 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови
Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови – дотримання мовних норм усної і писемної літературної мови (акцентуаційних, графічних, орфографічних, стилістичних тощо), а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули привітання, прощання, побажання, запрошення та ін. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального статусу, освітнього, вікового рівнів, від статі тих, хто спілкується.Відтак поняття «культура мови» включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки дотримування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично й ситуативно доречний, виразний.
Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається реалізація мови в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови пов’язана з соціологією та психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.
Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного й емоційного заряду.
Головним завданням культури мови є:
· виховання навичок літературного спілкування;
· пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, вимові та наголошенні;
· несприйняття спотвореної мови, або суржику.
Коротко схарактеризуємо основні комунікативні ознаки культури мови:
· змістовність – потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає;
· логічність і послідовність (говорити й писати логічно, зв’язно, за написаним або продуманим планом (тезами); дбати про переходи («місточки»), висновки, узагальнення; уникати логічних помилок);
· точність – добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання; при потребі користуватися тлумачним словником;
· багатство – використання різноманітних мовних засобів, уникання невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій;
· правильність – дотримання мовних норм;
· виразність і образність – добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще передати думку, бути оригінальним у висловлюванні;
· доречність – ураховувати, кому адресовано висловлювання, прогнозувати, як воно буде сприйняте співрозмовником за певних обставин спілкування.
Мова усного професійного спілкування, окрім названих ознак, включає й такі:
· відповідність між змістом і мовними засобами;
· відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;
· відповідність між мовними засобами та стилем викладу;
· уживання сталих словосполучень; нешаблонність у побудові висловлювання;
· виразність дикції;
· відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.
Відтак культура мови в житті професійного комунікатора відіграє провідну роль. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає в необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови в кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф. Ларошфуко, «істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше». Отже, багато говорити й багато сказати – поняття нетотожні.
Культура мови людини безпосередньо залежить від багатства її індивідуального лексикону (словникового запасу). До того ж багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів’їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (напр.: спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх уживання.
Оскільки поняття мова й мовлення взаємозалежні, варто поряд з поняттям культура мови вирізняти й культура мовлення.
Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).
Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, естетичність, поліфункціональність мовлення.
Нормативність – це дотримання правил усного й писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це «технічна» сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному й граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, мовленнєвої ситуації.
Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів’я чи приказки, тропів чи фігур, узагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови.
Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування.
Культура мовлення несумісна з багатослів’ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів’ям.
Очевидним є те, що культура мови й мовлення відіграють важливу роль у житті професійних комунікаторів, під якими розуміють мовців, які доречно використовують різні засоби мовного вираження у професійній сфері діяльності.
Культура усного ділового мовлення передбачає багато чинників, що визначають рівень мовлення комунікатора:
· знання норм літературної мови;
· ерудиція і світогляд людини;
· культура мислення;
· ступінь володіння технікою мислення;
· психологічна та комунікативна культура мовця;
· уміння працювати в колективі;
· уміння коректно викладати свої думки;
· мовне чуття;
· професійна підготовка тощо.
Таким чином, традиційно усталена регламентованість ділового й професійного спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів, дотримання норм літературної мови, урахування ситуації й обставин спілкування. Професіонал передусім реалізується в мовній діяльності, а тому важливо не тільки те, що він говорить, але й як.
Поиск по сайту: