роботи та складають 10 100 доларів США, були усі витрачені, або обґрунтовано витра­чені, у зв'язку із скаргою, поданою до Суду. Але, очевидно, що заявник мав певні витрати на правову допомогу, враховуючи заходи, здійснені його адвокатом на національному рівні, а також зауваження та інші подання, підготовлені адвока­том для Суду.

88. Враховуючи усі доречні фактори, Суд призначає 1 500 євро, які після відра­
хування 890 євро, які заявник отримав у якості правової допомоги від Ради Євро-

Додатки

пи, дорівнюються 610 евро щодо витрат, плюс будь-які податки, якими може оподатковуватись ця сума.

С. Пеня

89. Суд вважає відповідним, що пеня має базуватися на процентній ставці Європейського Центрального Банку, до якого слід додати три проценти.

З ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОСТАЙНО

1. Відхиляє попереднє заперечення Уряду;

2. Визнає, що було порушення ст. З Конвенції;

3. Визнає, що було порушення ст. 13 Конвенції;

4. Визнає,

(a) що держава-відповідач має сплатити заявнику, протягом трьох місяців з
дня, коли рішення стане остаточним відповідно до ст. 44 § 2 Конвенції, наступні
суми:

(і) 6500 євро (шість тисяч п'ятсот євро) стосовно немайнової шкоди;

(b) що згадані суми мають бути конвертовані у національну валюту відповідної держави за ставкою, що діє на день виплати;

(c) що після перебігу згаданих вище трьох місяців і до виплати має сплачува­тись простий процент на згадані суми за ставкою, що дорівнює процентній ставці Європейського центрального банку протягом строку невиплати плюс три про­центи;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливого відшкодування.

Поиск по сайту: