Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. стою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим до­говором

стою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим до­говором.

Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійсько­ва) служба, а також робота, що виконується особою, чи служба, яку вона несе за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

13. Відповідно до ст. 39 Конституції громадяни мають право збиратися мирно.
без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, завчасно сповіщаю­
чи про них органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Справи про обмеження цього права розглядаються судами в порядку, встанов­леному для справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.

14. Тим, хто працює, Конституція гарантує право на страйк для захисту своїх
економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення цього права встанов­
люється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки,
охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений
до участі або до неучасті у страйку (ст. 44 Конституції).

Рішення про визнання страйку незаконним ухвалюється судом на підставі Конституції і чинного законодавства. Страйк має визнаватися незаконним, на­приклад, коли працюючі добиваються в такий спосіб політичних цілей, або коли ним створюється загроза життю і здоров'ю, правам і свободам інших людей, або коли він організовується чи здійснюється у державних органах, на підприємствах та в організаціях, на які покладено забезпечення обороноздатності, правопоряд­ку і безпеки країни, на безперервно діючих виробництвах, зупинення яких пов'язане з тяжкими або небезпечними наслідками, тощо.

За примушування до участі або до неучасті у страйку винні особи несуть відпо­відальність у встановленому законом порядку.

15. З урахуванням конституційного положення про те, що ніхто не може бути
примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду
(ст. 47 Конституції), судам слід при вирішенні житлових спорів виходити з непри­
пустимості виселення в адміністративному порядку за санкцією прокурора осіб.
які самоуправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що
загрожують обвалом.

При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідне брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підста­вах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника» приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

16. Суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції права
особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядуван­
ня матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і
службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою відповідно до ст. 62 Конституції лише безпідставно засудженій особі у разі скасування вироку як неправосудного.

17. Вирішуючи спори, що випливають із права приватної власності громадян,
суди повинні виходити з положень ст. 41 Конституції про те, що це право є непо­
рушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений. Примусове відчу-

Додатки

ження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виня­ток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, які встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості (крім умов воєнного чи надзвичайного стану, коли можливе наступне відшкодування). Судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 6 ст. 41 Конституції конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випад­ках, обсязі та порядку, встановлених законом. У зв'язку з цим справи про адмі­ністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіс­кацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами.

18. При розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений
у ч. 1 ст. 62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа
вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­
ному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встанов­
лено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому непри­
пустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинува­
тості.

Звернути увагу судів на те, що згідно з ч. З зазначеної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої.

Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено зма­гальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державно­го обвинувачення, яке згідно зі ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду слід в усіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на підставі п. 1 ст. 253 КПК участь у судовому засіданні прокурора.

19. Відповідно до ст. 59 Конституції кожен має право на захист від обвинува­
чення та на правову допомогу. Тому, розглядаючи кримінальну справу, суд у перед­
бачених законом випадках має забезпечити обвинуваченому право на захист.

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умо­ви доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Консти­туції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одер­жані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

20. Відповідно до вимог ст. 63 Конституції особа не несе відповідальності за
відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких ро­
дичів, коло яких визначається законом, а отже, вона не може бути змушена
свідчити проти себе, членів сім'ї чи близьких родичів.

Пропонуючи підсудному дати пояснення щодо пред'явленого обвинувачення та відомих йому обставин справи, суд має одночасно роз'яснити йому, а також його дружині чи близькому родичу зміст ст. 63 Конституції. Якщо під час прове-жння дізнання чи попереднього слідства підозрюваному, обвинуваченому, його дружині чи близькому родичу цього не було роз'яснено, показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування.

Роз'яснити судам, що з урахуванням зазначеного конституційного положення члени сім'ї чи близькі родичі обвинуваченого, цивільного позивача або цивільно­го відповідача не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за

Поиск по сайту: