Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. 46. Слід підкреслити, що адміністративне рішення про відхилення скарги без її подальшого розгляду, винесене префектом Стамбула

46. Слід підкреслити, що адміністративне рішення про відхилення скарги без її подальшого розгляду, винесене префектом Стамбула, не є рішенням про за­криття кримінальної справи у значенні ст. 165 Кримінально-процесуального ко­дексу чи Закону 1913 року (п. 32 вище). На відміну від двох видів рішень про за­криття кримінальної справи, які регулюються правовими нормами за цими акта­ми, в даному випадку йдеться про адміністративне рішення щодо закриття спра­ви без її перевірки прокуратурою чи відповідною адміністративною комісією. До того ж під час цього адміністративного розслідування матеріали справи залиша­лися недоступними для заявника та його представника, а адміністративне рішен­ня за результатами такого розслідування до його відома взагалі доведене не було (п. 24 вище).

47. У світлі викладеного вище Суд доходить висновку, що заявник задоволь­нив вимогу щодо вичерпання національних засобів правового захисту, оскільки адміністративними органами відхилено його скаргу без подальшого розгляду. От­же, попереднє заперечення Уряду не може бути взяте до уваги.

В. Обґрунтованість скарги

48. Посилаючись на медичний висновок, яким засвідчено наявність на його голові трьох шрамів від ран, п. Алтай стверджує, що його було піддано жорстоко­му поводженню, зважаючи на систематичне катування, якому його піддавали впродовж двох тижнів тримання під вартою у приміщеннях відділу боротьби з те­роризмом; протягом цього строку він був позбавлений допомоги захисника.

49. Суд передовсім нагадує, що для підпадання під дію статті 3 погане повод­ження має досягти мінімального рівня тяжкості. Оцінка цього мінімуму є за са­мою своєю природою відносною; вона залежить від сукупності обставин у справі, таких, як тривалість цього поводження або ж наслідки фізичного чи психо­логічного характеру, а також, в окремих випадках, від статі, віку та стану здоров'я потерпілого. Якщо особа перебуває у стані позбавлення свободи, застосування щодо неї фізичної сили тоді, коли вона не вдається до необхідних дій у відповідь, є посяганням на людську гідність і загалом становить порушення права, гаранто­ваного ст. З Конвенції (справа «Текін проти Туреччини» (Tekin c. Turquie) від 9 червня 1998 p., Requeil 1998-IV, с. 1517-1518, п. 52-53; справа «Лабіта проти Італії» (Labita с. Italie) [GC], № 26772/95, п. 120, CEDH 1999, та справа «Калок проти Франції» (Caloc c. France), № 33951/96, п. 84, CEDH 2000).

50. Для оцінки доказів Суд до цього часу в основному вдавався до критерію до­казовості «за відсутності розумних підстав для сумніву» (згадана вище справа Лабіти, п. 121). Однак така доказовість може випливати із сукупності ознак та не­спростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою. Якщо особі було завдано тілесних ушкоджень під час її тримання під вартою, ко­ли вона повністю перебувала під контролем службових осіб поліції, то будь-яке ушкодження, що з'явилося у цей період, дає підстави для вагомих фактичних презумпцій (справа «Салман проти Туреччини» (Salman с. Turquie) [GC]. № 21986/93, п. 100, CEDH 2000). Це покладає саме на Уряд обов'язок забезпечи­ти правдоподібне пояснення щодо походження цих ушкоджень і навести доводи, які встановлюють факти, що піддають сумніву твердження заявника, особливо якщо ці твердження підкріплені медичними довідками (див., зокрема, справи «Селмуні проти Франції» (Selmouni с. France) [GC], № 25803/94, п. 87, CEDH 1999, та «Берктай проти Туреччини» (Berktay с. Turquie), № 22493/93, п. 167. CEDH 2001).

51. У даному випадку Суд передовсім відзначає, що, як випливає із матеріалів справи, хоча п. Алтая й було заарештовано 2 лютого 1993 p., лікар оглянув його

Додатки

тільки 15 лютого 1993 p., тобто через два тижні з моменту арешту. У своєму вис­новку лікар констатував наявність на голові заявника трьох шрамів від поранень розміром один, два і три сантиметри, і ніхто не стверджував, що ці тілесні ушко­дження з'явилися ще до арешту заявника.

Як зазначив заявник у своїй скарзі від 11 травня 1993 р. (п. 21 вище), ці поранен­ня є наслідком жорсткого поводження, якому його піддали працівники поліції під час тримання його під вартою. У своєму оскарженні, поданому до касаційного су­ду, він стверджує, що його свідчення були отримані під примусом. Зі свого боку, представник заявника у своїх письмових скаргах наголошує, що довгий строк три­мання під вартою та відсутність допомоги адвоката у цей період дали працівникам поліції змогу допитувати його клієнта під примусом (п. 27 вище).

52. Уряд не подав пояснень щодо походження шрамів, виявлених у заявника.

53. За словами начальника Стамбульського управління служби державної без­пеки, якого префект призначив дізнавачем у справі, тілесні ушкодження п. Алтая були спричинені, по-перше, застосуванням поліцією сили при його арешті та. по-друге, внаслідок несподіваного інциденту, коли заявник спробував утекти і вдарився головою об двері (п. 23 вище).

54. Щодо застосування сили під час арешту Суд зазначив, що після цього заяв­ника не було піддано медичному огляду, за допомогою якого можна було встано­вити сліди поранень, якщо такі мали місце. З огляду на це слід нагадати, що якшо поранення п. Алтая були спричинені застосуванням сили при його арешті, саме на Уряд покладається обов'язок навести відповідні докази, а саме — медичну довідку і докладні протоколи, на підтвердження того, що застосування сили працівниками поліції було пропорційним і абсолютно необхідним (див., mutatis mutandis, справу «Рехбок проти Словенії» (Rehbock c. Slovenie), № 29462/95. п. 72-76; див. також справу «Рибіч проти Австрії» (Ribitsch c. Autrche) від 4 груд­ня 1995 p., серія А, № 336, с 25-26, п. 34). У справі, що розглядається, цього зроб­лено не було. Крім того, жоден із доказів, перевірених Судом, не встановлює факту завдання п. Алтаю при арешті ударів по голові, який міг би пояснити появу поранень на цій частині тіла. Водночас начальник поліції обмежився пояснен­ням, що наявність поранень у п. Алтая може бути викликана тільки пропор­ційним застосуванням сили.

55. Щодо спроби втечі під час допиту, то пояснення начальника поліції містять висновки, які не мають під собою ніяких встановлених фактів та не фіксують жодної дати появи тілесних ушкоджень. Крім того, ні заявник, ні Суд не були ознайомлені з протоколами свідчень працівників поліції, на яких ґрунтувалося це пояснення.

Важливою обставиною є те, що жоден національний орган, відповідальний за розслідування скарги п. Алтая, чи то прокурор, що отримав скаргу, чи то началь­ник поліції, якого префект Стамбула призначив дізнавачем у справі, не зробив жодної спроби заслухати заявника, який міг би навести свою версію подій.

Отже, слід нагадати, що у випадку, коли всі факти, про які йде мова, в сукуп­ності або здебільшого становлять виключну сферу обізнаності органів влади, як це має місце у справі осіб, що перебувають під контролем таких органів, версія скаржників є основним чинником визнання причин тілесних ушкоджень. Таким чином, органи влади повинні перевірити достовірність тверджень про погане поводження, співставивши результати медичного обстеження з версією скарж­ника.

56. Як підсумок, Суд зауважив, що докази не підтверджують заяви начальника
поліції про те, начебто тілесні ушкодження були завдані під час арешту та/або по
час спроби втечі.

Поиск по сайту: