Філософія Ф. Бекона

Філософські погляди Ф. Бекона варто розглянути у такій послідов­ності:

1. Постать Ф. Бекона.

2. Вчення про «ідоли» людського розуму.

3. Критика схоластики та критичний аналіз попередніх зразків фі­лософії. Визначення істинного шляху наукового пізнання.

4. Експериментальне дослідження природи.

5. Філософський метод та його особливості.

6. Онтологія Ф. Бекона. Поняття матерії у філософії. Матерія і форма, матерія і рух.

Френсіс Бекон народився 22 січня 1561 р. у Лондоні (помер 9 жовтня 1626 р. у м. Хайгеті) у родині високосановного чиновника. Отримав пре­красну освіту – закінчив Кембріджський університет. Певний час викону­вав обов'язки помічника посла в Парижі, де набув чималих природничона–укових знань. З 1591 р. розпочинається чиновницька кар'єра Ф. Бекона, яка увінчувалася посадами Генерального адвоката, Генерального прокурора, Лорда – Хранителя Великої Печатки, Лорда–канцлера і, насамкінець, Пра­вителя держави у відсутності короля. Отримує титули барона Веруламсько–го і віконта Сент–Альбанського.

Водночас займається чималим хабарництвом. Згідно з рішенням короля і парламенту він позбавляється всіх привілеїв і на певний час від­лучається від активного політичного життя. Після цього присвячує себе виключно філософським та науковим дослідженням.

Твори Ф. Бекона

Головним твором з методології науково­го пізнання був «Новий органон» (1620). Цей твір є другою частиною запланова­ного «Великого відтворення Наук», у якому першу частину Бекон мав намір

присвятити класифікації наук, у третій – дати опис явищ світу, у шостій

істинному витлумаченню всіх явищ природи та історії.

Частина III. Філософія Нового часу XVI–XVHI ст.

Проект першої частини частково був втілений у великому творі «Про гідність та примноження наук». Також визнання набули праці «Про прогрес наук божественних і людських». В останні роки він працював над «Природньою і експериментальною історією».

Онтологічні проблеми (проблеми буття) розглядалися Ф. Беконом у незавершеному творі «Про принципи і начала».

Відомі його твори з політичних та суспільно–державних питань: утопічна «Нова Атлантида», «Досліди політичні і моральні». Дослідження давніх міфологій знайшли своє відбиття у роботі «Про мудрість давніх». Широко відома прихильність Ф. Бекона до застосування образів міфології у з'ясуванні питань не лише літературних чи історичних, але й теоретико–пізнавальних. Його вчення про три шляхи пізнання, означені поведінко–вими ознаками зі світу комах інакше як гносеологічним тотемізмом на­звати важко. Проте подібне образне застосування пізнавальних стратегій дає вичерпну відповідь про зміст того чи іншого шляху.

Саме Ф. Бекону належить першість у своєрідному «розвінчанні» критеріальної ролі розуму в набутті людиною відчуттєво–досвідних знань. Філософ вперше вказує на існування перепон у структурі самої свідомос­ті, які спотворюють істинне сприйняття явищ та предметів, цілісної при­роди. Ці перепони Ф. Бекон називає «ідолами», «примарами» розуму, а їхні впливи та зміст розглядає у вченні про «ідоли» пізнання людини.

Філософ висуває вимогу до дослідника, який має намір досягти іс­тини – для здійснення істинного пізнання необхідно подолати перешкоди, які перебувають у самому мисленні. Що це за перешкоди, яка їхня приро­да, та у якій галузі духовної діяльності людини вони мають найбільшого впливу? Відповідь очевидна. Саме свідомість людини має слабкість, яка вела до постійних недоліків у пізнанні. Ці недоліки є ідолами (образами, примарами) притаманними самій природі людини.

Термін «ідоли» буквально означає «образи», у тому числі спотво­рені. Він походить від слова «ойдолон», який означав у давньогрецькій мові «тінь померлого». У цих двох значеннях поєднується як відома ще з давньогрецької філософії проблема пізнання за допомогою відчуттів – що ми сприймаємо: предмет, чи образ предмета, який фіксується у наших відчуттях (ідол)? – так і міфологічна негативна «блукаюча» примарність втраченого предметного існування.

Бекон розглядає чотири ідоли нашої свідомості. За своїм змістом вони є демонами людської душі, або образами відчуження, неістинними складовими свідомості.

Крім розуму, джерелом привидів–ідолів стає відчуттєва структура людської природи. Також Ф. Бекон вирізняє примари, джерела появи яких

Історія філософії

знаходяться в суспільних комунікативних стосунках. Оскільки ідоли пе­решкоджають істинному пізнанню, і ці перешкоди належні самій природі людини, завдання полягає в тому, щоб звільнитися від засилля ідолів. Для цього необхідно впливати на людську природу, очистити її і змінити. Ви­різняючи чотири види ідолів філософ дає і характеристику кожному з них.

Перший вид ідолів – це «привиди (ідоли) роду». Вони властиві всьо­му людському роду, оскільки всі люди додають до природи речей, що пі­знаються, природу власного духу. Це призводить до того, що люди вірять у свою непогрішність і впевнені в тому, що їх думки є мірою всіх речей.

Одним із проявів «привидів роду» є схильність людей більше під­корятися впливу позитивних, аніж негативних фактів. Серед значної кіль­кості фактів людина завжди буде звертати увагу на ті, які певним чином співзвучні позитивним про них враженням. Навіть тоді, коли вони супе­речать фактам та істині.

Другий вид – це «ідоли печери», до яких належать різноманітні ін­дивідуальні прояви і видозміни дії «привидів роду». В означенні цього виду примар існує безумовна асоціація з міфом про печеру Платона, у якому людська душа подібна в'язню людського тіла, яка вимушена сприймати істинний світ у образах хистких тіней наших відчуттів.

Привиди печери – це хибні уяви, властиві різним індивідам. Вони виникають не лише безпосередньо завдячуючи природі, але й походять від виховання і спілкування з іншими людьми. Цей вид ідолів вирізняєть­ся значним різноманіттям, що залежить від особливостей кожної особи.

Більш однорідний характер притаманний «привидам ринку», поста­вання яких спричинено суспільними умовами життя людини. Ці «привиди» залежать від прихильності загальним поглядам, забобонам і розумовим хи­бам. Вони породжуються негативним впливом словесної плутанини. Особ­ливо це стосується впливу, який виникає з застосування термінів схоластами.

Найбільше Ф. Бекон критикує схоластичні терміни «загальне», «відчуттєва якість» та ін., а також вплив схоластичних силогізмів, оскіль­ки схоласти були непевні у виборі вихідних позицій щодо понять і су­джень, які вони використовували у висновках. Наукове дослідження, про­ваджене засобами силогістики призводило до втрати істинного сприйнят­тя речей та явищ. Саме тому у розробці власного методу Ф. Бекон вилу­чить силогістику з «мистецтва відкриття».

Критику «привидів ринку» Бекон пов'язував не лише з обвинувачен­нями на адресу схоластичної філософії, але й з демагогами, які намагаються досягти мети з допомогою красномовств. Засуджує він і гуманістів, для яких словесність давніх мов і антична філологія перетворилася на самоціль.

Частина НІ. Філософія Нового часу XVI–XVIII ст.

Останній, четвертий вид ідолів – привиди театру, які є похідними від «привидів ринку». Тут йдеться про спотворюючий вплив хибних тео­рій і філософських вчень. Вони завдають шкоди відкриттю істини, зашо–рюючи зір, продовжуючи плодитися у неймовірній кількості, їх відрізняє від перших трьох схиляння перед раніше визнаними авторитетами. До них Ф. Бекон зараховує Піфагора, Платона та Арістотеля, хоча і не запе­речує їх конкретно–історичного значення.

За природою походження ідоли є вродженими, складними (і вродже­ні, і набуті) та набутими. До безумовно вроджених належать ідоли першого виду. Другий вид є складним. І лише третій та четвертий суто набуті.

Поиск по сайту: