АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 22 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. X. Проблеми юридичної відповідальності за правопорушення у сфері підприємницької діяльності
  11. Августа 1981 года 1 страница
  12. Августа 1981 года 2 страница

від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;

від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки»;

від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» (передбачає захист від неправомірного використання комерційної таємниці, товарного знака та інших об'єктів права промислової власності для досягнення переваг у сфері економічної конкуренції);

від 05.11.1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;

від 23.06.2005 р. «Про міжнародне приватне право», що встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елемен­тів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, у тому числі щодо визначення права, що застосовується до дого­вору комерційної концесії з іноземним елементом за відсутності згоди сторін про вибір права (п. 21 ч. 1 ст. 44);

від 14.09.2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу тех­нологій» щодо договору комерційної концесії як одного з видів договорів про транс­фер технологій (ч. 1 ст. 17), істотних умов такого договору та порядку його укладен­ня (ст. 16), обмежень щодо укладення договорів про трансфер технологій (ст. 18);

підзаконними нормативними актами, серед яких:

постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» та інші нормативно-правові акти (див.: розділ III «Майнова основа господарювання», тема 12 «Особливості правового режиму окремих категорій майна у сфері господарювання»).

 

3. Договір комерційної концесії за українським законодавством

Відповідно до Господарського та Цивільного кодексів України, договір ко­мерційної концесії має такі характерні ознаки:

• предмет договору - право на використання об'єктів права інтелектуальної та промислової власності: комерційного досвіду, ділової репутації, торго­вельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таєм­ниць тощо; при цьому передбачається використання користувачем комп­лексу виключних прав у певному обсязі із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності;

• різновид договору про трансфер технологій;

• сторони договору: правоволоділець і користувач - суб'єкти підприємниць­кої діяльності;

• форма договору - повна письмова (у вигляді єдиного документа, підписано­го обома сторонами); недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору;

• обов'язковість державної реєстрації договору органом, який здійснив реєстра­цію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець; у разі якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем; у відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право поси­латися на договір лише з дня його державної реєстрації; відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір;

• обов'язки сторін за договором:

I. Правоволодільця:

передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за до­говором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача і його пра­цівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав;

видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечив­ши їх оформлення у встановленому законодавством порядку;

якщо договором комерційної концесії не передбачено інше, правоволоділець також зобов'язаний: забезпечити реєстрацію договору комерційної концесії; на­давати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаю­чи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників; контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії;

II. Користувача (з урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії):

використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності торговель­ну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі до­говору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості таких самих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) безпосередньо правово­лодільцем;

дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забез­печення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу нада­них прав використанню цих прав правоволодільцем;

надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б роз­раховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у пра­воволодільця;

інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну інформацію;

сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду, яка може ви­плачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором;

• обмеження прав сторін (правоволодільця і користувача), що можуть перед­бачатися договором комерційної концесії:

обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримува­тися від власної аналогічної діяльності на цій території;

обов'язок користувача не допускати його конкуренції з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням на­лежних правоволодільцеві прав;

відмова користувача від одержання за договором комерційної концесії анало­гічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;

обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування виробничих приміщень, що мають використовуватися при здійсненні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення;

• комерційна субконцесія (факультативна умова договору комерційної конце­сії) - передбачене договором право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом прав або часткою цього комплек­су прав на умовах комерційної субконцесії, погоджених ним із правоволо­дільцем або визначених у договорі комерційної концесії;

• відповідальність сторін:

I. Форми відповідальності: відшкодування збитків; сплата штрафних санкцій
(неустойки) в розмірі та за порушення договірних зобов'язань, що визначаються
договором; оперативно-господарські санкції;

II. Спеціальні положення щодо відповідальності правоволодільця: а) субсидіарна відповідальність за вимогами, що заявляються до користувача комерційної концесії у разі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконуються, надаються) користувачем; б) за вимогами, що заявляються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, останній відповідає солідарно з користувачем;

III. Інші негативні наслідки невиконання сторонами вимог закону: а) у
разі визнання недійсним договору комерційної концесії вважаються недійсними укладені на його основі договори комерційної субконцесії; б) визнання
недійсними обмежувальних умов договору, якщо ці умови суперечать законодавству.

• зміна та розірвання договору:

а) можливість зміни договору комерційної концесії відповідно до положень, встановлених статтею 188 ГК (за згодою сторін або в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін), з обов'язковою реєстрацією змін (у відносинах з третіми особами

сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на зміни догово­ру лише з дня державної реєстрації такої зміни);

б) розірвання договору (з обов'язковою державною реєстрацією) - за згодою сторін або в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін;

• особливості розірвання та припинення договору комерційної концесії:

I. Якщо договір укладено без зазначеного строку, кожна зі сторін такого договору має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачений більш тривалий строк.

II. Договір комерційної концесії припиняється у разі: а) визнання правоволодільця або користувача банкрутом; б) у разі припинення права право володільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;

• наслідки зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця:

а) у разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять у комплекс прав за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нових позначень правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору; у разі продовження чинності договору комерційної концесії користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди;

б) якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, договір продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач, якщо інше не передбачено договором, має право вимагати відповідного зменшення належної
правоволодільцеві винагороди;

• наслідки зміни сторін у договорі комерційної концесії:

а) перехід виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії;

б) у разі смерті правоволодільця його права та обов'язки за договором комерційної концесії переходять до спадкоємця за умови, що він зареєстрований або протягом шести місяців від дня відкриття спадщини зареєструється як суб'єкт
підприємницької діяльності, або передасть свої права й обов'язки особі, яка має
право займатися підприємницькою діяльністю.

 

Контрольні запитання

1. У чому полягає особливість комерційної концесії як різновиду підприєм­ницької діяльності?

2. Який зарубіжний аналог назви комерційної концесії?

3. З якою метою і на яких засадах встановлюються відносини з комерційної концесії?

4. В яких випадках може застосовуватися комерційна субконцесія?

5. Які нормативно-правові акти регулюють відносини щодо комерційної кон­цесії?

6. У чому проявляється специфіка суб'єктного складу договору комерційної концесії?

7. Що є предметом договору комерційної концесії?

8. На який строк може укладатися договір комерційної концесії?

9. В якій формі укладається договір комерційної концесії?

10. Назвіть основні обов'язки сторін договору комерційної концесії.

11. З якою метою в договір комерційної концесії включаються обмежувальні умови? В чому вони полягають?

12. Яка особливість відповідальності сторін за договором комерційної концесії?

13. Які підстави припинення договору комерційної концесії?

14. У чому полягає особливість припинення договору комерційної концесії, укладеного без зазначення строку дії договору?

15. Чи тягне за собою правові наслідки зміна торговельної марки чи іншого по­значення правоволодільця за договором комерційної концесії?

16. Які наслідки зміни сторін у договорі комерційної концесії?


ТЕМА 27.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності.

2.Система нормативно-правових актів про зовнішньоекономічну діяльність.

3.Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

4.Правовий режим зовнішньоекономічної діяльності.

5.Зовнішньоекономічний договір.

 

1. Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності

Одним з перших законів незалежної України, спрямованих на забезпечення ринкової орієнтації вітчизняної економіки (і, відповідно, розвитку економічної конкуренції, насичення внутрішнього ринку різноманітними товарами, в тому числі іноземного походження, з метою забезпечення потреб споживачів та сти­мулювання вітчизняних виробників до модернізації власного виробництва, ви­пуску нових товарів тощо) був Закон від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Закону «Про ЗЕД»). Набуття ним чинності дозволяло усім суб'єктам господарювання з відповідним обсягом правосуб'єктності (в тому числі відсутності заборон чи обмежень на здійснення такої діяльності/окремих її видів) здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка в умовах планово-розподільчої економіки була прерогативою держави та створених нею організацій.

Приймаючи цей Закон, законодавець однією з основних його цілей визначив запровадження правового регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітни­цтво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахунко­вих, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг.

Зовнішньоекономічна діяльність (далі - ЗЕД), згідно зі ст. 1 цього Закону, ви­значається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

У Господарському кодексі України, прийнятому 16 січня 2003 р., міститься дещо відмінне визначення цього поняття. Так, згідно з ч. 1 ст. 377 ГК, зовнішньо­економічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у ч. 1 ст. 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

Проте ні перше, ні друге (вдосконалене та, відповідно, більш ґрунтовне) ви­значення не віддзеркалюють усіх ознак зовнішньоекономічної діяльності, які можна виявити шляхом аналізу відповідних положень ГК (у тому числі статей 377-389) і Закону «Про ЗЕД». Характерними рисами ЗЕД є:

4. належність ЗЕД до господарської діяльності, основним спрямуванням якої є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК України);

5. обов'язкова наявність такої складової господарської діяльності, як перетин митного кордону України робочою силою та/або майном, що характеризу­ється як сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовують­ся у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів;

6. особливий суб'єктний склад (ст. 378 ГК України): здійснення ЗЕД вітчиз­няними суб'єктами господарювання, які мають статус індивідуального під­приємця чи господарської організації з правами юридичної особи, та під­розділами/структурними одиницями (без прав юридичної особи) іноземних господарських організацій, що мають постійне місцезнаходження на терито­рії України і зареєстровані у встановленому законом порядку;

7. спеціальний режим господарської діяльності, пов'язаний із спеціальним правовим регулюванням і, відповідно: а) встановленням низки заборон, обмежень щодо кола суб'єктів ЗЕД, видів господарської діяльності, поряд­ку її здійснення з метою забезпечення інтересів національної економіки та національного товаровиробника; б) створенням системи спеціальних орга­нів, що здійснюють державне регулювання у сфері ЗЕД (Державна митна служба, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі), та покладенням пев­них функцій щодо регулювання ЗЕД на Міністерство економіки та з пи­тань економічної інтеграції України, Антимонопольний комітет України, Національний банк України та інші органи; в) застосуванням специфічних засобів державного регулювання, в тому числі: ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, державної реєстрації зовнішньоеконо­мічних договорів (контрактів), контролю за здійсненням ЗЕД, можливістю застосування специфічних санкцій за порушення правил здійснення ЗЕД (припинення експортно-імпортних операцій, застосування антидемпінго­вих заходів, застосування індивідуального режиму ліцензування).

Зовнішньоекономічною діяльністю є господарська діяльність за участю ві­тчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, складовою якої є перетин мит­ного кордону України майном та/або робочою силою, і яка здійснюється в спеці­альному правовому режимі.

Поняття зовнішньоекономічної діяльності слід відрізняти від поняття зо­внішньоекономічної операції (ст. 379 ГК, статті 15-16 Закону «Про ЗЕД»). Зміс­том будь-якої діяльності (в тому числі ЗЕД) є систематичні дії певного спряму­вання, не обмежені у часі чи такі, що здійснюються протягом тривалого періоду (наприклад, протягом дії виданої на 5 років ліцензії). Зміст поняття «операція» (в господарсько-правовому сенсі) - значно вужчий. Це можуть бути окремі дії чи їх сукупність, спрямована на досягнення певного результату (наприклад, перераху­вання коштів іноземному контрагенту-підрядчику відповідно до умов зовнішньо­економічного договору на будівництво об'єкта, що передбачає сплату замовником авансу до початку виконання робіт). Характерною ознакою зовнішньоекономіч­ної операції є перетин робочою силою та/або майном, що використовується у ЗЕД, митного кордону України.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, згідно з ч. 1 ст. 379, можуть здійснювати будь-які види ЗЕД і зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом. Відкритий перелік видів ЗЕД, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, міститься в ст. 4 Закону «Про ЗЕД». До видів зовнішньо­економічної діяльності належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іно­земним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та ін­ших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання ви­щезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; на­вчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випад­ках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між вітчизняними суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяль­ності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за меж­ами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціо­нів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньое­кономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передба­чених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на фор­мах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоеконо­мічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зо­внішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у ви­ключній формі законами України.

Щодо посередницьких операцій, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, дого­ворів доручення та ін.), у ст. 4 Закону «Про ЗЕД» міститься спеціальне положен­ня: подібні операції здійснюються суб'єктами ЗЕД без обмежень.

Одним з основних видів ЗЕД та складовою будь-якою ЗЕД є експорт та ім­порт товарів, капіталів та робочої сили. Ст. 1 Закону «Про ЗЕД» містить визна­чення цих понять, розрізняючи при цьому експорт/імпорт товарів та експорт/ імпорт капіталів.

Експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зо­внішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьо­му термін «реекспорт» (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих това­рів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Експорт/імпорт капіталу - вивезення за межі України/ввезення з-за меж України капіталу у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Закріплюючи широкі можливості щодо експорту-імпорту як різновиду зо­внішньоекономічної діяльності та експортно-імпортних операцій як складової ЗЕД, законодавець встановлює і певні обмеження з метою захисту національних інтересів. Згідно зі ст. 17 Закону «Про ЗЕД», встановлюється заборона на такі види експорту та імпорту:

- експорт з території України предметів, які становлять національне, істо­ричне або культурне надбання Українського народу, що визначається згід­но з законами України;

- імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього серед­овища;

- імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України;

- експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелекту­альної власності.

Конкретний перелік товарів, щодо яких встановлюється заборона на експорт та імпорт, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Мі­ністрів України.

Законами України можуть встановлюватися обмеження/заборони і щодо пев­них методів імпортування товарів в Україну. Це стосується так званого демпінгу/ демпінгового імпорту та субсидованого імпорту.

Демпінг/демпінговий імпорт (відповідно до ст. 1 Закону «Про ЗЕД») - це вве­зення на митну територію країни імпорту товару за ціною, нижчою від порівня­ної ціни на подібний товар у країні експорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробникові подібного товару. Відносини, що складаються в процесі здій­снення такого імпорту, регулюються Законом України від 22.12.1998 р. «Про за­хист національного товаровиробника від демпінгового імпорту».

Субсидований імпорт - ввезення на митну територію країни імпорту товару (товарів), що користується пільгами від субсидії, яка надається для виробництва, переробки, транспортування або експорту такого товару. Небезпечність для націо­нальної економіки такого імпорту зумовила прийняття спеціального нормативно-правового акта вищої юридичної сили - Закону України від 22.12.1998 р. «Про захист національного виробника від субсидованого імпорту».

Законом «Про ЗЕД» (ст. ЗО) встановлені обмеження щодо реекспорту, а саме: забороняється реекспорт товарів, імпортованих за рахунок Державного валютно­го фонду України та валютних фондів місцевих рад народних депутатів України. Проте орган, який є розпорядником Державного валютного фонду України або валютного фонду місцевої Ради народних депутатів України, може дозволити ре­експорт в разі неможливості використання імпортного товару на території Укра­їни за його призначенням.

 

2. Система нормативно-правових актів про

зовнішньоекономічну діяльність

Нормативно-правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здій­снюється низкою актів господарського законодавства загальної сфери дії та спе­ціального законодавства про ЗЕД.

Спеціальне законодавство про ЗЕД складається з актів законодавства різної юридичної сили, присвячених регулюванню цієї діяльності (в тому числі окремих її аспектів) та окремих норм, що містяться в нормативно-правових актах загаль­ної сфери дії чи присвячених регулюванню інших видів діяльності, що може поєд­нуватися із зовнішньоекономічною (банківська діяльність, страхування, спільне інвестування та ін.). Відтак, систему актів законодавства про ЗЕД можна поді­лити на загальну частину (включає нормативно-правові акти, що містять загальні положення щодо ЗЕД) та спеціальну частину, до якої входять акти законодавства чи норми, що визначають специфіку здійснення ЗЕД в окремих сферах економі­ки, на окремих територіях, за участю окремих суб'єктів тощо.

Враховуючи юридичну силу нормативно-правових актів, система законодав­ства про ЗЕД може бути представлена таким чином:

Акти вищої юридичної сили:

Конституція України (зокрема, положення щодо визначення виключно за­конами засад зовнішньоекономічної діяльності - п. 9 ст. 92; щодо закріплення за Кабінетом Міністрів України такого повноваження, як організація та забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи, - п. 8 ст. 116.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003р., який містить Розділ VII «Зо­внішньоекономічна діяльність», що складається з двох глав, перша з яких (гл. 37 «Загальні положення») містить 13 статей, які визначають: поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності (ст. 377), коло суб'єктів цієї діяльності (ст. 378), види ЗЕД та зовнішньоекономічних операцій (ст. 379), основні засади державно­го регулювання ЗЕД (ст. 380), ліцензування та квотування ЗЕД (ст. 381), вимоги до зовнішньоекономічних договорів/контрактів (ст. 382), включаючи їх держав­ну реєстрацію (ст. 383), основні засади/принципи митного регулювання ЗЕД (ст. 384), оподаткування ЗЕД (ст. 385), валютного регулювання (статті 386-387), кре­дитування ЗЕД (ст. 388), форми державного захисту прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 389). Гл. 38 «Іноземні інвестиції» містить основні положення щодо правового режиму такого різновиду зовнішньо­економічної діяльності, як іноземне інвестування (передбачає внесення в об'єкти інвестування на території України інвестицій іноземними інвесторами); (право­вий режим іноземного інвестування розглядатиметься в наступній темі).

Закон України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (Закон «Про ЗЕД») - акт малої кодифікації, спеціально присвячений регулюванню зо­внішньоекономічної діяльності; складається із 39 статей, в яких містяться поло­ження щодо: визначення термінів (ст. 1), принципів ЗЕД (ст. 2), кола суб'єктів ЗЕД (ст. 3), видів ЗЕД (ст. 4), порядку набуття статусу суб'єкта ЗЕД (ст. 5), щодо сторін, змісту, форми, видів, державної реєстрації зовнішньоекономічних дого­ворів/контрактів (ст. 6), основних засад регулювання ЗЕД, форм участі в цьому держави в особі її органів, напрямів регулювання, в тому числі митного, податко­вого, валютного тощо (статті 7-23), спеціальних правових режимів ЗЕД (статті 24-25), економічних відносин України з іншими державами та міжнародними ор­ганізаціями (статті 26-27), захисту інтересів держави та суб'єктів ЗЕД в процесі її здійснення (статті 28-31), відповідальності у сфері ЗЕД (статті 32-37), порядку розгляду спорів у сфері ЗЕД (статті 38-39).

Закони, що визначають умови дії міжнародних договорів в Україні (від 10.12.1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» та від 22.12.1993 р. «Про міжнародні договори України») та низка законів про ра­тифікацію міжнародних договорів за участю України - двосторонніх, багато­сторонніх (в тому числі укладених між країнами - учасницями міжнародних організацій економічного спрямування: Закон України від 20.09.2001 р. «Про ратифікацію Рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав про Правила визначення країни походження товарів»), універсальних (Закон Укра­їни від 16.03.2000 р. «Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення ін­вестиційних спорів між державами та іноземними особами»; Закон України від 10.01.2002 р. «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу лега­лізації іноземних офіційних документів»).


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.013 сек.)