Основні форми шлюбу

Шлюб основа і ядро сім'ї - це санкціонована суспільством (як правило, закріплена законодавством чи релігійним обрядом), соціально і особистісно доцільна форма статевих відносин.

Ендогамни шлюб переважав у доіндустріальних суспільствах. Відповідно до його норм і приписів укласти шлюб могли тільки чоловіки і жінки, які належать до однієї і тієї ж соціальної групи або громаді. Цей шлюб набув поширення в станових і кастових суспільствах. У Стародавній Індії, наприклад, налічувалося понад 200 різних каст, і панівна релігійна традиція забороняла шлюби між представниками різних каст. Багато елементів ендогамни шлюбу збереглися і у феодальному суспільстві: вихідці з дворянських родин могли поєднуватися шлюбом тільки з представниками своєї спільноти. Другий тип шлюбу, також широко поширений в історії людства - екзогамних шлюб. Його норми вимагали вибирати шлюбних партнерів за межами своєї спільності.

Іншим критерієм типології шлюбів і подружжя може служити чисельність партнерів, що вступають в сімейно-родинні відносини. За цим критерієм розрізняють моногамний шлюб, укладений між одним чоловіком і однією жінкою, і полігамний шлюб, що складається з декількох партнерів. Останній тип поділяється на два окремі види: полігінія - шлюб одного чоловіка з двома і більше жінками, і поліандрія - шлюб кількох чоловіків з однією жінкою.

За даними американського культур-антрополога Дж. Мердока, серед вивчених ним 250 первісних суспільств 43 мали моногамную форму сім'ї, 193 воліли полігамні, і лише у двох мала місце поліадрія, ні в одному не було групового шлюбу. Проте в 61 з 193 товариств з переважанням полігамної форми подружжя менш ніж один чоловік з п'яти мав насправді більш однієї дружини.

У всьому світі, в усіх відомих культурах, найбільш поширеною формою є моногамний шлюб - стійкий союз одного чоловіка і однієї жінки. На другому місці за поширеністю в історії і в сучасному світі йде полігінія - форма шлюбу, при якій один чоловік є законним чоловіком декількох дружин. Полігінія допускалася у багатьох доіндустріальних суспільствах.

Поліандрія - наявність декількох чоловіків в однієї дружини - виникає зазвичай в ситуації різкого дефіциту жінок. Найчастіше така ситуація складається в традиційних суспільствах, змушених обмежувати народжуваність (Китай, Гімалаї, деякі острівні культури Тихого океану).

У сучасному суспільстві виникають «неформальні» шлюбні союзи: так звана шведська сім'я - співжиття двох пар, періодично змінних партнерами; гомосексуальна сім'я і родина лесбіянок. Ставлення в суспільстві до подібних експериментів неоднозначно. Більшість людей вважають, що такі шлюби суперечать природі та моральності і повинні бути заборонені, інші вважають їх показником свободи і толерантності (терпимості) сучасного суспільства. В одних країнах (наприклад, у Голландії) вони дозволені законом і реєструються нарівні зі звичайними, в інших члени подібних союзів підлягають переслідуванню і навіть підлягають тюремному ув'язненню.

3. ТЕСТИ:

1. рівний розподіл влади та обов’язків між чоловіком та жінкою.

1. рівний розподіл влади та обов’язків між чоловіком та жінкою.

1. нуклеарна сім'я.

1. титул;

13. Що мають на увазі під соціологічним терміном «вибірка»

1. відбір респондентів;

15. «Енциклопедичну сходинку наук» розробив:

1. О.Конт;

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № _ __ 19 __

1. Соціальнамобільність– цепроцесрухуіндивідівміжієрархічноорганізованимиелементамисоціальноїструктури. Поняттясоціальноїмобільностіувів в соціологічнийобіг П. Сорокін у 1927 р.

Існує два основнихтиписоціальноїмобільності: горизонтальна і вертикальна.

Під горизонтальною соціальноюмобільністю, абопереміщенням, розуміютьперехідіндивідаабосоціальногооб’єктаізоднієїсоціальноїгрупи в іншу, щознаходиться на тому ж рівні.

Переміщеннядеякогоіндивіда з баптистської в методистськурелігійнугрупу, з одного громадянства в інше, ізоднієїсім'ї (як чоловіка, так і жінки) в іншу при розлученніабо повторному шлюбі, з однієї фабрики на іншу, при збереженні при цьомусвогопрофесійногостатусу,— все цеприкладигоризонтальноїсоціальноїмобільності. Такими ж прикладами є переміщеннясоціальнихоб'єктів (радіо, автомобіля, моди, теоріїДарвіна) в межах одного соціального пласта, подібнопереміщенню з Айови до Каліфорнії, Увсіхцихвипадках "переміщення" можевідбуватися без будь-якихпомітнихзмінсоціальногоположенняіндивідаабосоціальногооб'єкта у вертикальному напрямку.

Під вертикальною соціальноюмобільністюрозуміютьтівідносини, яківиникають при переміщеннііндивідаабосоціальногооб'єкта з одного соціального пласта в інший. В залежностівіднапрямкупереміщенняіснує два типивертикальноїмобільності: висхідна і низхідна, тобтосоціальнийпідйом і соціальний спуск. Відповідно до природистратифікаціїіснуютьнизхідні і висхіднітечіїекономічної, політичної і професійноїмобільності, не говорячивже про іншіменшважливітипи. Висхіднітечіїіснують в двохосновних формах: проникненняіндивіда з нижчого пласта в існуючийбільшвисокий пласт абостворення такими індивідаминовоїгрупи і проникненнявсієїгрупи у вищий пласт на рівень з уже існуючимигрупамицього пласта. Відповідно і низхіднітечіїтакожмаютьдвіформи: перша полягає в падіннііндивіда з більшвисокоїсоціальноїпозиції на більшнизьку, не порушуючи при цьомувихідноїгрупи, до якоївін належав раніше; інша форма проявляється в деградаціїсоціальноїгрупи в цілому, в зниженніїї рангу на фонііншихгрупабо в порушенні ЇЇ соціальноїєдності.

2. В социологии термином «маргинал» обозначаются личности и группы, находящиеся на «окраинах», на «обочинах» или попросту за рамками характерных для данного общества основных структурных подразделений или господствующих социокультурных норм и традиций. Впервые это понятие было введено американскими социологами, изучающими в 20-х годах ХХ века социокультурную ситуацию на Гавайях - территории с особой социальной и культурной пестротой населения.

Категория «маргинальная личность», введенная Парсонсом, использовалась для обозначения социально-психологических последствий неадапатации мигрантов к требованиям урбанизма как образа жизни. С тех пор понятие «маргинальных групп» («маргинальных слоев») прочно вошло не только в американскую социологию.

Маргинальность как явление – это неизбежный спутник социальной мобильности, как вертикальной, связанной с переходом из одной страты в другую, так и горизонтальной, связанной с перемещением на другую равную по престижности статусную позицию. В ходе такого переход потеря принадлежности к старой страте может значительно опережать процесс вхождения в новую страту. Принципы такого «запоздания» обусловлены особенностями индивида, который должен настроиться на принятие новой субкультурной среды, формирования нового типа идентичности, что требует определенного времени, в ходе которого и осуществляется субъективная адаптация.

Эталонной моделью маргинальной личности может служить мигрант из села в город. Приехав на постоянное место жительства в город, он с трудом привыкает к новому для него ритму жизни, новым порядкам и правилам, стереотипам поведения. Он уже не сельский житель, так как постоянно живет в городе, но и еще не горожанин, так как еще не адаптировался к городской культурной среде, в его поступках постоянно просматриваются усвоенные ранее нормы образа жизни.

Таким образом, процесс утраты объективной принадлежности к определенной социальной общности, страте без последующего субъективного вхождения в новую страту называется маргинализацией.