ІІ. Соціальна структура суспільства. Соціальні групи. Соціальна мобільність

Ключовою проблемою соціології є проблема соціальної структури суспільства.

У широкому змісті слова соціальна структура суспільства" це будова суспільства в цілому, тобто система зв'язків між усіма його складовими елементами, це різні види соціальних спільностей і відносини між ними.

Соціальна структура суспільства - це його анатомія, об'єктивно обумовлена диференціація, розподіл на групи людей, що розрізняються станом у системі суспільних відносин, а саме:

a) займають різні місця в системі соціальних нерівностей даного суспільства, у диференціації його населення за основними критеріями: влади, власності, доходу тощо;

b) зв'язані між собою економічними, політичними і культурними відносинами;

c) є суб'єктами функціонування всіх соціальних інститутів даного суспільства.

Чому люди поєднуються в ті чи інші спільності (групи)? Це відбувається тому, що в людському суспільстві люди відрізняються один від одного за безліччю соціальних характеристик: професії, характеру праці, розміру доходу, місцеві проживання і тощо (Це, наприклад, робітники, селяни, вчені тощо). Варто підкреслити, що формально (тобто як, наприклад, у політичні партії) ці люди не об'єднані.. Але вони об'єднані реально, об'єктивно. У соціальні групи (спільності) людей поєднують насамперед соціальні інтереси, які представляють собою реальні причини дій і формуються у членів різних соціальних груп в залежності від їх місця і ролі в суспільному житті. Інтереси в робітника, наприклад, одні, а у вченого – інші; через це вони реально і складають різні соціальні групи, тобто як би неформально роз'єднуються. Соціальний інтерес групи, вироблений у процесі соціальної взаємодії індивідів, які до неї входить, завжди спрямований на збереження чи зміну її положення в суспільстві.

Виходячи зі сказаного, можна виділити основні види соціальних спільностей (груп), на які «поділяються» люди в суспільстві:

1) соціально-класові (класи, соціальні прошарки, соціальні групи, прошарки, соціальні стани);

2) національні (етнічні);

3) соціально-професійні (трудові колективи);

4) соціально-демографічні (родини);

5) соціально-територіальні (поселенські групи) тощо.

Варто підкреслити, що, визнаючи пріоритет соціально-класової структури суспільства, потрібно враховувати, що в принципі в якості соціальних виступають усі перераховані групи.

Візьмемо, наприклад, соціально-демографічну структуру суспільства, тобто накладення демографічних характеристик – стать, вік і ін. – на соціальні. Здавалося б, чисто біологічні характеристики в дійсності носять у суспільстві і соціальний характер. Так, фактична нерівноправність жінок у житті суспільства (більш низький заробіток, велика завантаженість домашньою працею тощо) виділяє їх в особливу соціальну групу. Те ж можна сказати і про молодь з її специфічними молодіжними соціальними проблемами.

Чи візьмемо соціально-територіальні спільності. Здавалося б, ну яке може бути розходження між робітником чи інженером, що живе на півночі, а не на півдні (стосовно до колишнього Союзу, наприклад). Однак, різні природні умови, різні пропорції в розвитку господарства тощо ставлять цих людей в різні соціальні умови.

Крім наведеного розподілу існує і безліч інших класифікацій соціальних суспільств (груп). Так, наприклад, за часом існування їх можна розділити на:

- довгострокові – які живуть століття і тисячоліття (етноси, нації тощо);

- короткочасні (які живуть хвилини і години (аудиторія кіно, театру, футбольні болільники тощо).

По щільності зв'язку між індивідами:

- тісно поєднані організації (родини);

- аморфні, розпливчасті (фанати футболу, наприклад).

Складна сукупність ознак сприяє розподілу всіх соціальних спільностей на два найбільш широкі підкласи:

масові спільності (квазигруппи), групові спільності (соціальні групи). Для масових спільностей характерні такі ознаки:

- структурна нерозчленованість, аморфність складу;

- відсутність чіткого принципу входження до них;

- ситуативний спосіб існування, нестійкість;

- різнорідність складу, міжгрупова природа, тобто ці спільності розривають класові, етнічні, групові й інші кордони;

- внаслідок своєї аморфності, нечіткості вони не в змозі виступати в складі більш широких спільностей, в якості їхніх структурних одиниць.

Типовими представниками масових спільностей є учасники широких політичних, екологічних рухів (наприклад, проти забруднення навколишнього середовища), шанувальники естрадних зірок, члени аматорських асоціацій з інтересами (філателісти) тощо.

У сучасній літературі виділяється безліч типів квазигрупп, серед яких можна назвати наступні:

1. А у д и т о р і я – соціальна спільність людей, об'єднана взаємодією з коммунікатором (наприклад, з лектором, із засобами масової інформації тощо.). Характерні риси:

а) практично однобічна взаємодія;

б) слабкий зворотній зв'язок.

2. Н а т о в п – тимчасові збори людей, об'єднаних у замкнутому фізичному просторі спільністю інтересів.

Натовп характеризується:

- сугестивністю;

- анонімністю;

- спонтанністю;

- невразливістю.

Вивчення характеру поводження натовпу дуже цікаво для соціологів і має величезне практичне значення, у тому числі і для органів правопорядка.

3. С о ц і а л ь н і к р у г и – соціальні спільності, створені з метою обміну інформацією між їхніми членами (болільники, філателісти тощо).

4. К о н т а к т н і к р у г и – соціальні спільності людей, що постійно зустрічаються на спортивних змаганнях, в чергах, у транспорті тощо).

5. П р о ф е с і й н і к р у г и – кола колег.

6. Товариські к р у г и.

7. С т а т у с н і с о ц і а л ь н і к р у г и – соціальні спільності людей з однаковим чи близьким статусом.

Основною формою соціальних спільностей є соціальні групи – сукупності індивідів, певним чином взаємодіючих один з одним, що усвідомлюють свою приналежність до даної групи і належать до членів цієї групи з погляду інших.

На відміну від масових спільностей соціальні групи характеризуються:

1) стійкою взаємодією, що сприяє міцності і стабільності їхнього існування в просторі і в часі;

2) щодо високим ступенем згуртованості:

3) чітко вираженою однорідністю складу:

4) входженням у більш широкі спільності в якості структурних утворень.

У залежності від щільності, форми існування зв'язків і кількості членів розрізняються великі і малі, первинні і вторинні соціальні групи.

Малі соціальні групи (від 2-х до 15-20 чоловік) є основним об'єктом соціологічних досліджень. Їхніми характерними рисами є:

- нечисленний склад;

- просторова близькість членів;

- тривалість існування;

- спільність групових інтересів, норм і зразків поведінки;

- добровільність вступу в групу;

- неформальний контроль за поведінкою їх членів.

Різновидом малих соціальних груп виступають первинні групи, характерними рисами яких є;

- безпосередній, міжособистісний контакт її членів;

- високий рівень емоційності цього контакту;

- через них індивіди одержують перший досвід соціальної єдності;

- в цих групах відбувається соціалізація індивідів, освоєння ними зразків поведінки, соціальних норм, цінностей і ідеалів;

- такі групи виконують роль первинної сполучної ланки між особистістю і суспільством. Через них людина усвідомлює свою приналежність до соціальних спільностей, за допомогою їх бере участь у житті всього суспільства.

Вторинні групи – це групи, утворені з людей між якими склалися лише незначні емоційні відносини; їх взаємини виникають для досягнення якихось цілей. У цих групах індивідуально неповторні риси особистості не мають значення, а цінується лише уміння виконувати визначені функції.

Основним типом вторинної соціальної групи є велика соціальна група, сформована для досягнення визначених цілей - організація (політична, виробнича, релігійна тощо).

Видне місце в суспільному житті займають етнічні спільності - етнос, що можуть бути представлені різними типами: родом, плем'ям, народністю, нацією. Э Т Н О С — це історично сформована на визначеній території стійка сукупність людей, які притаманні загальні риси і стабільні особливості культури і психологічного складу, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень. До ознак, що визначають системні властивості етносу, відносяться також: мова, народна творчисть, звичаї, обряди, норми поведінки... Причому, жоден з перерахованих ознак не є неодмінно этнодифференціючим. Тільки в сукупності вони утворюють визначену етнічну культуру.

Від поняття «етнос» варто відрізняти поняття «нація». НАЦІЯ - це історично сформований тип етносу, що представляє собою соціально-економічну цілісність, яка складається зі зв'язаних виробничими відносинами суспільних класів.

Тобто визначальну роль у розвитку нації грають соціально-економічні фактори. Саме тому вона виникає з розвитком капіталістичних відносин, з припиненням періоду феодальної роздробленості. І саме в цьому полягає головна відмінність нації від народності, що передує їй історично.

Формування етносу звичайно відбувається на підставі єдності території й економічного життя. Але в процесі розвитку багато етносів втрачають ці ознаки (напр., укр. діаспори в багатьох країнах світу). Іноді споконвічно немає єдиної території - євреї до 1948 р.

Другою найважливішою умовою формування етносів є спільність мови. Але і цей принцип не має абсолютного значення (наприклад, у США американський етнос складається на підставі різних економічних і політичних процесів. Спільність мови є результатом цього процесу).

Нація й етнос - це не синоніми (наприклад, США: північноамериканська нація на основі багатьох етносів).

Однією з найважливіших проблем у звязку із складною соціальною структурою суспільства є проблема стабільності цього суспільства, тому що в ньому постійно йдуть соціальні переміщення як окремих людей, так і цілих соціальних груп.

Зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця, яке вони займають в соціальній структурі, називається соціальною мобільністю.

Вона буває вертикальна і горизонтальна. Вертикальна мобільність - це рух індивідів і соціальних груп «нагору» чи «униз» в системі соціальних позицій.

Горизонтальна мобільність - пересування в рамках того самого соціального рівня (прошарку, класу).

Ці переміщення супроводжуються дуже істотними соціальними наслідками для тих чи інших груп. Тому велике значення приділяється вивченню маргінальних прошарків -прикордонних, проміжних стосовно тих чи інших соціальних спільностей.

Класична модель маргиналафігура мігранта із села в місто в пошуках роботи: ця людина вже не селянин, але ще і не робітник. Очевидні проблеми, що випливають з цього стану.

Дані про соціальну мобільність дозволяють судити про ступінь відкритості суспільства, його демократичності:

наскільки можливе просування з нижчих категорій у вищі?

Яким шляхом формується правляча еліта суспільства? Чи можливо проникнення в неї з інших соціальних груп? Чим демократичніше суспільство, тим вище ступінь його відкритості, тим більше можливостей для висхідної (тобто просування нагору) мобільності. Чим більше в суспільстві проблем, чим більше виражені кризові явища, тим більше зустрічаємося зі спадною (тобто вниз по «соціальним сходам») мобільністію.

Таке коло проблем, які постають перед соціологами, що досліджують соціальну структуру суспільства.

Поиск по сайту: