Продуктивність капіталу. Норма прибутку на капітал. Економічна природа проценту. Теорії проценту в сучасній економічній теорії

В економічній теорії капітал розглядається як фактор виробництва і як ресурс, що приносить процент позичальнику.

Капітал як фактор виробництва складається з тих виготовлених товарів, які відповідно, застосовують для продукування інших товарів. Тобто, п родуктивний капітал – це форма капіталу, що функціонує у сфері безпосереднього виробництва. За матеріально-речовим змістом складається із засобів і предметів праці, робочої сили, об’єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, ноу-хау), форм і методів організації виробництва, інформації. Засоби виробництва і робоча сила, куплені діючим капіталістом, є основними елементами продуктивного капіталу. Носій робочої сили за сучасних умов – сукупний працівник (наймані робітники, наукові працівники, інженери, конструктори, менеджери низької ланки, економісти, бухгалтери та ін.). Засоби виробництва на передових підприємствах у розвинутих країнах світу – верстати з числовим програмним управлінням, промислові роботи, диспетчерські пункти, комп’ютерні системи, наукові прилади та ін. Головні функції продуктивного капіталу – створення основної маси додаткового продукту. Саме це і визначає його продуктивність.

Платежі за тимчасове використання капітальних благ називаються орендною платою. Співвідношення чистої орендної плати до капітальних витрат у гривнях є нормою прибутку на капітал.

Норма прибутку на капітал – це щорічний чистий дохід (орендна плата мінус витрати) на вкладену одиницю капіталу. Її вимірюють у процентах за рік.

Норма прибутку – відношення додаткової вартості до всього авансового капіталу (до суми постійного і змінного капіталу) виражене у відсотках. Норма прибутку показує рівень прибутковості підприємства, ступінь самозростання капіталу в цілому. Тому капітал вкладається насамперед у галузі з вищою нормою прибутку, яка є однією з рушійних сил виробництва.

Величина норми прибутку залежить від норми додаткової вартості (прямопропорційно) органічної будови капіталу (обернено пропорційно), від швидкості обороту капіталу, від економії елементів постійного капіталу та інших факторів.

Норму прибутку отримують монополістичні підприємства, оскільки її джерелами є праця найкваліфікованішої та освіченої робочої сили, зосередженої на цих підприємствах, привласнення через механізм цін частини прибутків, створеними найманими працівниками на дрібних та середніх підприємствах та ін.

Процент – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнту) у вигляді надання йому за певну плату суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у процентах до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків. Іншими словами, процент – це доход власників грошового капіталу.

В економічній теорії існує декілька теорій проценту. Класичну теорію визначення процентної ставки і доходу на капітал можна проілюструвати за допомогою простого випадку, в якому всі реальні капітальні блага однакові. Крім того, припускається, що економіка перебуває в стаціонарному стані, тобто відсутнє зростання населення і науково-технічного прогресу. Згідно цієї теорії попит на капітал, як і попит на працю – похідний попит. Його виводять із граничної продуктивності капіталу, яка є додатковим обсягом продукту, що його продукують додаткові одиниці капіталу. Крива попиту капіталу характеризує не тільки рух капіталу, але й віддачу кожної додаткової одиниці капіталу.

У безкризовому економічному середовищі норма прибутку на капітал дорівнює ринковій процентній ставці. Цими самими чинниками регулюється як попит, так і пропонування на інвестиції та нагромадження капіталу.

Отже, ринкова процентна ставка виконує дві функції: вона скеровує обмежене пропонування капітальних благ суспільства в ті сфери, що забезпечують найвищу норму прибутку, та спонукає людей жертвувати поточним споживанням, щоб збільшити розмір капіталу.

74. Особливості ринку капіталу і капітальних активів. Кредитний ринок і його рівновага

Складовою ринку ресурсів є ринок капіталів.

Ринком капіталів називається такий ринок, на якому господарські суб’єкти та індивіди надають і дістають позички з метою їх подальшого використання у процесі виробництва. Надання грошей у позичку на засадах повернення, терміновості й прибутковості називається кредитом. З цього випливає визначення, що гроші, узяті в кредит, мають бути повернуті, причому обов’язково в зазначений строк, і повинні забезпечити прибуток.

Кредитор, або позикодавець, - той, хто дає позичку. Позичальник – той, хто бере позичку. Кредитні відносини здійснюються між власниками тимчасово вільних грошей і підприємцями, які хочуть використовувати ці гроші у своїй виробничій діяльності.

Звідки ж беруться тимчасово вільні гроші для кредиту? Джерелами кредитних ресурсів можуть бути: тимчасово вільні гроші підприємців; грошові заощадження населення; тимчасово вільні бюджетні кошти держави.

Головними позичальниками капіталу є підприємці, домашні господарства, органи державної та місцевої влади.

Розвиненість кредитних відносин – невід’ємна умова успішного функціонування ринкової економіки. Вони забезпечують безперервність виробничого процесу, створюють умови для інновацій, розширення виробництва та збільшення прибутку.

Кредит – це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості, забезпеченості та платності. Це визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. По-перше, кредит має розглядатися як побудований на довірі специфічний тип економічних відносин; по-друге, він являє собою видану на умовах повернення та платності однією особою іншій певну суму капіталу.

Кредитні відносини – це відособлена частина економічних відносин, пов’язана з наданням вартості (коштів) у позичку і поверненням її разом із певним відсотком. Кредитні відносини поєднують у собі дві підсистеми: 1) кредитно-грошові відносини; 2) кредитно-товарні відносини. У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і у товарній формі. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

В основі кредитних відносин лежить рух особливого виду капіталу – позичкового капіталу. Джерела позичкового капіталу утворюють тимчасово вільні кошти, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватних осіб і держави. Ціною тимчасово вільних грошових коштів (позикового капіталу), що продаються і купуються на грошовому ринку, є позичковий відсоток.

Розрізняють такі форми кредиту: комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, лізинговий, державний, міжнародний.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб’єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформлюється векселем.

Банківський кредит – це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банком.

Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку.

Лізинговий кредит – це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Іпотечний кредит – це особлива форма кредиту, пов’язана з наданням позик під заставу нерухомого майна – землі, виробничих або житлових будівель тощо.

Державний кредит – це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн.

Поиск по сайту: