Короткі теоретичні відомості. Жорсткість води обумовлена вмістом у ній розчинних солей кальцію, магнію, заліза; нітратів, хлоридів

Жорсткість води обумовлена вмістом у ній розчинних солей кальцію, магнію, заліза; нітратів, хлоридів, гідрокарбонатів і ін. Розрізняють жорсткість тимчасову й постійну. Тимчасова жорсткість обумовлена вмістом гідрокарбонатів: Ca(HCO₃)₂, Mg(HCO₃)₂, Fe(HCO₃)₂, постійна – хлоридів, нітратів, сульфатів цих металів: CaCl₂, MgCl₂, Ca(NO₃)₂ і ін. Сума постійної й тимчасової жорсткості становить загальну жорсткість:

Ж_{загальна} = Ж_пост. + Ж_{тимчас.}

Жорсткість води оцінюється числом міллімоль еквівалентів іонів Ca²⁺ і Mg²⁺, що містяться в одному літрі води. Одиниця жорсткості - ммоль/л. Для визначення величини одного ммоля іонів кальцію й магнію використовуються співвідношення:

,

де В - стехіометрична валентність кальцію й магнію, що дорівнює 2.

Із цих співвідношень виходить, що один ммоль Ca²⁺ приблизно дорівнює 20 мг іонів Ca²⁺, а один ммоль Mg²⁺ дорівнює 12 мг іонів Mg²⁺.

Класифікація води по ступені жорсткості наведена в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 - Характеристика жорсткості води

Присутність солей кальцію й магнію в значних кількостях робить воду непридатною для багатьох технічних цілей, тому зниження жорсткості або її усунення є важливим завданням. Жорсткість усувається трьома способами: фізичним, хімічним і фізико-хімічним. Суть цих методів полягає у видаленні з води катіонів металів.

Фізичний спосіб заснований на термічному розкладанні солей:

Ca(HCO₃)₂ → CaCO₃↓ + CO₂ + H₂O

Mg(HCO₃)₂ → MgCO₃↓ + CO₂ + H₂O

Таким чином, після випадання опадів вміст іонів Ca²⁺, Mg²⁺, Fe²⁺ у воді зменшується. Цей спосіб придатний лише для усунення тимчасової жорсткості води, тому що сульфати, нітрати й хлориди цих металів при нагріванні й кип'ятінні води залишаються в розчині. У промислових масштабах цей метод застосовується в тих випадках, коли вода повинна підігріватися, згідно технології, в інших апаратах.

Хімічний спосіб заснований на видаленні з води іонів кальцію, магнію, заліза за рахунок переводу їх у важко розчинні сполуки: карбонати, гідроксиди, тетраборати й ін. Для цього до жорсткої води додають реагенти - осаджувателі. Звичайно додають гашене вапно Ca(OH)₂. У результаті електролітичної дисоціації вапна

Ca(OH)₂ → Ca²⁺ + 2OH^-

зростає РН розчину (води), що призводить до зсуву вуглекислотної рівноваги:

OH^- + H₂CO₃ → HCO₃^- + H₂O,

OH^- + HCO₃^- → CO₃^2- + H₂O

убік утворення карбонат-іонів. У результаті цього досягається межа розчинності (МР) карбонату кальцію, й він випадає в осад:

Ca²⁺ + CO₃^2- = CaCO₃ ; ↓ МР(CaCO₃) = 5^.10^-9 .

Крім того, при збільшенні концентрації ОН^- досягається межа розчинності гідроксида магнію й він також випадає в осад:

Mg²⁺ + 2OH^- = Mg(OH)₂↓; МР(Mg(OH)₂= 2^.10^-11 .

Реакції, що протікають при введенні вапна, можна записати в молекулярній формі рівняннями:

Ca(HCO₃)₂ + Ca(OH)₂ = 2CaCO₃↓ + 2H₂O

Mg(HCO)₂ + 2Ca(OH)₂ = Mg(OH)₂↓ + 2 CaCO₃↓ + 2H₂O

Метод вапнування непридатний для зниження постійної жорсткості. Для цих цілей необхідно вводити добре розчинну сіль, що містить карбонат-іони. Звичайно для усунення постійної жорсткості у воду додають соду Na₂CO₃, що при дисоціації дає іони CO₃^2-, що зв'язують катіони кальцію (магнію):

Na₂CO₃ = 2Na⁺ + CO₃^2-; Ca²⁺ + З₃^2- = CaCO₃↓

У молекулярній формі це можна записати рівнянням

CaSO₄ + Na₂CO₃ = CaCO₃↓ + Na₂SO_4.

Порівняння значень межі розчинності сульфату кальцію (6.10^-6) і карбонату кальцію (5.10^-9) показує, що зв'язування іонів кальцію у вигляді CaCO₃ є більш міцним. З огляду на те, що ортофосфати ще менш розчинні, ніж карбонати, більш повного усунення жорсткості можна досягти за допомогою реагенту – осаджувателя Na₃PO₄:

3CaSO₄ + 2Na₃PO₄ → Ca₃(PO₄)₂↓ + 3Na₂SO₄;

МР(Ca₃(PO₄)₂₎= 1^.10^-29

Цей процес використовують для «допом’ягчення» води після усунення жорсткості за допомогою вапна або соди.

Хімічні методи пом'якшення води громіздкі, пов'язані зі значною витратою реагентів, тому в останні роки широке поширення набув метод іонного обміну.

Фізико-хімічний спосіб пом'якшення води заснований на використанні іонообмінних смол, у яких іони натрію або водню закріплені на твердій полімерній матриці, здатні заміщатися на катіони Ca²⁺, Mg²⁺, Fe²⁺, що містяться у воді:

Na₂R + Ca²⁺ → CaR↓ + 2Na⁺; RH₂ + Ca²⁺ → CaR↓ + 2H⁺,

де R^2- – радикал полімерного ланцюга.

Через стовпчик, заповнений гранулами катіониту, зверху подають тверду воду, що, проходячи шар катіониту, обмінює катіони, у результаті чого знижується як тимчасова, так і постійна жорсткість.

При готуванні різних водяних розчинів для хімічної обробки кремнію й інших напівпровідників та в нанотехнологіях використовується дуже добре очищена вода. Вона не повинна містити іонів домішок.

Таку воду одержують теж методом деіонізації. Деіонізацію здійснюють пропущенням водопровідної води через циліндри, заповнені іонно-обмінними смолами. Використовують смоли двох типів: катіонітні, які містять іони H⁺, і аніонітні, які містять іони OH^-. При взаємодії води з катіонітною смолою відбувається обмін - іони металів переходять на молекулу смоли, а іон, що звільнився, H⁺, переходить у воду. Негативні іони кислотних залишків з води осаджуються на молекулах аніоніту, а іон, що звільнився, OH^- переходить у воду. Іони H⁺ і OH^-, що перейшли у воду, поєднуються в молекулу води Н₂О.

Деіонізована вода має питомий електричний опір 10…20 МОм·см, її чистота — 99,99999 %.

Сучасні установки де іонізації води значно перевершують традиційні дистилятори по якості води, експлуатаційним витратам, в тому числі по споживанню електроенергії.

Поиск по сайту: