Додатки. 44. Заявниця нарікала на неналежне поводження з нею під час арешту та під час перебування під вартою у відділку міліції

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТ. З КОНВЕНЦІЇ

44. Заявниця нарікала на неналежне поводження з нею під час арешту та під
час перебування під вартою у відділку міліції. Вона також нарікала, що її тверд­
ження про неналежне поводження не були ефективно розслідувані. Стаття 3 за­
значає таке:

«Жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання». А. Неналежне поводження міліції

1. Подання сторін

45. Заявниця стверджувала, що 13.02.99 її заарештували у спосіб, що супере­чить ст. З Конвенції. Далі вона стверджувала, що після того, як її привезли до відділку, її побили правоохоронці, які її допитували, а потім знову в той же день ті ж правоохоронці, коли вона відмовилася впустити їх для обшуку квартири. Вона стверджувала, що зазнала ушкоджень, таких як синці та садна, та що під час такого поводження вона почувалася заляканою. Вона також указувала, що після цього їй не було надано медичну допомогу.

46. Заявниця надала медичний звіт, складений невдовзі після її звільнення, де вказувалися ушкодження, що узгоджувалися з викладеними нею подіями.

47. Уряд у своєму меморандумі від 15.03.2004 та в листі від 19.04.2004 вказував, що розслідування тверджень заявниці тривало. Він поінформував Суд, що Гене­ральна прокуратура переглянула кримінальну справу стосовно тверджень про перевищення повноважень міліцією і 03.03.2004 відновила розслідування. Уряд зазначав, що, поки не закінчено розслідування, він не може надати коментарі по суті цих тверджень.

48. З того часу уряд не зробив жодних подань щодо ходу розслідування чи встановлених ним фактів.

2. Оцінка Суду

49. Суд наголошує: якщо особа була доставлена у відділок у доброму здоров'ї, але на час звільнення має ушкодження, держава має надати переконливе пояснення, звідки взялися ці ушкодження, ненадання якого порушує питання за ст. З Конвенції (див. рішення у справах «Tomasi v. France» від 27.08.92, серія А, № 241-А, стор. 40—41, § 108-111; Ta«Selmouni v. France» [GC], заява № 25803/94, § 87, ECHR1999-V).

50. Оцінюючи свідчення, Суд загалом звертався до доказів «поза розумним сумнівом» (див. рішення у справі «Ireland v. the United Kingdom» від 18.01.78, серія A, № 25, стор. 64-65, § 161). Однак такі докази можуть випливати зі співіснуван­ня достатньо сильних, зрозумілих, чітких та узгоджених висновків чи подібних незаперечуваних припущень. Якщо події, що розглядаються, є повністю або в більшій частині в межах знань державних органів, як у випадку осіб, що перебу­вають під контролем держави у відділку, виникатиме серйозне припущення фак­ту щодо ушкоджень, які трапилися під час такого тримання. Дійсно, тягар доказів може вважатися таким, що лежить на органах державної влади, які мають надати задовільне й переконливе пояснення (див. рішення у справах «Ribitsch v. Austria» від 04.12.95, серія А, № 336, § 34 та «Salman v. Turkey» [GC], заява № 21986/93, §100, ECHR 2000-VII).

51. Суд вважає, що уряд не заперечив викладу заявницею подій чи звіту
медексперта. Розслідування, проведене в 2003—2004 pp., не виявило нових
фактів чи свідчень, окрім наданих заявницею. Не надав уряд і альтернативного
пояснення того, як могли виникнути ушкодження. Зокрема, як узагальнення
можна припустити, що заявниця не мала цих ушкоджень до того, як потрапила
до відділку.

Поиск по сайту: