Функції фінансових посередників

1) Консолідація (акумуляція) заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний фонд і наступне диверсифіковане вкладення накопиченого капіта­лу в різні проекти. Необхідна диверсифікація забезпечується шляхом об'єднання вільних коштів різних інвесторів для купівлі різноманітних ринкових активів, у результаті чого окремий інвестор отримує від­повідну частку кожного з цих набутих ринкових активів. Для багатьох індивідуальних інвесторів (непрофесійних учасників ринку) користу­вання послугами фінансових посередників є переважною формою участі в масштабних фінансових проектах і можливістю отримати дохід від подібних вкладень.

2) Забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління довіреними і набутими активами. Можливості індивідуальних інвесторів використати капітал як самозростаючу вартість, є набагато меншими, ніж можливості фінансових посередників. При цьому ліквідність і ризики вкладень також відріз­няються. У довгостроковому плані посередники універсально забезпечують ліквідність вкладень, регулюють інтереси інвесторів і компаній, що діють на відкритому ринку.

3) Забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропо­зиції та попиту на фінансові ресурси. Фінансові посередники гармонізу­ють відносини між постачальниками і споживачами капіталу, ліквіду­ють дисбаланс між пропозицією і попитом на вільні кошти, забезпечу­ючи при цьому ефективний розподіл і перерозподіл ресурсів на ринках.

4) Перерозподіл і зниження фінансових ризиків. Професійні фінан­сові посередники під час купівлі чи продажу фінансових активів влас­не торгують ризиками, перерозподіляючи його між консервативними і агресивними учасниками ринку (між менш схильними і більш схиль­ними до ризику економічними суб'єктами).

В цілому названі функції фінансових посередників зводяться до транс­формації надлишкових і часто малорухомих фінансових ресурсів у інвес­тиційний капітал, попит на який практично завжди переважає над про­позицією. При цьому інформаційна обізнаність посередників є своєрід­ним нематеріальним активом. Звернення клієнтів до інституційних посередників означає делегування їм інвестиційних рішень.

Фінансові посередники, з одного боку, сприяють вирішенню про­блем макроекономічного характеру, а з іншого боку, вирішують завдан­ня щодо власного розвитку і функціонування (питання мікрорівня).

Перелік проблем макро- і мікрорівня, які вирішують фінансові посе­редники

1) Проблеми макрорівня:

- перетворення заощаджень і вільних ресурсів у інвестиції;

- здійснення перерозподілу фінансових потоків капіталу між інституційними секторами економіки;

- розширення можливостей додаткового фінансування реального сектора;

- збільшення надходжень інвестицій і кредитів для розвитку еко­номіки;

- виявлення ефективних у конкретних ситуаціях фінансових інс­трументів;

- управління рухом, структурою інвестицій, і як наслідок, вплив на структуру економіки в цілому.

2) Проблеми мікрорівня:

- зменшення рівня фінансових ризиків для постачальників капі­талу шляхом надання страхових послуг і портфельного управління активами;

- зменшення невизначеності у фінансовій діяльності;

- стимулювання підприємницької активності шляхом належного фінансування і участі в управлінні (у капіталі інших структур).

Фінансові посередники повинні зважати на дві обставини:

- по-пер­ше, обов'язково випереджати можливості індивідуальних інвесторів з точки зору дохідності вкладень та якості портфельного управління ак­тивами,

- по-друге, застосовувати інновації в інструментах і формах ро­боти, продукувати сервісне «ноу-хау», формувати фінансову культуру поведінки на ринку.

У зв'язку з цим виокремлюють такі позиції фінан­сових посередників:

- активна, коли пропозиція виступає піонерною, випереджає і формує попит;

- пасивна, коли попит задовольняється навздогін потребам.

Поиск по сайту: